СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви#Ісповідники_віри. Отець Тимотей Бордуляк — забутий служитель Слова
2 лютого 2023 року виповнилося 160 років із дня народження Тимотея (Тимофія) Бордуляка — українського письменника, священника УГКЦ, просвітянського та громадського діяча.
Цікаво, що постать Тимотея Бордуляка майже невідома — його життєвий шлях нагадує типове служіння священника зламу століть на Галичині, а літературну творчість згадують на факультативних уроках «Літератури рідного краю». Втім, цей шлях був насправді непересічним — та гідним уваги й поваги.
Тимотей Бордуляк народився в селі Бордуляки Бродського повіту (Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія, нині Золочівський район Львівської області). Початкову освіту здобував у с. Станіславчик на Бродівщині, згодом навчався в єдиній на той час в Галичині Львівській українській гімназії (серед його вчителів був Григорій Цеглинський, Даміян Гладилович), яку закінчив 1884 року. За спогадами о. Тимотея, навчався у Львівській духовній семінарії (за іншими даними, закінчив богословський факультет Львівського університету). У 1888 році Тимотей Бордуляк закінчив університет, одружився з Антоніною Косович із відомого священничого роду, був рукоположений у священство, дістав право вчителювати у школі та поїхав на парафію в село Утіховичі Перемишлянського повіту, до якої входили три села, три церкви й школа. У березні 1890 року о. Тимотей переїхав на парафію в Голгочі, що на Підгаєччині (Тернопільщина), а оселився з родиною у сусідньому селі Заставці. Крім священничого служіння був учителем на Львівщині — в с. Утіховичі, та на Тернопільщині — у селах Заставці, Носівці, Городище, Великий Ходачків — в останньому працював аж до смерті у 1936 році, де й похований.
Це віхи діяльності, що окреслюють звичне для того часу служіння душпастиря. А проте діяльність о. Тимотея Бордуляка зовсім не була цим душпастирюванням обмежена. Найцікавіше: сільський священник та вчитель знав понад 10 мов, серед них — грецьку, латину, російську, польську, німецьку, французьку, італійську, угорську, староєврейську, сирійську та єврейську — відтак перекладав твори Софокла, А. Данте, Цицерона, І. Тургенєва, Г. Гайне, Г. Сенкевича, Н. Лендау та ін. Незважаючи на великий обсяг душпастирської праці, переклав та надрукував в газеті «Діло» 1890 року повість Івана Тургенєва «Годинник». Брав активну участі в діяльності «Просвіти», громадському житті. Організував початкові школи з українською мовою навчання в селах Носівці та Городище. Мав великий авторитет серед простого народу та священства; був обраний Ординаторським шкільним комісаром, деканом Козлівського деканату УГКЦ, радником Митрополичої Консисторії. Під час Голодомору 1932–1933 років у Радянській Україні разом з українською дитячою письменницею, громадською діячкою, просвітницею Іванною Блажкевич організував збір збіжжя на допомогу тим, хто голодує.
Що ж до власної літературної діяльності, то розпочав її Тимотей Бордуляк у 1887 році, коли віддав декілька своїх творів із зошита «Carmina» професорові Григорію Цеглинському, редакторові журналу «Зоря». Професор надрукував у часописі лише вірш «Русалка», решту відкинув. Проте молодий письменник продовжував працю над перекладами, а згодом виступив з власними новелами та оповіданнями. Творив, зокрема, під літературними псевдонімами Т. Бондаришин, Т. Ветлина та іншими. 1899 року у Львові вийшла збірка оповідань письменника «Ближні», оповідання з якого під назвою «Дай, Боже, здоровля корові» Іван Франко переклав польською мовою і опублікував у журналі «Tydzień». У 1903 році твори письменника друкувалися в часописах «Діло» (Львів), «Подільське слово» (Тернопіль), «Календар Просвіти», «Літературно-науковий вісник», «Товариш» (Чернівці). 1903 року у Києві видано книжку «Оповідання з галицького життя», в якій передруковано більшість творів першої збірки. Після того письменник опублікував у періодичних виданнях ще сім творів («Жура», «Передновок», «Прохор Чиж» та ін.). Збірки оповідань Т. Бордуляка виходили друком частіше на Сході України — Києві, Полтаві, Харкові, Черкасах. 1953 року у Львові було видано збірку «Вибрані оповідання». 1958 року у видавництві «Художественная литература» вийшла збірка «Тимофей Бордуляк. Рассказы». Письменник підтримував постійні контакти з видатними літераторами свого часу — Іваном Франком, Осипом Маковеєм, Дем’яном Гладиловичем, Іваном Белеєм, Михайлом Коцюбинським, Григорієм Величком, Володимиром Лукичем, Василем Стефаником, Андрієм Чайковським, Богданом Лепким, Василем Щуратом, Іванною Блажкевич, Володимиром Радзикевичем, Осипом Назаруком та іншими. Його творчість, сповнену гуманізму та любові до людей, високо цінували Іван Франко, Павло Грабовський, Осип Маковей, Леся Українка. У творах Тимотея Бордуляка розвиваються теми сільського життя, зокрема моральних якостей людини; еміграції галицьких селян до Америки та їхні поневіряння за океаном. А новели «Татари» та «Батюшка Спирідіон» віддзеркалили події трагічні події І Світової війни.
Популяризував постать о. Тимотея Бордуляка його онук, український громадський та політичний діяч Тимофій Вікторович Бордуляк. Зокрема, спогади про видатного діяча зафіксовано у його статтях «Отець Тимотей Бордуляк: роздуми онука», «У вінок пам’яті дорогому дідусеві», а 2010 року він видав книжку «Тимотей Бордуляк. Невідомі твори», до якої увійшла його стаття «Священик і письменник — о. Тимотей Бордуляк».
Цікаво, що у Львові свого часу була вулиця, що носила ім’я Тимотея Бордуляка. У 1946 році на його честь перейменували невеличку вулицю Святого Шимона в історичному центрі Львова. Власне, це провулок між будинками № 16 та № 18 вул. Князя Романа, що сполучає вулиці Князя Романа та Нижанківського. До 1955 року він був самостійною вулицею, проте відтак її було приєднано до тодішньої вулиці Ватутіна — нині — Князя Романа.
Насправді пам’ять про талановитого письменника, відданого душпастиря й учителя губиться між сторінками історії. Так само губляться чимало життів — чимало прикладів непересічного служіння громаді, яке здійснювало, зокрема, священство, служачи їй усіма своїми талантами. Цінність спадку о. Тимотея Бордуляка — не в новаторстві; його літературна праця, створена в реалістичному ключі, не увійшла в канон своєї епохи. Проте ця цінність — у гідності праці, у любові до людей, у служінні Слову — справі просвітництва та щирості, що стають взірцем душпастирства і в наш час.
За матеріалами Марії Цьомик для релігійного інтернет-ресурсу «Духовна велич Львова»
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
