СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиЄпископ Вірменської Апостольської Церкви подарував Главі УГКЦ дудук
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав зустрівся з владикою Маркосом, єпископом Вірменської Апостольської Церкви. Під час зустрічі владика Маркос подарував Блаженнішому Святославу традиційний вірменський музичний інструмент дудук.
«Вірмени є частиною історії України. Ми уже тисячу років як не чужі», — відзначив Предстоятель.
Історія музичного інструменту дудука налічує близько трьох тисячі років… «Для мене цей інструмент є магічним і медитативним. Є голосом тисячоліття. А культура гри на дудуку є багатством вірменської культури, яку українці та інші народи ще мусять відкривати», — зауважив Блаженніший Святослав.
Глава Церкви подякував владиці за день, коли дудук потрапив до його рук. Владика Маркос у свою чергу подякував за високу оцінку Глави Церкви вірменської культури.
Висловлюючись про зустріч з єпископом Вірменської Апостольської Церкви в коментарі Департаменту інформації УГКЦ, Блаженніший Святослав зауважив, що традиція нашої Церкви завжди полягала в тому, що священник є не тільки служителем культу, але й будівничим культури.
«І ось цей інструмент — вірменський дудук — є дуже важливим глибоким елементом християнської культури вірменського народу, який одним з перших прийняв християнство. Це відбулося навіть ще до того, як християнство стало державною релігією Римської імперії», — сказав він. При цьому Блаженніший Святослав зазначив, що «момент спілкування з Вірменською Апостольською Церквою через культуру, через вираз шани до скарбів вірменської культури є взаємозбагачуючим».
Предстоятель переконує, що для нас, українців, є дуже важливо відкривати для себе культуру вірмен, які тисячоліттями живуть на нашій землі, пізнавати їхнє багатство, а дудук — це інструмент, який згідно рішень ЮНЕСКО, визнаний духовною спадщиною всього людства.
«Тому збагачуватися через духовну музичну культуру вірменського народу як християнам, як культурним людям для нас має бути дуже важливим», — резюмував Глава Церкви.
Довідка
Вірменська Апостольська Церква (яку називають також Григоріанською) — одна з найдавніших християнських помісних Церков. Її коріння сягає ще апостольських часів. У другій половині І ст. святі апостоли Тадей та Варфоломій проповідували християнство у Вірменії і заснували перші християнські спільноти. За цю діяльність обидва апостоли загинули мученицькою смертю. Саме тому, що народ Вірменії прийняв християнство від апостолів — учнів Ісуса Христа, Вірменська Церква називається Апостольською. А назва Григоріанська — від імені національного святого Григорія Просвітителя. У 301 році вірменський цар Трдат III, навернений св. Григорієм, проголосив християнство державною релігією. Таким чином Вірменія стала першою державою в світі, де християнство набуває статусу державної релігії.
У 506 році Синод Вірменської Церкви не прийняв христологічного вчення Вселенського Халкедонського собору 451 року, на котрому не було жодного з її єпископів. Тому ВАЦ (поряд з Коптською, Ефіопською, Сирійською та Маланкарською) вважається однією з т. зв. Давньосхідних (дохалкедонських, або «монофізитських») Православних Церков.
Драматична історія вірменського народу (вірменські царства — і давнє, і нове, у Кілікії на пд. сході Малої Азії, були знищені) спричинила появу численної вірменської діаспори у світі. У таких умовах мова і релігія слугували гарантією збереження національної ідентичності.
Хоча Верховний Патріарх і Католікос усіх вірменів (нині ним є Святіший Гарегін ІІ) з резиденцією в Ечміадзіні (коло Єревану) визнається духовним главою всіх вірних ВАЦ, але протягом століть у Церкві виникли ще 3 важливі центри з власними юрисдикціями. Католікосату в Ечміадзіні підлягають вірменські Патріархати у Єрусалимі та Константинополі (Стамбулі). Незалежним в адміністративному сенсі є Кілікійський Католікосат (тепер знаходиться у Лівані) на чолі зі Святішим Католікосом Арамом І.
Сьогодні Вірменська Церква нараховує понад 30 єпархій (9 з них — у Вірменії, інші — у різних частинах світу) та понад 6 млн. вірних.
В Україні вірмени з’явилися ще задовго до створення Київської держави. У XI ст. руйнівні напади сельджуків, падіння царства Багратунідів, візантійська політика переслідування вірменів стали причиною їхнього масового виходу з батьківщини до Київської держави, переважно на територію її західної частини.
Важливим чинником збереження національної самобутності в умовах діаспори стала Вірменська Церква. У 1364 році патріаршою грамотою Католікоса всіх вірменів Месропа І у Львові засновано вірменську єпархію, яку через три роки було затверджено декретом польського короля Казимира Великого. Таким чином львівський храм Успіння Пресвятої Богородиці (освячений у 1363 р.) став катедральним собором і єпархіальним центром усіх вірменів Русі, Валахії і Молдови.
Тринадцятий з черги єпископ цієї єпархії Миколай Торосович у 1630 році проголосив єднання з Римом, а згодом, у 1635 році, повторив його в присутності Папи Урбана VІІІ (1623–1644), отримавши титул архиєпископа. Відтоді на території Речі Посполитої було укладено постійну унію вірменів із Римським Престолом, хоча боротьба між її прихильниками та противниками тривала ще до кінця століття. Унія сприяла інтеграції меншини у польське суспільство, але водночас спричинювала її асиміляцію. Львівська архиєпархія вірмено-католицького обряду перебувала в безпосередньому підпорядкуванні Папі і проіснувала до кінця Другої світової війни, коли була знищена радянським режимом.
28 листопада 1991 року в Україні було офіційно відновлено і зареєстровано єпархію Вірменської Апостольської Церкви, громади якої зараз діють у Львові, Києві, Одесі, Харкові, Донецьку, Дніпрі, а також у деяких містах Криму. Українську єпархію ВАЦ очолює архиєпископ Маркос Оганесян, осідок якого знаходиться у Львові. Завершено поетапний процес повернення вірменській громаді катедрального Успенського собору. 25 червня 2001 року під час перебування у Львові храм відвідав Папа Іван Павло ІІ.
Фото: Олександр СавранськийЗа матеріалами Департаменту інформації УГКЦ
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
