СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Бог віддає себе нам»: проповідь Блаженнішого Святослава у Великий четвер
«Зміст новозавітного Христового священства полягає в тому, щоб те, що Він дав своїм учням на Тайній вечері, стало доступним усім людям, не лише якомусь малому колові вибраних, щоб та дійсність Його пасхальної жертви була не тільки за людей, а й людям. Христос, Бог Отець і Дух Святий були б для нас далекими без служіння священників. Ми, може, б чули, що хтось за нас, за наші гріхи віддав своє життя, — але хто б подав це кожному особисто?» Про це мовив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час проповіді у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Великий четвер, 4 квітня 2024 року.
З цієї проповіді Блаженнішого Святослава ви дізнаєтеся:
- у чому полягає відмінність між старозавітнім святкуванням Пасхи та Пасхою Нового Завіту?
- чому Христові замало лише віддати Своє життя за нас?
- що значить бути Христовим священником сьогодні, у період цієї жорстокої війни?
- чого нас вчить приклад ув’язнених сьогодні священників Івана Левицького та Богдана Гелети?
- яким чином Глава УГКЦ відреагував на крадіжку храму в окупованій Олександрівці на Херсонщині?
«Коли Я тебе не вмию…
не матимеш зі Мною частки»
(Ів. 13, 8)
Преосвященні владики!
Всечесні, всесвітліші та преподобні отці!
Дорогі диякони!
Достойні брати-семінаристи!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Цією надзвичайно глибокою Літургією Страсного четверга ми розпочинаємо святкування Пасхи. Адже пасхальне таїнство має три головних моменти, або виміри. Це — Христові страсті, смерть, розп’яття на хресті та славне триденне Воскресіння. Жодне з цих трьох елементів не є зрозумілим і можливим без двох інших.
Бог віддає себе нам
І ось сьогодні, звершуючи цю літургійну пам’ять Тайної вечері, яку спожив наш Господь і Спаситель перед своїми страстями, ми починаємо переживати це глибоке пасхальне таїнство наших часів, зокрема цього 2024 року. Як відомо, старозавітна, юдейська пасхальна вечеря була єдиним моментом, коли Божий народ Старого Завіту святкував Пасху. Христос казав своїм учням: «Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж Мені страждати, бо кажу вам, Я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві» (Лк. 22, 15–16). Цю старозавітну пасхальну вечерю, яка спогадувала визволення Ізраїлю з Єгипту, той момент, коли ангел-месник оминув домівки, що були позначені кров’ю Агнця, Христос наповнив цілковито новим змістом, ба більше, глибокою дійсністю.
Нині в цій пасхальній Тайній вечері в образі нашого Спасителя ми бачимо Бога, який не тільки віддає себе за нас, а й віддає себе нам, своїм учням. Це Він — новозавітний пасхальний Агнець, який своєю кров’ю викупить людський рід від месника, ангела смерті. Христос іде не тільки віддати своє життя за спасіння світу, не тільки вмерти за своїх учнів, а й дати їм себе, — дає їм те, ким Він є. Це є змістом новозавітної Тайної вечері, що підтверджують усі її жести та слова. Божественний Учитель каже: прийміть моє, їжте моє, пийте мою. Ставши людиною, даючи себе людям і віддаючи себе за їхнє спасіння, Христос прагне, щоб ми були причасниками не тільки Його людства, а й Божества, Божественної природи.
Стати причасниками Бога
Важко підібрати відповідні слова в нашій мові, щоб висловити цю таїну. Адже люди сьогодні думають по-іншому. Нам легше зрозуміти те, що хтось щось зробив за нас. Ми вважаємо, що це щось зовнішнє, мовляв, я не причетний (не причетна) до цього. Так, Христос помер раз і назавжди за всіх людей. Але Він хоче, щоб люди всіх часів і народів отримали щось від Нього самого, Його частку, стали причасниками Його боголюдського єства.
Бути Христовим священником означає давати себе людям
Сьогодні ми святкуємо установлення Таїнств Євхаристії та Священства, день наших священників. Зміст новозавітного Христового священства полягає в тому, щоб те, що Він дав своїм учням на Тайній вечері, стало доступним усім людям, не лише якомусь малому колові вибраних, щоб та дійсність Його пасхальної жертви була не тільки за людей, а й людям. Христос, Бог Отець і Дух Святий були б для нас далекими без служіння священників. Ми, може, б чули, що хтось за нас, за наші гріхи віддав своє життя, — але хто б подав це кожному особисто?
Преосвященні владики, дорогі отці та диякони, бути Христовим священником означає давати себе людям. Справжній священник уділяє вірянам не тільки те, що він має, знає, вміє, а й те, ким він є, — уділяє Христове священство, яким він ознаменований, те ким він є для Христа і в Христі. Такий священник має частку з Христом. Це ми сьогодні побачили в приниженні Господа перед людиною під час умивання ніг, яке Він чинить своїм учням, — побачили через служіння єпископів.
Подяка священникам
Складаю сердечну подяку всім нашим священникам, які дають себе людям. Ви часом відчуваєте, що люди п’ють вашу кров, готові розтерзати ваше тіло… Проте ви є носіями Тіла Христового і годуєте їх небесним хлібом. Ми щойно освятили миро, з яким можна порівняти священника, який віддає себе своїм людям: «Бо ми для Бога — пахощі Христові серед тих, що спасаються, і серед тих, що гинуть» (ІІ Кор. 2, 15). Ми можемо мати миро, але якщо немає священника, який, як духовний батько, не народить з води і Духа Божих дітей у Таїнстві Хрещення і Миропомазання, не намастить Божий люд цим миром, то воно залишиться лише тут, на престолі, а наш народ не стане народом вибраним, не стане царським священством, не стане народом Нового Заповіту.
Згадка про ув’язнених священників
Ми сьогодні освятили антимінси, рухомі престоли, на яких буде звершуватися Таїнство Пресвятої Євхаристії. Але що з тих престолів, якщо не буде священника, який не скаже над хлібом і вином сакральні, священні Христові слова і не зробить людину причасницею Його Тайної вечері, беручи частку в словах: «Прийміть, їжте, це Тіло Моє, пийте, це Кров Моя»?
Вдивляючись у Христа, який не тільки вмирає за людей, а дає себе людям, хочу згадати наших двох ув’язнених священників-редемптористів Івана та Богдана. Вони страждають у Христі і з Христом, справді йдуть за Ним на хрест. Ми сьогодні просимо, молимося і працюємо, робимо все можливе, щоб їх звільнити. Однак у цей День священства ми не можемо не згадати про тих священників, які до кінця п’ють чашу Христових мук і страждань, віддають себе своєму народові, своїй Церкві як жертву за гріхи багатьох.
Святотатство: крадіжка храму в окупованій Олександрівці
Напередодні цих святих днів ми отримали ще одну драматичну новину. В селі Олександрівка Скадовського району на Херсонщині якраз у Страсний тиждень не просто захопили наш храм, а й здійснили святотатство, «пересвятили» цей храм і приєднали його до Російської Православної Церкви. У зв’язку з цією прикрою подією, що завдала великого болю нашим вірним, у яких забрали їхніх священників, осквернили святині та закрили двері дому Божого, спадають на думку слова пророка Іллі, який взивав до Господа: «Жертовники Твої поруйнували й пророків Твоїх вістрями повбивали. Зоставсь я один та вони намагаються й мене звести зо світу» (І Цар. 19, 10).
У цей Страсний четвер ми молимося за наших людей на окупованих територіях, які залишилися як вівці без пастиря. Але це до них сьогодні хоче прийти Христос лише у відомий Йому спосіб, щоб їх зробити причасниками Його Тайної пасхальної вечері.
Молимося за всіх тих, хто ще не знає Христа, хто чув про Нього, але Його самого ще не зустрів. Молимося, щоб наша Церква послужила вповні своєму народові, кожному українцеві, кожному чоловікові, кожній жінці, дитині й усі ми разом могли стати причасниками Його Тайної вечері. Бо це наша молитва сьогодні: «Вечері Твоєї тайної днесь, Сину Божий, мене, причасника, прийми». Амінь.
† СВЯТОСЛАВ,
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
