СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Дім надії»: сестри служебниці зі своїми вихованками відкривають двері та серця для біженців
«Дім надії» — це проєкт у межах програми «Міст надії». Це ще один ресурс, який допомагає змінити життєвий шлях тим, хто втратив свій дім. Метою цього будинку є надання житла, безпеки та навчання навичкам життя дівчатам старше 16 років, щоб відтак вони могли розпочати кар’єру або продовжити свою освіту. Сьогодні його завдання дещо видозмінилося, адже і в його двері постукала війна.
Що таке «Дім надії»?
Програма «Міст надії» є результатом спільних зусиль Української католицької єпархії Едмонтона та Сестер служебниць Непорочної Діви Марії з України. Ця програма надала спонсорську допомогу, підтримувала дитячі літні табори та проводила кампанії різдвяних коробок з взуттям для багатьох дітей в Україні з 2001 року. Спонсорство протягом останніх 20+ років, безсумнівно, допомогло сотням дітей уникнути життя на вулиці та бідності.
«Дім надії» — це проєкт у межах програми «Міст надії». Це ще один ресурс, який допомагає змінити життєвий шлях тим, хто втратив свій дім.
Метою цього будинку є надання житла, безпеки та навчання навичкам життя дівчатам старше 16 років, щоб відтак вони могли розпочати кар’єру або продовжити свою освіту. Будинок орієнтований на дівчат цієї вікової групи, тому що наразі по всій Україні є дитячі центри та будинки-інтернати, в яких проживають діти. Однак, їхні ресурси обмежені щодо тих, кому виповнилося 16 років. Керують домом та піклуються про дівчаток Сестри служебниці Непорочної Діви Марії.
У 2007 році було придбано будинок у Львові (Україна). Опісля, за допомогою будівництва його було розширено у 5 разів від початкового розміру. Ремонт було завершено в січні 2014 року, і з цього року дівчата почали приходити. Відтоді в будівлі одночасно проживало до 22 дівчат віком від 16 до 24 років. Деякі залишаються на короткий час, а інші залишаються на кілька років. Кожна ситуація різна, і сестри визначають, як керувати тим, що краще для кожного мешканця.
Усі дівчата мають або відвідувати школу, або працювати на практиці, щоб підготувати їх до самостійного життя. Деякі з сфер, на яких вони спеціалізуються: пожежна безпека, освіта, музика, кулінарія та пошиття одягу. Незважаючи на те, що вони дуже зайняті навчанням, очікується, що всі мешканці також внесуть свій внесок у будинок, і тому всі мають певні обов’язки по дому. Як і в інших сім’ях, вони навчаються кулінарних та інших життєвих навичок.
Сам будинок просторий і зручний, але дівчата ділять кімнати з 4 або 6 мешканцями в кожній кімнаті. Є невелика капличка, де можна помолитися і де відправляються літургійні богослужіння, якщо є священник. У них є навчальні зони з партами. Є велика кімната, де сестри та дівчата можуть прийняти гостей чи подивитися телевізор. У них є велика їдальня, де вони можуть ділитися їжею як «сім’я», а також розважати своїх гостей. Мета полягає в тому, щоб створити атмосферу люблячої сім’ї, в якій ці молоді дівчата зможуть реалізувати свій потенціал.
Щоб підтримати цю ініціативу, відвідайте сторінку пожертв Едмонтонської єпархії УГКЦ і виберіть опцію «Кампанія „Міст надії“» у розділі „Призначення фонду“.
Оновлення від с. Єроніми в «Домі надії» у період війни
З початку війни сестри та дівчата, які залишилися в домі, приймають переселенців зі Сходу України, які були переміщені війною.
Прочитайте слова с. Ероніми, яка разом з іншими сестрами служебницями Непорочної Діви Марії керує Домом:
Ми продовжуємо приймати людей, які тікають від війни. Деякі приходять, а потім пробираються до кордону. Тоді ми приймаємо інших. Це постійний потік людей.
Люди дуже налякані. Вони пережили бомбардування, а деякі просиділи у підвалі тиждень чи більше, перш ніж змогли втекти. Коли вони приходять до нас, багато плачуть, у когось панічні атаки. Але потім вони заспокоюються, тому що ми намагаємося створити дружню, безпечну атмосферу.
Великим стресом, особливо для маленьких дітей, є евакуація. Люди їздять у дуже переповнених транспортних засобах, — щоб ви зрозуміли — де є місце на 4 осіб, їдуть 15–20. Більше того, вони їздять у повній темряві, бо з міркувань безпеки їм заборонено вмикати світло. Їм також сказали, що вони не можуть користуватися мобільними телефонами під час поїздки. У Харкові розповіли, що діти кричали, плакали в тих підвалах, у поїзді постійно. Після цієї війни буде багато психологічно травмованих, особливо дітей. Одним словом — війна, голод — це найбільше горе, яке може спіткати людину на землі.
Народ, особливо в Західній Україні, дуже згуртований — кожен робить, що може. Деякі збирають гроші і купують все необхідне для армії. Деякі печуть хліб, булочки, вареники, тушонку. Деякі збирають їжу для військових і біженців або надають безкоштовну медичну допомогу та інші послуги біженцям, наприклад, перевезення їх через кордон, тощо. Цього ворог не очікував. Тому ми віримо в нашу перемогу! Але нам це дасться великою ціною…
Крім прийому та допомоги переселенцям різними способами, ми також виготовляли вареники, енергетичні батончики із сухофруктів, горіхів, меду. І перш за все, ми молимося. Окрім молитов монашого правила, ми маємо щоденну молитву з дівчатами та біженцями. Охочі можуть взяти участь. Ми віримо, що БОГ З НАМИ! А якщо з нами Бог, то хто проти нас?!
с. Єроніма
