«Бути іншими у Христі — це благословення»: слова єпископа Миколи кардинала Бичка до австралійської молоді

ПРОМОВА

владики Миколи кардинала Бичка, єпископа Мельбурнської єпархії,

(30 листопада 2025 року)

Дорогі молоді друзі у Христі,
Брати і сестри — паломники надії!

Для мене є великою радістю і честю стояти перед вами на відкритті Австралійського фестивалю католицької молоді. Сьогодні ви зібралися з усіх куточків цієї великої країни, сповнені енергії, питань, мрій і надії. І від самого початку я хочу, щоб ви дуже чітко почули: ви тут бажані. Не як чужинці чи гості, але як сини й дочки Божі, як молоді учні, як паломники, що разом прямують до Христа.

Наша сьогоднішня тема нагадує нам, що бути паломником означає продовжувати рух уперед: інколи з упевненістю, інколи з невизначеністю, але завжди з надією. І ніщо не зміцнює паломника сильніше, ніж молитва.

Я хотів би поділитися з вами чимось зі свого життя. Я виріс в Україні в той час, коли Католицька Церква була переслідувана злочинним комуністичним Совєцьким Союзом і змушена діяти підпільно. Церкви були зачинені, за священниками стежили, а публічні прояви віри могли мати серйозні наслідки. Молитва в ті дні була прихованою: пошепки за зачиненими дверима, оберігалася як дорогоцінний скарб, який ніхто не може відібрати. Я пам’ятаю, як бачив своїх батьків, які тихо молилися, просто і з довірою. І навіть будучи маленькою дитиною, я розумів, що молитва має силу, яку світ не може забрати.

Пізніше, коли я підріс і пішов до школи, прийшло інше переслідування. Мене часто дражнили, бо я був віруючим. Дехто зневажав, дехто насміхався, а деякі вчителі боялися навіть визнавати власну віру в Христа. Це було боляче. Але саме в ті моменти я відкрив щось, що супроводжує мене все життя: коли молода людина стає на коліна, щоб молитися, навіть коли серце поранене чи розгублене, вона не сама. Він не сам. Я знаходив силу в молитві на Вервиці. Я знаходив відвагу, беручи участь у Божественній Літургії. Молитва стала для мене як кисень: тиха, невидима, але необхідна для життя.

Дорога молоде, світ може намагатися змусити вас мовчати про вашу віру, але він ніколи не зможе заглушити вашу молитву. Ви зустрінете людей, які скажуть вам, що віра є старомодною, непотрібною або навіть безглуздою. Ви можете почути голоси — онлайн, у школі, в університеті, на роботі — які скажуть вам приховувати свої переконання, бо вони «незручні» або «неприйнятні». Деякі з вас можуть стикатися з тиском від друзів, які не розуміють, чому ви молитеся, чому ходите до церкви, або чому тримаєтеся цінностей, які світ часто відкидає. Іноді ви можете відчувати, що ваша віра робить вас іншими, або що вона відокремлює вас від інших. Але послухайте уважно: бути іншими у Христі — це не тягар, це благословення.

Бо коли ви молитеся, особливо коли важко, ви дозволяєте Богові промовляти до найглибших куточків вашого серця. Молитва дає вам силу, яка не залежить від популярності. Вона дає вам відвагу, яку не заберуть критики. Вона укорінює вас у правді, що сильніша за найгучніші голоси навколо. Молитва перетворює страх на мужність, самотність — на дружбу з Христом, замішання — на ясність, відчай — на надію. Вона нагадує вам, що ви належите не до культури, яка минає, а до вічного Божого Царства.

І в ті моменти, коли ви почуваєтеся малими, невпевненими чи перевантаженими — коли здається, що світ намагається заглушити вашу віру — пам’ятайте: навіть найменша молитва пошепки доходить до Божого вуха. Жоден уряд не може її заборонити, жоден кривдник не може її зламати, жоден соціальний тиск не може її стерти. Ваша молитва — це ваша сила. Ваша молитва — це ваша свобода. Ваша молитва — це ваша надія.

Якщо ми хочемо навчитися молитися з вірою і витривалістю, особливо у важкі моменти, нам потрібно лише поглянути на Пресвяту Богородицю. Марія навчає нас, що молитва — це не тільки слова, які ми промовляємо; це спосіб жити в довірі та відкритості до Бога. Коли ангел прийшов до неї з неймовірною звісткою, Марія слухала й молилася. Коли вона стояла під хрестом, вона молилася з серцем, повним смутку. Коли учні тремтіли в горниці після Воскресіння, Марія молилася з ними, зміцнюючи їх своєю тихою присутністю. Вона — жінка молитви, Мати надії, і вона є нашою сильною Заступницею. Я бачив у своєму житті та в житті багатьох людей, як її молитви — особливо через вервицю — можуть зцілювати рани, захищати родини, пом’якшувати закам’янілі серця і відкривати нові шляхи там, де їх не було.

Мої друзі, сьогодні Церква дивиться на вас і бачить надію. Не абстрактне почуття, а надію, укорінену в Ісусі Христі, який переміг гріх і смерть. Коли ви молитеся, коли збираєтеся разом, коли підносите свої серця до Бога, ви стаєте знаками Церкви, яка є живою і молодою. Ви бажані тут — не тому, що ви досконалі чи що ви маєте всі відповіді, але тому, що Бог тішиться вами, і Церква потребує вас. Ваші питання важливі. Ваше прагнення сенсу важливе. Ваша віра, навіть маленька, важлива. І ваша готовність молитися — це те, що допоможе вам зростати учнями і свідками.

Молитва має силу, коли ми молимося наодинці, але коли ми молимося разом, відбувається щось надзвичайне. Святий Дух діє серед нас. Серця відкриваються. Благодать ллється.

І сьогодні ввечері я хочу поділитися з вами одним дуже реальним знаком цієї надії. У руці я тримаю вервицю, зроблену українськими військовополоненими під час їхньої реабілітації. Це потужний символ. Ці молоді чоловіки і жінки, ваші ровесники, пережили страждання, які важко навіть уявити. Але у найтемніші моменти вони зверталися до Бога в молитві. Їхні руки, які колись захищали свою Батьківщину, тепер створюють зернятка надії. І кожне зернятко шепоче те саме прохання, яке піднімається з мільйонів сердець у світі: «Господи, даруй нам мир».

Розпочинаючи цей фестиваль, я прошу вас: моліться за мир. Моліться за Україну. Моліться за кожну націю, поранену війною, за місця, де плачуть діти, де розбиті сім’ї, де випробовується надія. Моліться за всіх, хто страждає від насильства, ненависті чи несправедливості. Коли сьогодні ввечері ми молимося на вервиці, нехай наші голоси з’єднаються з їхніми, підносячи до Бога прагнення зціленого і оновленого світу.

Тож сьогодні, коли тисячі молодих сердець зібралися разом, я запрошую вас об’єднатися в тій самій молитві, яка підтримувала покоління до нас, молитві, яка зміцнювала переслідуваних християн, молитві, яка формувала мою власну дорогу віри: у молитві на Вервиці.

Довірмо цей фестиваль, наше життя, наші мрії, наші випробування, наші родини та наш світ Марії, Матері Божій і Матері Церкви. Нехай вона веде нас ближче до Христа, щоб куди б нас не привело наше паломництво — школа, університет, робота, стосунки, майбутні покликання — ми йшли з надією.

Дорогі мої молоді паломники надії, я запрошую вас приєднатися до мене в молитві. Разом, як одна родина у Христі, помолімося одну десятку Вервиці, просячи Марію вести нас і заступатися за нас.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа…

† Микола кардинал Бичок,
єпископ Мельбурнської єпархії Святих апостолів Петра і Павла