СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиЄпископ Йосиф Мілян: «Молимося перед чудодійним списком Вишгородської Богородиці, щоб своїм омофором покрила всю Україну та Вселенну»
«Сьогодні ми хочемо сказати Богородиці, що з нею ми впевнені. З нею ми віримо у Воскресіння. З нею ми приходимо до пустого гробу і маємо надію на щастя дочасне і вічне. З нею нам не страшні ніякі біди і ніякі буревії. Бо якщо дитина тримається за руку матері, то є певна і спокійна», — про це 22 квітня 2020 року говорив владика Йосиф Мілян, єпископ-помічник Київської архиєпархії, під час свого візиту до собору Вишгородської Богородиці.
Нагадаємо, що сьогодні перед списком чудотворної ікони Вишгородської Богоматері архиєрей молився за припинення пандемії коронавірусу Covid-19.
На подвір’ї храму владику Йосифа зустрів протоієрей Тарас Валах, парох святині, та привітав архиєрея такими словами: «Щиро запрошуємо Вас спільно помолитись перед нашою святинею. Віримо, що за Вашим словом та благословенням, Пресвята Богородиця в особливіший спосіб візьме під свій Святий Покров весь український народ. Сьогодні разом з Вами особливо хочемо молитися за воїнів, лікарів, а також тих, хто потерпає від недуги коронавірусу та всіх недуг».
Відтак у самому храмі владика Йосиф очолив Акафіст до Пресвятої Богородиці. Під час молитви єпископ просив Небесну Владичицю, щоб своїм материнським Покровом охоронила увесь український народ від пандемії коронавірусу: «Сьогодні, у цю вечірню пору, молимося у місті, де Ти прославлена, де перед Тобою схиляли голови й коліна київські князі та простий люд. Від віків Ти оберігала й покривала своїм Покровом наш народ. Заступися за нас сьогодні, не покидай, вернися до нас, будь з нами перед Богом нашим, а Твоїм Сином. Щоби минуло нас усяке лихо, аби ми не вмерли для Твого Сина і для Його Божого Царства. Щоб ми справді жили надією Воскресіння. Щоб Пасхою нашою був справді Ісус Христос — Син Божий і Твій Син. Тому ще і ще раз з усім народом, що тут присутній у цьому храмі, що присутній у храмі під великим куполом неба, який називається Вишгород, ще і ще раз про це Тебе благаємо», — заносив молитву до стіп Богородиці архиєрей.
На завершення молитви єпископ-помічник Київський звернувся до усіх, хто приєднався до молитви завдяки онлайн-трансляції. У своєму слові владика зазначив, що життя — це по суті боротьба, щодня та щохвилини. «Все здобувається боротьбою. Навіть Царство Боже, — каже Господь, — здобувається силою. Люди вже так звикли, що дбаючи про хліб насущний, про відсотки, про комфортне і вигідне життя, стараються на силу та тієї сили шукають. Шукають відповідних банків, кредитів, адекватної праці, друзів. Знаходяться завжди в проханні, в стремлінні так жити й так працювати, щоби здобувати», — зауважив проповідник.
«Ми сьогодні знову стоїмо перед іконою Вишгородської Богородиці, — продовжив владика, — Не маємо тут записок за здоров’я чи за подолання пандемії. Ми сьогодні стоїмо перед Богородицею, не зважаємо на всі фобії, які переживає людство та кличемо до Неї: „Радуйся“. Нам так бракує сьогодні радості. Світові так бракує сьогодні оптимізму, надії та певності. Здається, що світ просить та волає, світ пропадає, гине, бо невідомо кого зачепить вірус. А ми в храмі Вишгородської Богородиці, стоячи перед Її іконою, співаємо: „Радуйся, Воскресіння Прообразе ясний“, — наголосив протосинкел Київської архиєпархії.
Ведучи далі, владика зазначив, що люди часто диктують Богові, як Він має повестися супроти їх справ, дітей, парафій, міст чи держави. «Ніби Він не знає, що нам треба… Старий Ізраїль колись молився і стояв перед Богом в інший спосіб. Він танцював, він грав на музичних інструментах і тішився Богом. Властиво, співав Богові радісні псалми. Так і в українській традиції Акафіст є перенесенням тієї форми молитви», — сказав проповідник.
Своє слово єпископ завершив такими словами: «Вишгородська Богородиця, що ніколи не покинула свого народу, промовляє до Господа за нас. А ми перед Її чудодійною копією молимося і взиваємо ще і ще раз, щоби вона не покинула свого Вишгорода. Щоби своїм омофором покрила усю Україну та всю Вселену. Бо до Неї моляться усі народи. Приносимо Богородиці пісню хвали та радості, що вона нам надія. Благаємо в неї помочі й заступництва, бо ще не чувано ніколи, щоби Божа Матір не помогла чи у нужді, чи у горю цього земного життя», — наголосив владика Йосиф Мілян, єпископ-помічник Київський.
Довідка
Вишгородська ікона Богородиці за переданням написана євангелистом Лукою на дошці від столу, за яким був за трапезою Спаситель з Пречистою Матір’ю і праведним Йосифом. Божа Мати, побачивши цей образ, промовила: «Віднині ублажатимуть Мене всі роди. Благодать Народженого від Мене й Моя нехай буде з цією іконою». Говорячи про авторство самого апостола Луки, дослідники стверджують, що треба розуміти, що не сам євангалист писав цю ікону безпосередньо, але що вона була копією («списком») від давньої ікони Богородиці, написаної св. Лукою.
В V ст. ікону Вишгородської Богородиці перевезено з Єрусалиму до Константинополя за імператора Феодосія ІІ Каліграфа, який скликав Ефеський Собор (ІІІ Вселенський Собор 431 р.), що проголосив визнавати Пресвяту Діву Марію – Богородицею та дав поштовх до розвитку Богородичного культу в Церкві.
В 1131 році Константинопільський Патріарх подарував ікону святому князеві Мстиславові Великому († 1132) [за іншими джерелами – Юрію Долгорукому († 1157)], і вона була поставлена в Дівочому монастирі міста Вишгорода – давнього помісного уділу святої рівноапостольної великої княгині Ольги. Від того часу ікона Богородиці іменується «Вишгородська».
Вишгород за часів київських князів був центром паломництва, бо мав ікону Вишгородської Богородиці (Дівочий монастир) та мощі перших київських святих Бориса й Гліба (дерев’яна церква свв. Бориса і Гліба з усипальницею).
Оскільки за київський престол продовжувалися чвари між князями, містом Вишгородом інколи володіло кілька князів на рік, кожен з яких претендував на верховенство в династії Рюриковичів.
В 1155 року син Юрія Долгорукого, володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський зруйнував частину Вишгорода та викравши ікону Вишгородської Богородиці, вивіз її до Володимира-на-Клязьмі. Від того часу ікону почали іменувати «Володимирська».
1237 року монголо-татарське військо на чолі з Батиєм зруйнувало Суздаль, Володимир, Рязань і викрало оклад ікони, а ще через півтора століття військо хана Тохтамиша вдруге грабує ікону Богородиці, знову викрадаючи цінний оклад.
1395 року ікону переносять в Успенський собор Московського Кремля, але після 1395 року знову повертають у Володимир, де вона знаходиться майже ціле століття.
1480 року її повторно переносять у Москву. Є припущення, що одним із художників, який виконував реставрацію ікони на початку XV століття, був Андрій Рубльов уродженець Волині, автор знаменитої «Трійці». З того часу ікона перебувала в Москві.
1930 року вона потрапляє до Державного історичного музею, а ще пізніше у Третьяковську галерею, де перебуває й зараз під назвою Богоматір Володимирська.
Вишгородська Богородиця, написана на липовій дошці, мала первісний розмір 78х55 см. За даними реставраційних робіт 1918 року, її перемальовували кілька разів. Недоторканими лишилися тільки обличчя св. Марії та маленького Ісуса, час написання яких, за оцінками фахівців, належить до кінця ХI- початку ХII століть.
Після відновлення української державності в місті Вишгороді створено громаду Української Греко-Католицької Церкви, яка впродовж 1990-1991 рр., до моменту виділення земельної ділянки для будівництва храму, молилась в приміщенні Товариства «Просвіта», в 1991-1996 рр. – у каплиці, в 1996-2005 рр. – в цокольному нижньому храмі св. Андрія Первозванного.
2005 р. довершено будову Собору, який назвали в честь Вишгородської Богородиці та розмістили для почитання копію ікони Вишгородської Богородиці.
2006 року розпочинаються паломництва вірних до Вишгородської Богородиці.
1 листопада 2015 року Блаженніший Патріарх Святослав проголосив Собор Вишгородської Богородиці Відпустовим місцем з правом уділення повного відпусту. Після Літургії зачитано Декрет Апостольської Пенітенцерії про надання Собору Вишгородської Богородиці статусу духовної спорідненості з Марійськими базиліками світу та проголошення Собору відпустовим місцем.
За матеріалами Київської архиєпархії УГКЦПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
Локації
Персони
Владика Андрій Хім’якЄпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ, Секретар Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви
