СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиКозацька кров у жилах і незламна вірність власним ідеалам, або штрихи до образу бл. Василя Величковського
Декілька днів тому у нас була нагода пригадати історичний приїзд до Львова та України Папи Івана Павла ІІ. Ця подія назавжди залишилась у серцях усіх її учасників. Між усім іншим, саме тоді, в часі богослужінь на іподромі, папа беатифікував багатьох місцевих релігійних діячів, які гідно та жертовно провели своє життя. Серед таких був і отець-редемпторист, єпископ УГКЦ Василь Величковський. Саме 30 червня 1973 року останній відійшов у кращий світ. Відтак маємо нагоду пригадати основні біографічні відомості про цього релігійного діяча, а також подумати про причини, що стали підставою для його беатифікації.
Родина та походження
Хоча Василь Величковський народився у Станіславові (сьогодні Івано-Франківськ), його рід походить зі Східної України. При цьому, родину можна назвати священичою, адже представники останньої присвячували себе служінню впродовж трьох сотень років. До прикладу, батько головного героя цього тексту, о. Володимир (Величковський), був парохом у селі на Тернопільщині. Дід, о. Юліан (Величковський), особисто знав Маркіяна Шашкевича і був в числі тих, які виголошували перші в Галичині проповіді українською мовою.
Шкільні роки
Впродовж трьох років Василь Величковський навчався у початковій школі, згодом у Інституті св. Йосафата у василіан, а в 1920 році вступив до Духовної семінарії у Львові. Саме в той час у закладі вчителював Йосип Сліпий. Після закінчення семінарії Василь Величковський вступив до монастиря редемптористів, де займався викладанням, а також їздив з місіями галицькими теренами.
На шкільні роки Василя Величковського припала Перша світова війна. Її він пережив у товаристві січових стрільців, до яких записався добровольцем. Разом із ними навіть був учасником окремих операцій.
Місійна діяльність
У 1920-1930-х роках Галичину та Волинь було об’єднано під владою однієї держави — ІІ Речі Посполитої. Відбувалися і певні переміщення населення, викликані економічними та політичними факторами. Відтак постало питання духовного супроводу цих людей. Таким чином, наприкінці 20-х років ХХ століття о. Василь їде на Волинь місіонером, трохи вчителює. Тоді ж він зайнявся реконструкцією католицького храму на Ковельщині, після цього там було засновано греко-католицьку парафію. Дозвіл на останнє отримали від Юзефа Пілсудського. Паралельно з перерахованими напрямками роботи, о. Василь намагався налагодити діалог із православним населенням краю, яке було в більшості, що успішно зумів реалізувати. Врешті, після декількох років служіння повернувся до Станіславова.
Нове, але не надто тривале відрядження чекало на нього у 1941 році. Митрополит Андрей Шептицький саме йому доручив відгукнутися на прохання громади в Кам’янці-Подільському. До приїзду о. Василя вже навіть підготували храм св. Миколая. Однак, через спротив німецької влади, надовго в місті він не затримався. Відтак поїхав до Тернополя, де був призначений ігуменом монастиря.
Інші напрямки діяльності
Наприкінці 30-х років ХХ століття о. Василь випустив альманах до 25-ліття діяльності редемптористів в Україні. Також він регулярно виступав із розповідями та рекомендаціями про методику місіонерської діяльності, у чому сам зумів зробити багато корисного на практиці. Чого реалізувати не вдалося, то це будівництво нового храму у Станіславові. О. Василь збирав для цієї мети кошти, навіть уже цікавився закупівлею матеріалів, але втілити свій задум все ж не зумів. Частково і через спротив офіційної влади.
Під уважним наглядом спецслужб
Ще у 1939 році, в Станіславові, о. Василя викликали на розмову в НКВД, але того разу все минулося щасливо. Так не сталося у 1945 році, коли його забрали з монастиря у Тернополі і відправили до Києва. Приписували «активну антирадянську пропаганду». Згодом священик отримав 10 років примусової праці під Воркутою.
Ще більш суворим випробуванням стали три роки позбавлення волі у колонії суворого режиму, які йому, уже в статусі єпископа, дали в 1969 році — за нібито розповсюдження вигадок про радянський лад і устрій, неповагу до законів про відокремлення держави та церкви. По суті — через висвячення священиків і поширення релігійної літератури. Друге своє ув’язнення о. Василь відбував на сучасній Луганщині, а після цього його було вислано за межі СРСР. З проголошенням Україною незалежності запустили процес очищення репутації о. Василя від безпідставних звинувачень, на сьогодні він є реабілітованим.
З Церквою у підпіллі
У 1955 році о. Василь повернувся до Львова після заслання й одразу ж долучився до організації підпільної діяльності УГКЦ. Як він сам пригадував, «несподівано скоро проминуло мені моїх 10 літ кари і ось мої ноги знову ходять по вулицях рідного Львова». Проте і вдома не все було так просто, адже будь-яка діяльність мала провадитись таємно. Зрозуміло, що це нікого не зупиняло.
Найбільшим визнанням зусиль та талантів о. Василя стало те, що у 1959 році Папа Іоанн ХХІІІ номінував його на єпископа. Звільнений із ув’язнення Йосип Сліпий у 1963 році висвятив його на єпископа Луцького. Що цікаво, відбулося останнє у Москві. Надалі Луцький єпископ Василь був місцеблюстителем УГКЦ в Україні.
Закордонна діяльність
Якийсь час після вигнання з СРСР о. Василь (Величковський) провів у Загребі в рідної сестри. Далі був Рим, де він зустрічався із кардиналом Йосипом Сліпим, а також мав розмову із Папою Павлом VI, розповідав останньому про становище УГКЦ в СРСР. Врешті, о. Василь перебрався до Канади (м. Вінніпег). Там спілкувався із представниками української діаспори, молоддю. Побував з візитами у Торонто, Філадельфії, Едмонтоні і ін.
27 червня 2001 року
У 2001 році, 27 червня, під час Божественної Літургії у східному обряді, Папа Іван Павло ІІ проголосив блаженними багатьох діячів УГКЦ: «Нашою апостольською владою ми дозволяємо, щоб відтепер і надалі всечесних Слуг Божих величати блаженними і щоб їхня свята (празники) святкували кожного року у місцях і відповідно до чину». У тому числі і о. Василя (Величковсього). Його пам’ять УГКЦ вшановує 27 червня. Митрополит Вінніпезький Максим (Германюк), який знав о. Василя особисто, сказав про нього так: «… Владика Василій представляє ту категорію людей на землях України […], які в ім’я правди, Божої і людської, в ім’я гідности людини готові покинути все, покинути нинішнє вигідне, нормальне життя».
Більше інформації можна отримати з наступних джерел:
- Блаженний мученик кир Василь Величковський // Zbruč, 2018 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/80283
- Бл. Василь Величковський (1903–1973) // Редемптористи [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.cssr.lviv.ua/svyati-ta-blazhenni/bl-vasyl-velychkovs-kyj
- Гулюк Є. «Дощ падає — діти ростуть». 10 цікавих фактів про приїзд Папи Івана Павла ІІ до Львова // Духовна велич Львова, 2020 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://velychlviv.com/doshh-padaye-dity-rostut-10-tsikavyh-faktiv-pro-pryyizd-papy-ivana-pavla-ii-do-lvova/
- Шейко О. 10 фактів про блаженного Василя Величковського // Фотографії старого Львова, 2017 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/10-faktiv-pro-vasylya-velychkovskoho/
За матеріалами Євгена Гулюка для релігійного інтернет-ресурсу «Духовна велич Львова»
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
