СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиКардинал Оллеріш: Ми повинні зупинити це, навіть якщо й самі постраждаємо
Голова Комісії Єпископатів Європейського Союзу закликає міжнародну спільноту до якнайрішучіших дій, аби спинити війну та заохочує росіян, які не підтримують збройне вторгнення в Україну, відкрито та креативно протестувати.
У Флоренції в центральній Італії завершилася зустріч єпископів і мерів «Середземномор’я — пограниччя миру». Серед її учасників є кардинал Жан-Клод Оллеріш, SJ, Архиєпископ Люксембурга та очільник Комісії Єпископатів Європейського Союзу, який поділився думками щодо війни Росії проти України. Про це повідомляє українська редакція «VaticanNews».
Еміненціє, на Вашу думку, ситуація в Україні стала необоротною?
Слово «необоротний» мені не подобається. Ми завжди повинні надіятися. Але надіятися можемо лише тоді, якщо чинимо зусилля на користь миру і щоб допомогти народові України. Це надзвичайно важка ситуація, дуже важка. Ми повинні робити все можливе, не ставати фаталістами. Фаталісти не можуть допомогти. Бог наділив нас свободою могти діяти, щоби нести допомогу.
Що маєте на увазі, кажучи, що ми повинні зробити все, що можемо?
Я дуже добре розумію, що міжнародна спільнота не може посилати солдатів, бо це було би початком світової війни, але економічні заходи, які можемо застосувати, є великими, я вважаю, що ми не повинні зволікати з тим, щоби їх застосувати, навіть якщо вони відіб’ються на нас, бо це будуть невеликі наслідки для нас у порівнянні з тим, що терпить український народ. Тому ми повинні, на мою думку, впроваджувати заходи, що можуть і нам зашкодити, лише б спинити це кровопролиття.
На Вашу думку, цього вистачить, аби змусити Росію відступити?
Вважаю, що завжди існує можливість робити більше.
Які почуття у Вас викликає бачити, як діти з матерями шукають притулку, залишені чоловіками, що пішли воювати за захист України?
Мені боляче, боляче, боляче. Коли думаю про те, що відчувають ці жінки та ці діти, про жінок, які не знають, чи їхній чоловік ще живий, чи й він зможе врятуватися, чи врятує своє життя, мені боляче. Це жахливе напруження. Але й чоловіки, що воюють і не знають, чи їхні сім’ї втекли за кордон, і чи їх, як біженців, прийняли, не знають, чи ще побачать своїх дітей і дружин, це боляче, бо Бог не замислював сім’ю та людську спільноту такою. Бог хоче, щоб ми були разом. Бог хоче, щоби любов жила. Це трагедія, мені боляче, насправді, жахливо.
А що б Ви хотіли сказати російському народові?
Що це неправильно вести війну.
Але ж не всі її прагнуть…
Я знаю, знаю про це. Я бачив по телебаченню, що, насамперед, молодь не хоче її. Я думаю, хоча це і небезпечно, бо загрожує арешт, але думаю, що потрібно маніфестувати в різних формах, може не в тих найнебезпечніших, але виявляти фантазію, уяву, знаходити способи на те, щоби сказати, що вони не згідні з цим. Потрібно це чинити.
Передвісником чого може стати спільна Декларація, яку Ви підписали у Флоренції? Чи може вона вплинути на Глав Держав і Урядів та на міжнародних лідерів, яким ви маєте намір її вручити?
Думаю, що так. Бо в сьогоднішньому світі, з цим конфліктом в Україні, з цим жахливим конфліктом, вона є знаком, пророцтвом надії. Політики, державні мужі повинні зрозуміти, що недостатньо боротися проти криз тоді, коли вони проявляються, але потрібно розпочинати набагато швидше, долаючи причини. А причини завжди пов’язані з бідністю, коли гідність, гідність, джерелом якої є те, що ми — Божі діти, не шанується. Разом з іншими релігіями Середземномор’я та з мерами, які керують своїми містами, хочемо закликати до зусиль громадянської спільноти, щоби відкрити шлях для прийдешнього молоді цього регіону. Й це дуже важливо.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
