СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиБогопосвячене життя у світі: майже 180 тисяч ченців і понад 600 тисяч черниць
У день свята Стрітення Господнього ми також з ініціативи св. Йоана Павла ІІ, тобто вже 28 років, відзначаємо Всесвітній День богопосвяченого життя.
Це нагода ближче придивитися до цієї форми духовного служіння у вселенському масштабі. За найновішими даними, на кінець 2021 року в Католицькій Церкві було 178 036 монахів і ченців, зокрема 128 262 священників і 49 774 братів, а також 608 958 сестер — монахинь і черниць (тобто з орденів і згромаджень закритого і чинного видів).
Папа Войтила у спеціальному посланні за цієї нагоди (від 6 січня 1997), яким запроваджував цей День у практику Вселенської Церкви, назвав три підстави такого рішення. По‑перше, воно «відповідає внутрішній потребі урочистішого прославлення Господа і подяки Йому за великий дар богопосвяченого життя», яке, серед іншого, «збагачує і радує християнську спільноту завдяки своїм різнорідним харизмам і доброму прикладові осіб, повністю відданих справі Божого Царства». По‑друге, мета цього Дня — «сприяти пізнанню цієї форми життя та поглиблення пошани до нього зі сторони цілого Божого Люду». І по‑третє, він запрошує самох богопосвячених «до спільного й урочистого святкування великих діл, які Господь у них звершив, щоб у світлі віри вони могли ще повніше відкрити сяйво Божої краси (…) та щоб могли іще живіше усвідомити свою незамінну місію в Церкві та світі».
Початки монастицизму
Богопосвячене життя, тобто монастирське, має багатовікову традицію в Церкві, сягаючи своїм корінням майже до перших століть існування християнства. Не вдаючись у подробиці, можна сказати найбільш узагальнено, що монастицизм (тобто монаше життя) зродився під кінець періоду переслідування християн, тобто наприкінці ІІІ століття. Коли силою Медіоланського едикту 313 року християнство перестало бути переслідуваною релігією в Римській імперії, численні сповідники Христа почали відчувати прагнення якоїсь більшої жертовності заради свого Вчителя. Найпростішою і найочевиднішою формою здавалося покинути рідні краї, дім, сім’ю і втекти десь на безлюддя (грецьке «монахос» це «самітник, відлюдник»), часто — в пустелю, щоби там, у постій й умертвіннях, молитись і жити виключно для Ісуса, який сам перший постраждав за наше спасіння.
Так зродилися — спочатку спонтанно, а потім дедалі більш організовано — групи, а потім спільноти монахів-пустельників. Ці монахи (переважно в пустелях Єгипту) проводили довгі роки — зазвичай до кінця життя — у молитвах, суворих постах і зреченнях. То була межа III i IV століть, а головними «творцями» монастицизму вважають святих Пахомія (292–346) і Антонія Великого (бл. 250–358) на Сході та св. Бенедикта Нурсійського (бл. 480–548) на Заході. Хоча треба пам’ятати, що вже св. Атанасій Великий (бл. 296–373) під час свого вигнання й примусового перебування в Тревірі та Римі (335–337) ознайомив західних християн з основами монашого життя.
Розвиток протягом століть
У наступні століття монаше життя бурхливо розвинулося, а щораз чисельніші чини і згромадження — чоловічі й жіночі — стали спеціалізуватися у найрізноманітніших сферах церковного життя: споглядання, проповідницька діяльність, літургійна, благодійна, лікарняна справа та опіка над хворими, сімейне душпастирство, освіта, виховання, апостольство мирян…
Великі святі і блаженні — засновники чернечих родин
Засновниками найбільших і найбільш відомих орденів та згромаджень були великі святі Вселенської Церкви. Це, зокрема, св. Бенедикт Нурсійський — бенедиктинці; св. Ромуальд († 1027) — камедули, св. Домінік (1170–1221) — домініканці, св. Франциск (1192–1226) — францисканці, найпоширеніша на сьогодні чернеча родина, членів усіх гілок якої тяжко порахувати; св. Ігнатій Лойола (1491–1556) — єзуїти, св. Йоан Божий (1495–1550) — боніфратри, св. Филип Нері (1515–95) — ораторіани, св. Йосиф Каласанті (1557–1648) — піяри, св. Вікентій де Поль (1581–1660) — місіонери-вікентійці, або ж лазаристи; св. Альфонс Марія де Ліґуорі (1696–1787) — редепмтористи, св. Євгеній де Мазенод (1782–1861) — облати, св. Вікентій Паллотті (1785–1850) — паллотини, св. Йоан Боско (1815–1888) — салезіанці, блаж. Арнольд Янссен (1837–1909) — вербісти. Серед жінок це, зокрема, св. Клара (1194–1253) — клариски (найстарша жіноча гілка францисканського ордену), св. Ангеліна Мерічі (1470/5–1540) — урсулинки Римської унії, св. Йоанна Франциска де Шанталь (1572–1641) — візитки, св. Луїза де Маріяк (1591–1660) — шаритки, тобто «сестри милосердя» (фр. Charité).
Вчення і документи про богопосвячене життя
Чимало уваги богопосвяченому життю присвячували почергові Папи. Наприклад, св. Йоан Павло ІІ та різні ватиканські дикастерії випустили шерег документів на цю тему, а в жовтні 1994 року у Ватикані відбулась IX Звичайна асамблея Синоду єпископів про богопосвячене життя і його місію в Церкві та сучасному світі. Його плодом стало Посинодальне повчання папи «Vita consecrata» (1996).
Можна принагідно згадати такі документи, як декрет Конгрегації у справах орденів та мирянських інститутів на тему богопосвяченого життя у застосуванні до інституцій, що займаються апостольством (1983); вказівки Конгрегації стосовно формації в монаших інститутах (1990); інструкція цієї ж Конгрегації «Братерське життя у спільноті» (1994). Більшість цих документів датовані 2 ‑м лютого — ще до того, як Папа Войтила офіційно встановив День богопосвяченого життя.
Чини в структурах Церкви
Нині справами богопосвяченого життя у Церкві займається Дикастерій Інститутів богопосвяченого життя і Товариств апостольського життя. Його префектом від 4 січня 2011 року є бразильський кардинал Жуан Брас де Авіс (нар. 1947). Історія цього Дикастерію сягає кінця XVI століття.
1586 року папа Сикст V створив Конгрегацію регулярних консультацій, яку 1601 року поєднали з Конгрегацією в справах єпископів та інших прелатів. Ці два управління розділив 1908 року папа Пій Х, який створив Конгрегацію з питань богопосвячених. 1967 року папа Павло VI змінив її назву на Конгрегацію богопосвячених осіб та світських інститутів, а 1988 року св. Йоан Павло ІІ надав їй назву Конгрегації у справах Інститутів богопосвяченого життя і Товариств апостольського життя. Саме цю Конгрегацію Франциск силою своєї Апостольської конституції «Praedicate Evangelium» від 19 березня 2022 року перейменував на Дикастерій.
Згідно з найновішою загальною статистикою, на кінець 2021 року в Католицькій Церкві налічувалося 178 036 монахів і ченців, зокрема 128 262 священників і 49 774 братів, а також 608 958 сестер-черниць. Ці числа, все ще досить високі, показують, однак, від’ємну тенденцію як серед чоловіків, так і серед жінок, і навіть конкретно в жіночих орденах і згромадженнях. Порівняно з даними за попередній рік, кількість черниць зменшилась на 10,5 тисячі, тоді як у чоловічих орденах зниження кількості становило 1436 осіб серед священників і 795 серед братів.
Ці показники по‑різному розкладаються по мапі світу. Традиційно вже «від’ємним прогресом» відзначаються Європа й Північна Америка, тобто континенти так званої «першої євангелізації», тоді як зростання покликань відзначають у себе переважно території, які раніше визнавалися місійними, які відносно недавно увійшли до великої християнської родини. Йдеться передусім про Африку, і меншою мірою — про Азію. Саме там кількість покликань до священства і чернецтва, як у чоловічих, так і в жіночих орденах та згромадженнях, останніми роками стабільно зростає — хоч вона й не може надолужити численні загальні втрати.
Патріарша комісія УГКЦ у справах монашества
Комісія УГКЦ у справах монашества є дорадчим органом Глави УГКЦ. Комісія об’єднує богопосвячених осіб через ради вищих настоятелів, до яких входять настоятелі монастирів свого права, чинів, згромаджень та інших інститутів богопосвяченого життя.
Головою Патріаршої комісії у справах монашества УГКЦ є владика Михаїл Бубній.
В Укранській Греко-Католицькій Церкві на початок 2024 року нараховується 13 чоловічих спільнот: Чин Святого Василія Великого, Згромадження Найсвятішого Ізбавителя, монахи Студійського уставу, Згромадження Воплоченого Слова, Згромадження салезіян, Місійне згромадження Святого апостола Андрія, Товариство Ісуса, Візантійська Фундація Всіх Святих Серафимського Чину або Чин Братів Менших.
Також існує 20 жіночих спільнот: Чин Святого Василія Великого, Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії, Згромадження сестер Святого Йосифа Обручника, Згромадження сестер Пресвятої Родини, Згромадження сестер милосердя Святого Вінкентія, Згромадження сестер Пресвятої Богородиці Фатімської, Згромадження сестер Пресвятої Євхаристії, Згромадження сестер Святого священномученика Йосафата, Згромадження Сестер Мироносиць під покровом святої Марії Магдалини, монахині Студійського уставу, Згромадження Сестер Катехиток св. Анни, Сестри місіонерки Найсвятішого Ізбавителя, Згромадження Воплоченого Слова Сестер Служебниць Господа та Діви Марії з Матара, Дочки Марії Помічниці Християн, східного обряду в Україні, Сестри Салезіянки, Згромадження Сестер Божого Провидіння та інші.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
