СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиЄпископ Ярослав Приріз очолив святкування у с. Дмитровичі з нагоди 370-річчя храму Св. Миколая Чудотворця
6 грудня, у день Святого Миколая Мирлікійського, Чудотворця, владика Ярослав Приріз, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, з нагоди 370-річчя однойменного храму здійснив душпастирські відвідини парафії с. Дмитровичі Судовишнянського деканату.
У співслужінні о. Романа Шльомського, адміністратора парафії, о. Романа Андрійовського, протосинкела єпархії, та священнослужителів деканату єпископ відслужив Архиєрейську Божественну Літургію. Про це повідомляє пресслужба Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ.
Церква 1655 року
Церква в Дмитровичах — одна з найцінніших пам’яток дерев’яної сакральної архітектури Галичини. За архівними даними, парафія в селі існувала вже на початку XVI століття: перші писемні згадки про церкву датуються 1510 роком.
Сучасна дерев’яна будівля, що збереглась до сьогодні, зведена в 1655 році — цю дату підтверджує різьблений напис над західними дверима храму, а також інформаційна табличка при вході.
Виховання святого у родині
Під час проповіді єпископ звернув увагу на особливе почитання святого Миколая в церковному році, наголошуючи на глибокій любові Церкви до цього святителя. «Посеред великого числа святих в мозаїці свят церковного року християни з особливою увагою вшановують святого Миколая Мирлікійського, Чудотворця. Цьому Божому угоднику Церква у богослужіннях віддає особливу прославу 6 грудня та 9 травня, а також кожного четверга тижня», — зазначив єпископ.
Далі владика окреслив життєвий шлях святителя, підкреслюючи важливість доброго християнського виховання в родині. «Юний Миколай, будучи даром у відповідь на невтомні молитви своїх благочестивих батьків Теофана та Нонни, які пообіцяли Богу посвятити свою дитину Йому на служіння, виховувався в особливих духовних обставинах. Його віруючі батьки зуміли передати сину свою глибоку любов до Бога та людей», — зауважив владика.
Багатство як можливість чинити добро
Єпископ також наголосив, що заможність родини святого Миколая не стала для нього спокусою, але можливістю творити добро. «Родина святого Миколая була досить заможною, проте багатства не стали перепоною для живої віри, правдивої побожності та доброго християнського виховання. Саме тому молодого юнака, який після смерті своїх батьків успадкував великий маєток, не манили матеріальні блага. Він радо ділився ними із потребуючими», — підкреслив проповідник.
Крім цього, єпископ згадав про захист віри проти аріанства на І-му Вселенському Соборі у Нікеї. «Відомо, що святий Миколай був ревним захисником Божої правди, коли державою ширилося єретичне вчення Арія, який спотворив віру Церкви в божество Христа. Відомо, що він як архиєрей брав участь у І Вселенському Соборі в Нікеї в 325 році, де рішуче виступав проти аріанства», — пояснив владика.
Вшанування святого Миколая у різних країнах світу
Далі єпископ згадав про широке почитання святителя в різних країнах світу і в Україні. «Святого Миколая вшановують християни по всьому світі з особливою повагою. Наприклад, у Франції та Німеччині є понад дві тисячі, а в Англії близько чотирьохсот храмів, названих на честь святого Миколая. В Україні храми з його іменем споруджували майже від самих початків запровадження християнства. Одним із перших храмів, побудованих рівноапостольною княгинею Ольгою у Києві, був саме Свято-Миколаївський храм», — зазначив єпископ.
Владика Ярослав закликав вірних наслідувати чесноти святителя. «Образ святого Миколая — це живий приклад для наслідування. Це — взірець того, як належить поступати нам у нашому повсякденні. Часто і ми мусимо оглянутися довкола, щоб побачити тих, хто потребує помочі та розради у життєвих труднощах. Довкола нас так багато людей, зранених розпачем невдач і сповнених болем відкинення та самотності. Християнин покликаний до дару променіти любов’ю до кожного потребуючого, допомагаючи йому відродити в собі гідність людини за образом і подобою Божою», — сказав він.
370-літній ювілей храму
Архиєрей також привітав вірних з нагоди ювілею храму. «Сьогодні, святкуючи 370-літній ювілейний вашого храму, це добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти дяку всім, хто впродовж цього періоду підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя», — зазначив проповідник.
Заклик до довіри Богові та подяка
На завершення владика закликав вірних з довірою віддатися Божому провидінню та поручати себе заступництву святого Миколая. «Улюблені молільники, ваші предки обрали своїм покровителем святого Миколая, ім’я якого означає „переможець народу“. Цей святий сьогодні каже нам, що саме сила Божої любові приносить перемогу Божому народові. В ці непрості часи з вірою і надією поручаймося заступництву угодника Божого Миколая Чудотворця, щоби Господь не переставав прихиляти милість до нашого народу, зміцнюючи нас в істинній вірі, захищаючи перед всякою ворожою силою», — побажав владика.
Після завершення Літургії владика Ярослав подякував о. Роману Шльомському та всім парафіянам, які підтримують і дбають про святиню: «Висловлюю щиру вдячність усім, хто брав участь у оновленні та оздобленні цього святого храму. Велике спасибі о. Роману Шльомському і церковній громаді, які у нелегкі часи війни і економічної розрухи взялися за благородну справу оновлення Божого храму».
Довідка
Будівля церкви Святого Миколая виконана за традиційною тризрубною схемою — тричастинна, «одноверха», накрита шатровим дахом. Споруда побудована з масивних дубових брусів (шириною 50–61 см, товщиною близько 15 см), причому з’єднання здійснене без жодного залізного цвяха — стандарт для української дерев’яної архітектури того часу.
За розмірами храм є доволі компактним — приблизно 14,9 × 6,3 метра. Центральна частина завершується чотиристінною пірамідальною банею з куполом і маківкою, що надає храмові характерного силуету.
У 1675 році для парафії були оформлені ерекційні документи від місцевих власників (дідичів Рамультів), що засвідчувало офіційне юридичне та духовне існування громади.
У XVIII столітті церква імовірно зазнала ремонтів — згадується «важення» (переконструкція) у 1702 році, а пізніше — реставрації в кінці XVII, у 1873 і 1974 роках.
Інтер’єр храму має значну історико-мистецьку цінність: зберігся іконостас 1674 року, а серед церковних книг — стародруки XVI–XVII століть, зокрема «Апостол» 1630 року, який підтверджує давнє життя парафії.
У ХХ столітті храм пережив нелегкі часи: у період з 1960 по 1989 рік він був зачинений. У новітні часи — на початку 2000-х — були проведені заходи з консервації та відновлення: перекрито дах, оброблено дерево, замінено електропроводку.
Завдяки своєму віку, архітектурній формі, автентичним матеріалам і збереженому оздобленню, церква у Дмитровичах визнана пам’яткою народної сакральної архітектури національного значення.
