СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Бути людиною означає обирати добро, шукати істину, відстоювати справедливість, споглядати красу Божої любові, бути другом», — о. Андрій Зелінський
У святковий вечір Богоявлення Господнього провідником спільної молитви на вервиці в рамках ініціативи «Вервиця єднає», яка, завдяки «Живому телебаченню», об’єднує вірних нашої Церкви, розсіяних по цілому світу, в єдину молитовну родину був о. Андрій Зелінський, ТІ. Перед кожною десяткою вервиці о. Андрій мав роздуми, які публікуємо у цій статті.
ХРЕЩЕННЯ ІСУСА ХРИСТА В РІЦІ ЙОРДАНІ
У Хрещенні Ісуса саме небо розкривається перед людиною і Бог-Трійця являє свій незбагненний задум: ось Він — цілий Бог — стає частиною цілої людської історії, кожного виміру цілого людського життя. Творець відкриває нам найглибшу правду про саму людину. У воплоченні та Різдві свого Сина, Бог розпочаниє спасительну мандрівку стежками людського серця. Велич Божого задуму та глибину Його приниження годі збагнути, їх можна лише з захопленням безмовно споглядати серцем. Бог бо так сильно полюбив світ… а справжня любов прекрасна. Ось вона, краса Божої любові, що рятує світ. Еталон справжньої краси.
Об’являючи свою велику любов до людини, Господь відкриває нам, на яку велику любов людина здатна, на яку красу.
Краса відданої батьківської любові, краса вірної подружньої взаємовідповідальності, краса чистої та віжважної дружби, що не здається перед хиткістю мінливого людського досвіду, краса смиренних кроків на тлі зухвалої вдаваності, краса руху, краса просто людської щирості, краса життя…
Завтра вітер таки розвіє мрії та клопоти дня сьогоднішнього, друзі народжуватимуться і помиратимуть, як батьки, і діти, і кохані, як минають громовиці та осипається запашний липовий цвіт. Залишиться тільки краса — краса вічна, краса юна, краса справжня — в очах, що бачать, і в серці, що любить.
Бути людиною — означає могти споглядати справжню красу.
Помолімось за те, щоб у сум’ятті наших сповнених викликами життєвих буднів, крізь тривоги і страхи, Господь допомагав нам споглядати справжню красу, красу Божої любові.
ЧУДО ІСУСА НА ВЕСІЛЛІ В КАНІ ГАЛИЛЕЙСЬКІЙ
Людині властиво чути іншу людину. Крізь галас світу навколо нас, ми таки можемо розпізнати голос людської потреби — справжньої, найглибшої, потреби бути визнаним, любленим. Світ людей тяжко зранений, зло не вгаває, але у зраненому злом світі мерехтить світло надії, запалене Творцем в людському серці у момент творення людини. Людина — вільна і може обирати добро. Добром — коли воно справді добро — завжди можна поділитися з іншими. З тими, кому його бракує. Своїм добрим ставленням до людей ми віддзеркалюємо їм їхню гідність, помножуємо їхню віру в себе, втамовуємо їхню спрагу бути любленими. Життя повне можливостей. Найпрекрасніша з них — обирати добро. А добро вимагає від нас відваги бути справжніми. Лише тоді добро, яке ми чинимо по відношенню до інших, має значення, коли воно розкриває людині правду про неї саму, про її людську гідність.
Бути людиною — означає обирати добро і його чинити.
Помолімось за те, щоб добрий Господь обдарував нас відвагою обирати добро і щедро ділитися ним з іншими.
ІСУС ПРОПОВІДУЄ ЦАРСТВО БОЖЕ
Істина визволяє. За цим її можна розпізнати, відрізнити від неістин. Істина явила себе людині, відкриваючи їй шлях до повноти життя. Вона не далека і абстрактна, а дуже конкретна і дуже поруч. (Він — шлях, життя та істина.) І потребує лише моєї відваги вилізти з комфортного затишку власних ілюзій та зробити перший крок їй назустріч. Людині не відома правда про себе, доки вона не знайде в собі відваги кинути виклик власному спокою. Істину здатні помітити лише ті, хто вимагає від себе більшого, хто бажає глибшого. Усе справжнє коштує дорого. Справжня мандрівка до берегів Істини вимагає відваги й творчості, а натомість винагороджує своїх мандрівників досвідом. Досвід — чи не найдорожча розкіш у людському житті. Він плід відваги і довіри. Насамперед до себе, до Божого в собі, до власної мандрівки, до горизонту, що так приваблює вічністю. Шукати істину — означає вимагати від себе більшого, збільшувати Божий світ у собі, а він таки не має меж. Для тих, хто знаходить відвагу жити. Темряву лікує надія. Коли людське серце торкається Істини, любить щиро, щедро і до кінця вірно, у ньому народжується Бог — новий Світанок, якого не здолати жодним сутінкам.
Бути людиною — означає шукати Істину, що здатна дарувати надію справжнього визволення.
Помолімось за те, щоб ми ніколи не втомилися, долаючи себе, шукати Божу Істину у глибинах власного серця та у світі навколо нас.
ПРЕОБРАЖЕННЯ ІСУСА ХРИСТА
На Таворі Ісусовим учням було добре. Вони хотіли залишитися з Господом у світлі Його слави, у переображеній дійсності Його присутності. Світ з Богом променіє світлом, у якому кожна людина, незалежно від її статків, соціального стану чи раси, відчуває себе частиною Божої сім’ї.
Божу справедливість найлегше помітити у підніжжі хреста, на якому Творець бере на себе відповідальність за людські злочини, і своєю безмежною любов’ю, що кров’ю просочується з Його ран, звільняє нас від наслідків наших гріхів, щоб ми мали життя і мали його вповні. Його ранами ми зцілені. У світі, понівеченому людською несправедливістю, Господь кличе нас, своїх учнів, стати будівничими мостів поміж людьми і народами, простягаючи руку найслабшим, беручи на себе відповідальність за найбільш вразливих, кволих, зранених.
Щоб нам було добре, як апостолам на Таворі, мусимо бути з Богом, як були вони, у всіх наших людських відносинах. Дбати про гідність і свободу кожної людини, боронити святість кожного людського життя, працювати для спільного добра цілого людства. Справедливе суспільство дихає відвагою чесних людей. Своїм вірним і відданим служінням Євангельським цінностям вони уможливлюють переображення людства.
Бути людиною — означає відстоювати справедливість.
Помолімось за те, щоб Господь дарував нам сили й мудрості, а понад усе — апостольської відваги відстоювати справедливість у сьогоднішньому світі.
УСТАНОВЛЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ ЄВХАРИСТІЇ
Напередодні найважчого дня своєї земної мандрівки, дня страждань і розп’яття, Спаситель являє себе своїм учням як друг. Ніби готуючи їх у такий спосіб до темряви дня завтрашнього, до його непевності та страхів, ймовірних розчарувань і тривог. Щоб вони не відчували себе самотніми і приреченими, а зберегли все те, що Він їм заповідав. У Євангелії небагато слів про дружбу, але Ісус, який прийшов, щоби відкрити людині шлях до Бога, являє його не лише як люблячого Батька, але й як Друга. Перед гробом Лазаря стоїть просто заплаканий друг. А після свого воскресіння Лазар збагнув не лише, що його друг — Бог, а що й Бог — Друг. А значить через щиру дружбу Бог може долати смерть і повертати життя.
Сьогодні, як ніколи, нам вартує пам’ятати про світло, яке в житті людини запалює чесна й чиста дружба: поміж подругами у сім’ї, поміж братами і сестрами, поміж побратимами в окопі, поміж медиками у лікарні, поміж колегами по роботі, поміж дітьми одного народу, поміж вірними Церкви Христової. Бо народ друзів бачить крізь пітьму непевності надію дня завтрашнього, і державу друзів не здолати жодним лихим намірам противника. У щирій і вірній дружбі сам Бог може об’явити людству силу своєї спасительної волі, потугу своєї любові, що долає морок страху і розпачу. Господь не залишив людину сам на сам із наслідками її гріхів, не покинув, а на власних раменах поніс тягар нашого хреста, даруючи нам свободу синів і доньок Божих, гідність не рабів, а Його друзів.
Бути людиною — означає бути другом.
Помолімося за наших друзів, за нашу особисту вірність та взаємну відповідальність.
***
У воплоченні Свого Сина Бог являє людині глибоку правду про її людяність. У постаті Ісуса з Назарету ми навчилися, що бути людиною означає обирати добро, шукати істину, відстоювати справедливість, споглядати красу Божої любові, бути другом. Запрошую завершити сьогодні нашу святкову вервицю Молитвою для друзів.
МОЛИТВА ДЛЯ ДРУЗІВ
Боже добрий і радісний, Творче світла і Всесвіту, дай мені бути життям у житті, рухом у русі, силою в дії, щирою усмішкою в добрій радості. Навчи мене відрізняти важливіше від важливого, і у кожному з викликів навчи бачити нові можливості. Допоможи зростати і не зупинятися. Понад усе навчи мене, Господи, бути людиною. І другом. Як Ти був.
Навчи тихо і щиро ділитися моїм життям з моїми друзями, як Ти поділився зі мною. Дай щовечора бачити радість світанку, а щоранку — втіху за досвід прожитих днів. І нехай непохитним горизонтом крізь усі мої дні та ночі мені зоріє вічна радість Твоєї дружби.
У нестримній мінливості днів даруй мені, Господи, мудрість бути: бути справжнім і бути для інших, а понад усе — бути другом.
Бо Ти — джерело усякого добра й кожної радості, вічний Бог і вірний Друг. Амінь.
За матеріалами о. Андрія Зелінського для «Живого ТБ»Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
