СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Храм — це місце, де кожен може відчути присутність Бога», — єпископ Ярослав Приріз під час відзначення 150-ліття храму у с. Погар
26 жовтня, у свято Святого і славного великомученика Димитрія Мироточця, владика Ярослав Приріз, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, здійснив душпастирські відвідини храму Святого великомученика Димитрія Мироточця в с. Погар Тухольківського деканату. Цього дня парафіяльна спільнота відзначала 150-літній ювілей своєї святині.
У співслужінні о. Володимира Дашинича, адміністратора парафії, та священників Тухольківського деканату єпископ Ярослав Приріз відслужив Архиєрейську Божественну Літургію. Про це розповідає пресслужба Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ.
Під час проповіді владика Ярослав звернув увагу на євангельську подію воскресіння сина вдови з Наїна, наголошуючи на Божій близькості до людського болю. «Євангелист Лука зазначає: „Побачивши її, Господь зглянувся над нею“ (Лк. 7,13). Це слово — „зглянувся“ — виражає глибоке співстраждання, яке лине із самого серця. Христос не просто бачить скорботу, але переживає її у Собі. Він не проходить повз, як священник чи левіт у притчі про милосердного самарянина (пор. Лк. 10, 25–37), а зупиняється, бо Його любов не може бути байдужою», — зазначив владика.
Архиєрей зазначив, що ця подія особливо відлунює в серці українців. «Наш народ — це великий Наїн, що оплакує своїх синів і дочок. Наші міста стали місцями плачу, де життя стикається зі смертю. Ми щодня чуємо про нові втрати, про поранених, про полонених. І серце кричить: „Господи, де Ти?“ Господь іде процесією життя серед нашого народу — у волонтерах, у капеланах, у військових, які захищають життя. Він торкається наших ран, нашого болю, наших руїн, щоб дати надію», — сказав він.
У наступній частині проповіді владика Ярослав звернув увагу вірних на подвиг святого великомученика Димитрія Мироточця як приклад вірності Христові. «Його постать — це символ віри, мужності й вірності Христові, що сяють світлом на тлі темряви переслідувань. У ньому ми бачимо образ людини, яка не боїться зла, бо знає, що Христос уже переміг світ (пор. Йо. 16,33)», — зауважив владика.
Підкреслюючи роль храму у житті громади, єпископ наголосив, що саме у храмі людина черпає духовну силу. «Для нашого українського народу храм завжди був духовною фортецею і джерелом єдності. Довкола нього гуртувалося життя: тут благословляли дітей, молилися за воїнів, тут черпали силу, коли навколо згущувалася темрява. І сьогодні, коли ворог нищить наші міста та святині, ми ще глибше розуміємо: храм — це місце, де кожен може відчути присутність Бога», — підкреслив архиєрей.
Завершуючи проповідь, владика подякував усім, хто долучився до оновлення храму, та закликав до молитви за перемогу і справедливий мир. «Святкуючи ваш 150-літній ювілей, це добра нагода подякувати Богові за благодаті, які ми від Нього отримали… Поки ми зберігаємо цей храм живим нашою активною участю у богослужіннях, поки підносимо руки до неба у молитві, доти стоятиме Україна, і світло Христове не згасне серед темряви війни у нашому народі», — мовив у підсумку владика.
Після Божественної Літургії владика Ярослав подякував усім, хто долучився до оновлення святині.
Довідка
Найдавніша відома згадка про церкву в Погарі походить з карти 1783 року («Galizien und Lodomerien — First Military Survey»), де храм позначено на правому березі річки Орява, приблизно за 100 метрів від сучасного місця.
Стара дерев’яна церква Святого архистратига Михайла згоріла близько 1820 року. Уже в 1826 році на її місці звели новий дерев’яний храм, імовірно, збудований майстром Михайлом Биленем. Ця споруда, за переказами, також не збереглася — можливо, була знищена пожежею.
Сучасну церкву збудував майстер-тесля Арвай у 1875 році (за іншими джерелами — 1876 р.). Вона, ймовірно, постала на місці попереднього храму. За архітектурним типом — це традиційна дерев’яна тризрубна триверха бойківська церква, вівтарем орієнтована на північ.
У шематизмах XX століття храм найчастіше згадується як церква Святого архистратига Михайла, однак у шематизмі 1932 року її вже названо церквою Святого Дмитрія.
Під час зовнішнього ремонту наприкінці 2000-х років стіни храму обшили вертикальною дерев’яною вагонкою, а дахи частково перекрили металочерепицею. Поруч, із західного боку, стоїть дерев’яна триярусна дзвіниця.
Цікаво, що у селі Погар народився відомий будівничий і різьбяр Лука Снігур (1853–1928), який зводив і оздоблював численні дерев’яні церкви в Карпатському регіоні.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
