СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Комора Доброго самарянина» Філадельфійської архиєпархії продовжує своє служіння на периферіях
Минулого тижня, у суботу, 16 жовтня 2021 року, під проводом сестри Теодори група підприємців з України взяла участь у роздачі харчів у районі Кенсінгтон у Філадельфії (США).
Доброчинний проєкт, пов’язаний з регулярними поїздками до району Кенсінґтон, який ще називають «героїновим гетто», започаткували у Філадельфійській архиєпархії рік тому. Щотижня під керівництвом сестри Теодори, директорки «Комори доброго самарянина» — продовольчого банку при архиєпархії, волонтери готують продовольчі пакети для бідних та наркозалежних. І щотижня група людей, очолювана монахинею, вирушає до району Кенсінгтон, щоб нагодувати потребуючих.
На запрошення митрополита Бориса взяти участь у короткочасному візиті району Кенсінгтон відгукнулося більше десятка чоловіків і жінок, які поділилися своїм пережиттям побаченого. Враження від відвідин включали в себе емоції страху та злості, захоплення жертовністю волонтерів, співчуття… Також досвід побаченого спонукнув до роздумів над різноманітними питаннями, серед яких «чому?» та «як цього можна було б уникнути?».
«Кенсінґтон асоціюється мені зі страхом. Страх безвиході людської душі, бо вона не знає, де вона є. Вона не в тілі, вона ніде. Голова настільки задурманена наркотиками, що людина не може зрозуміти, де знаходиться», — поділилася Ольга Болюх.
«Такого враження ніколи не мав. Насправді, важко собі уявити, як люди можуть глибоко падати. Але більше цікавить, чому так буває. В нас, людей з радянським минулим, зразу з’являється думка, що така багата держава могла би легко з цим справитися. Але з іншого боку, можливо, демократія в тому й проявляється, що якщо одні люди є дуже високо, то інші мусять бути, для рівноваги, дуже низько. Я не знаю, яка ідея такого стану людей. Над цим варто подумати», — Андрій Гаврилів.
«Дуже вразила та доброта монахині та священників. Я спочатку була дуже зла на них {наркозалежних} — люди дозволяють собі таке робити {приймати дозу} на вулиці — вільно, відкрито, не ховаючись. Для мене це був трохи шок. Але ще вразило, що серед них є цілком нормальні на вигляд люди — ніколи в житті не скажеш, що вони наркозалежні. І вони приходять з дітьми у візочках. Для мене це було максимально страшно…», — Наталя Гаврилів
«Я побачив як це, коли люди опускаються до рівня апатії. Коли душі їхні вже хочуть покинути світ і вони просто знищують свої тіла. Це відбувається внаслідок якоїсь болі, яку люди пережили. Вони більше не хочуть знаходитися в цьому світі і це вражає. Дуже негативно вражає. Але є й друга сторона. Я вражений, що дуже багато людей, ті, які були в той день волонтерами, показували тим душам, які опустилися, тим наркозалежним, що життя триває. Що вони готові допомагати, готові за ними прибирати, розносити їжу, ліки, зубні пасти. Це підтримка тим людям, які мають шанс повернутися і жити, насолоджуватися, радіти, бути в світі, в якому Бог дає можливості», — Ярослав Колодій
«Я вражена жертовністю людей, які допомагають наркозалежним виживати. Які витрачають свій час, кошти, увагу не на свої сім’ї, не на своїх близьких, а на те, аби йти і допомагати таким людям. Ще задумалася про те, що у нас також існує ця проблема, але вона десь за зачиненими дверима. Ми не хочемо насправді на це дивитися, бо це нікому не приємно. А тут вона на поверхні і ми це все бачимо. І я думаю, що робити в Україні? Яким чином перенести цей досвід, який я тут побачила? Що робити, щоб такого просто не траплялося? Переважна більшість наркозалежних, яких ми бачили — це молоді люди. Це люди, які могли би жити, творити, народжувати дітей, бути корисними. Щось трапилося таке в їх житті, у суспільстві, що привело їх до такого трагічного фіналу. В мене було враження, що це були вже ходячі трупи», — Вікторія Колодій
«Божі люди наприкінці земного шляху», — Оксана Ґудзовата
За матеріалами Філадельфійської архиєпархії УГКЦ
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
