Ієрархи УГКЦ в Західній Європі у Неділю самарянки: Польща, Італія, Франція

21 травня 2020

17 травня 2020 року, у Неділю самарянки, українські єпископи Паризької єпархії Святого Володимира, Вроцлавсько-Ґданської єпархії та Апостольського екзархату в Італії під час своїх літургійних гомілій поділилися кількома думками на Боже Слово.

Ієрархи УГКЦ в Західній Європі у Неділю самарянки: Польща, Італія, Франція

Владика Гліб Лончина: Спілкування в любові на зразок Пресвятої Трійці

Дорогі сестри і брати, Боже слово вчить нас про важливість і вартість спілкування. Ми — соціяльні створіння, самі не прийшли у цей світ, та й упродовж життя залежні одні від одних в усьому. Це не тільки наша природа. Людські стосунки віддзеркалюють відносини між трьома Особами Божими. Отець родить Сина і Син робить усе, що Отець йому каже; любов між ними не є сентиментом, а Особою — це Святий Дух. Їхня любов і єдність такі великі, що ці три Особи — єдиний Бог. Вони вічно спілкуються між собою в любові.

Також і ми покликані будувати своє життя на прикладі стосунків між Божими Особами. У сім’ї плодом любови жінки й чоловіка є дитина, яку вони як батьки люблять, про неї дбають і опікуються. Але й у Церкві треба відтворювати Божу спільноту, ділячись доброю новиною про спасіння, яке Господь нам пропонує. Наслідком цього, допомагаємо одні одним у духовних справах, а також у фізичних і матеріяльних. Одним із засобів спілкування в нашій Церкві — це єпархіяльний собор […].

Тепер, дорогі в Христі, намагаймося у своєму щоденному побуті, особливо під час карантину, бути присутніми в житті наших ближніх із лагідністю, розумінням та жертовністю. Тоді рука Господня буде й з нами, і велике число буде тих, що увірують і навернуться до Господа (див. 11,21).


Владика Володимир Ющак: Ми — різні, та Бог любить кожного

Ми не маємо сьогодні жодних зносин з самарянами. Всі, мабуть, скажемо, що для нас сьогоднішня євангельська розповідь про самарянку має передовсім історичний та пізнавальний характер. Але, чужими чи інакшими для іншої людини, не мусять бути тільки і виключно самаряни. Сьогодні всі ми живемо у світі, який складається з різних, під різним оглядом, відмінних від себе людей. Поділяємось під оглядом нашої національної приналежності, як українці, поляки, лемки, росіяни та ще багато інших. До того ж, навіть ми, українці, на жаль, ще ділимось на тих, які тут живуть від часу акції Вісла, та на тих, які нещодавно приїхали з України. Бо ми різні. Відрізняємось одні від одних з огляду на релігійну приналежність, бо ми є греко-католиками, римо-католиками, протестантами, православними, але ще православними київськими, православними московськими чи польськими. Ділимось під оглядом наших політичних переконань та симпатій. Не буду тут вичисляти потенційних можливостей, щоб не бути посуджуваним про ті чи інші політичні симпатії, та, щоб, не дай Боже, при нагоді цієї недільної Божественної Літургії, не викликати у ваших хатах сварок на грунті індивідуальних політичних переконань, що сьогодні є можливим, та, одночасно, дуже небезпечним.

Так, ми є різними. Але це не повинно бути найбільшою нашою проблемою. Бог такими нас сотворив і, виглядає, що такими нас любить. Мабуть хотів, щоб ми відрізнялись поміж собою кольором шкіри, мовою, яка є для нас рідною, материнською. Мабуть, Бог також хоче, щоб ми, незалежно від цього, до якої церковної спільноти приналежимо, якою є наша церковна і літургійна традиція, шукали, передовсім, цієї одинокої правди, якою є Він — Дорога, Правда і Життя.

Одночасно, напевно, Бог не хоче, щоб ми уважали лише себе одинокими справедливими, чесними, праведними, тими, які мають виключне право на правду. Він, напевно, не хоче, щоб ми осуджували всіх інших, відмінних від нас, щоб ми уважали їх за єретиків, зрадників та за найгірших з-поміж людей, як це було у взаємних стосунках поміж ізраїльтянами та самарянами. Без сумніву, Бог не хоче, щоб в цих негативних осудах інших людей, ми покликалися на Його ім’я, мовляв, що ми так говоримо, бо, напевно, і Бог, так, як ми, думає.

Христос прийняв запрошення на гостину в самарянському місті Сихар, щоб тим, яких ізраїльтяни уважали нечистими, також нести Добру Новину про спасіння. Він пролив свою кров на хресті як за спасіння самарян, але також і поляків, українців, лемків, росіян, католиків, православних, протестантів, чорних, білих, жовтих. Усіх. Тому вчімся дивитись одні на одних з пошаною та любов’ю, незалежно від цього, ким ми є. Стараймося також в наших хатах дивитись на себе з взаємною пошаною і любов’ю, особливо тепер, коли так часто і довго, з огляду на пандемію, перебуваємо разом. Є це можливим. Якщо апостоли, які хотіли зіслати вогонь з неба на одне з самарійських сіл, тепер користають з гостинності самарян, то є можливим і для нас пошанування інших, відмінних від нас людей. Мусимо, однак, цього бажати та вчитись наслідувати нашого Вчителя. Тоді, без сумніву, і світ довкола нас стане привітнішим, спокійнішим, мирним, без конфліктів і воєн та радіснішим, чого всім нам бажаю.


Владика Діонісій Ляхович: Не біймося! Підтримуймо себе!

Закриття храмів, яке ми пережили, послужило для того, щоб ми відкрили Домашню Церкву — сім’ю, в колі якої розквітла молитва сім’ї, батьків і дітей. У багатьох родинах діти перший раз бачили як батьки моляться разом, читають та роздумують над Словом Божим. І цей досвід, який відкрився під час цієї пандемії, не може бути втрачений, а може послужити для відновлення християнського життя, молитви у родині, адже ця сімейна молитва у сучасному технічному світі пригасла.

Наші люди в Італії завжди були надзвичайно солідарними, допомагаючи Україні на будову Патріаршого Собору, дітям сиротам, а останніх шість років солдатам на фронті та жертвам війни, а на цьому карантині проявився ще один вид солідарності, а саме справжня братерство з тими, що втратили працю і просто опинилися на вулиці. Нам відомо, що ті, що не втратили праці, поспішили на допомогу, ділячись своїм заробітком. Це реальний вияв християнської віри, надії та любові.

А крім цієї геройської християнської чесноти поділу своїм заробленим хлібом, ця пандемія збудила також творчість, бо знайшовся спосіб, щоб зайти до ваших домівок, i разом з вами молитися. А зараз, після «євхаристійного посту», повертаємося поступово до особистої участі у Божественній Літургії, до участі в Євхаристії. Не має ради, усім нам треба змиритися з обмеженнями, які нам ставить італійська Держава і Церква: бути дуже відповідальними за безпеку свою та інших. Господь з нами! Не біймося! Підтримуймо себе! […]

Ісус каже до жінки, що Він — жива вода, і хто питиме цю воду, не матиме спраги повіки. Вода — це річ необхідна, вона дає життя, без води не можуть жити ані рослини, ані тварини, ані людина. Приблизно сімдесят відсотків організму людини — це вода. Отже, вода потрібна для життя. Так само в духовному житті потрібна вода, вона потрібна для життя вічного. Вода в духовному житті — це віра наша в Господа Бога; це віра, надія, любов. Отже, без води віри, любові і надії наше життя стає сухе, життя духовне вмирає. Тому всім нам треба цієї води, що тече в життя вічне.

«Поклонятися Богові в Дусі та правді». Поклонятися Богові в Дусі і правді — це поклонятися Богові на кожному місці, де б ми не були. Жінка самарянка стає місіонеркою. Вона залишає все, залишає глечик, біжить до міста і сповіщає, що вона бачила Месію, Який сказав їй все про її минуле, пізнав її в глибині. Самаряни виходять, пізнають Ісуса Христа і просять Його, щоб залишився з ними. Отже, ця жінка є місіонеркою, бо говорить про Месію для свого міста.


Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae