СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Бог — добрий самарянин»: проповідь Блаженнішого Святослава у 25-ту неділю після Зіслання Святого Духа
«Як важливо нам відчути себе людьми, яких сам Господь бере на свої руки, не кидає серед нашої біди і скорботи, а несе до своєї Церкви! Як важливо нам вміти разом бути цією Христовою Церквою, ба більше, вміти піклуватися одне про одного, вміти бути співучасниками тією Божественної терапії, яку через нас Господь хоче чинити в тілі нашого народу!» Такими словами під час проповіді звернувся до вірних Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у 25-ту неділю після Зіслання Святого Духа, 26 листопада 2023 року.
З цієї проповіді Блаженнішого Святослава ви дізнаєтеся:
- яким чином дві Заповіді любові стосуються самого Бога?
- чому на питання книжника про те, хто є ближнім, Ісус відповідає асиметрично?
- що означає Христова притча про милосердного самарянина? Яким є значення заїзду та двох динаріїв?
- до чого закликає нас сьогодні Господь, особливо у цей період воєнного лихоліття через цю розповідь притчі про милосердного самарянина?
«Доглядай за ним, і те, що витратиш на нього більше,
(Лк. 10, 35)
Преосвященний владико Йосифе!
Всечесні та преподобні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Дорогі парафіяни нашого Патріаршого собору — приємно знову побачити своїх у себе!
Дорогі брати і сестри, які моляться з нами за допомогою
нашого «Живого телебачення»!
Дорогі діти!
Слава Ісусу Христу!
Вслухаючись у слова притчі про милосердного самарянина (Лк. 10, 25–37), яка є перлиною Євангелія від Луки, ми, віруючі учні Христові, вдивляємося нашими духовними очима в Бога, який похиляється над зраненим і вмираючим людством, щоб його зцілити і врятувати. Вдивляємося в Бога, який милосердиться над ранами людства всіх часів і який служить людині, даруючи їй нове життя. Ми бачимо дивну ікону Служби Божої, Божественної Літургії, яку Господь чинить супроти кожного з нас.
Бог любить нас усім своїм серцем
Лука, як містичний іконописець, зображає нам це Господнє служіння, відповідаючи на найважливіше питання Божого народу часів Старого Заповіту. Уособленням цього голосу є законовчитель, який звертається до Сина Божого, Господа Ісуса Христа. Відповідаючи на навідні запитання Вчителя, він каже: закон велить, що для того, щоб осягнути повноту життя, потрібно вміти любити.
Дві заповіді любові — «Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого» (Лк. 10, 27) — цікаво заторкують людську істоту. Слухаючи про чотири духовних елементи, які людина повинна задіяти стосовно Бога, відтак ближнього, ми чуємо музику Божественної любові до нас. Бо це Він нас любить усім своїм серцем, тобто Божественним єством, милосердям до нас, усією своєю силою (силою Божественної любові до нас є Дух Святий!), усією своєю душею і думкою, тобто волею та мисленням. Господь Бог думає про нас неустанно і вічно, — думає про нас більше, ніж ми самі про себе. Осягнути вічне життя може лише той, хто є причасником Божої сили, думки, істоти й волі; хто вміє так само жити, думати, хотіти, любити, як Господь Бог.
Закінчується ця розмова питанням, яким законовчитель начебто хоче себе виправдати: хто мій ближній, якого я маю любити, як себе самого? (пор. Лк. 10, 29). Господь дає йому асиметричну відповідь. Коли людина чує слово «ближній», то зазвичай думає про тих, хто є довкола неї, про те, що її оточує і що відбувається зараз. А Христос каже не про те, хто вже є моїм ближнім, а про те, хто ним стає. Ближнім стає той, хто вміє наблизитися до іншого своїм серцем, своєю душею, силою і думкою.
Заїзд — це Церква Христова
Ми чуємо в Євангелії, що до людини наближається той, про кого вона найменше думає. Описуючи різні види зближення між людьми в часи Старого Заповіту, Христос показує, що до цього пораненого ізраїльтянина наближається не той, хто перебуває на верхівці релігійної чи суспільної піраміди, а чужинець, самарянин, з ким ізраїльтяни взагалі не хотіли мати жодних стосунків. Господь Бог приймає на себе образ самарянина, який наближається і стає ближчим, аніж свій, рідний.
Щоб до кінця засмакувати цей дивний і величний гімн Божественної любові, пригляньмося до кінця цієї притчі, до її висновку. Самарянин, який наблизився до постраждалого, полив його рани вином і олією, привіз його до заїзду й доглянув. А пізніше попросив господаря заїзду, щоб подбав про недужого, ба більше, дав йому два динарії і сказав: «Доглядай за ним, і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли повернуся» (Лк. 10, 35).
Що це за такий заїзд, де Господь Бог збирає поранених і де Божественна Служба продовжується вічно? Ранні Отці Церкви, вдивляючись у той заїзд, де хворі одужують, а поранені поступово загоюють свої рани, говорять, що йдеться про ніщо інше, як про Церкву Христову. Вона є тим зібранням врятованих, зцілених людей, яких любить Господь Бог. Він збирає по світу всіх зранених — кожен із нас має свої рани, болі й труднощі — в єдиний оновлений люд Божий.
У Церкві Бог служить нам
Вслухаймося в те останнє прохання самарянина, скероване до господаря заїзду (Лк. 10, 35). Духовні Отці і вчителі Церкви говорили, що Церква як спільнота людей є відображенням Пресвятої Тройці як спільноти Божих осіб. Слова «доглядай його» є відгомоном внутрішньої, таємничої розмови Тройці, яка зображена в іконі трьох ангелів, котрі зібралися довкола таїнственної вечері і говорять між собою про нас, про наше спасіння і про Божу любов до людини.
Це в Церкві сам Бог і Отець служить нам через свого Сина силою і діянням Святого Духа. Це Господь Бог є справжнім господарем заїзду — своєї Церкви — для тих, хто подорожує до Царства Небесного. Тут, у Церкві, Він нас доглядає. Властиво, ми всі сьогодні зібралися на Божественну Літургію, бо тут і зараз наш Господь Бог хоче нас лікувати, нам послужити, вилити на наші рани бальзам своїх Святих Таїнств.
А друга частина вислову самарянина — «і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли вернуся» — мабуть, стосується кожного з нас, адже це ми повинні вчитися зростати в любові, яку отримали. Ці слова немовби кажуть нам: ніколи тобі не забракне сил любити ближнього, не забракне ресурсів у любові служити йому, якщо ти любиш Бога. Бо це Господь чинить так, що людина, хоч і може стомитися і вичерпатися від усіх своїх діл, ніколи не втомлюється любити. І навпаки, ти ніколи не зможеш любити Бога, якщо не любиш свого ближнього, каже нам апостол і євангелист Іван (пор. І Iв. 4, 20).
Два динарії
Чому самарянин залишив господареві саме два динарії? Можливо, ми дізнаємося про це лише у вічності, коли станемо у спільноті трьох ангелів на таїнственній вечері на небесах і збагнемо повноту Божих дарів, даних нам у Церкві Христовій.
Історія духовних роздумів над цією притчею каже, що два динарії означають турботу про внутрішнє та зовнішнє людини. Добрий лікар знає: для того щоб людина одужала, замало зовнішніх ліків, які подаються на її рани, потрібна також внутрішня здатність організму відновлюватися. Як каже приказка, кому на вік, тому на лік. Організм людини має бути здатним сприйняти те лікування, яке лікар надає йому ззовні. Йдеться про життєву силу, якою надихає свою людину Господь Бог, ведучи її до Царства Небесного.
Господь дбає про нас, Він запевняє нас у безмежності своєї любові. Як важливо нам, українському народові, зраненому старими і новими ранами, відчути, повірити, побачити свого Бога, який похиляється над ранами України!
Бог нахиляється до ран українського народу
Цими днями ми спогадуємо 90-річчя великого голоду в Україні, геноциду нашого народу, який донині нам болить. Це начебто національна травма, яка передається з покоління в покоління. Проте ми бачимо, як над Україною, яка в скорботі поминає мільйони невинно убієнних голодом українців, похиляється наш Господь.
Водночас ми чуємо, що вже більше ніж 80 відсотків українців отримали нову травму від цієї страшної війни. Віковічні північні розбійники знову нас обдирають, обкрадають, хочуть нас викинути з дороги життя на узбіччя історії та позбавити майбуття. Проте над нами невпинно похиляється містичний, вічний милосердний самарянин — наш люблячий Господь.
Як важливо нам відчути себе людьми, яких сам Господь бере на свої руки, не кидає серед нашої біди і скорботи, а несе до своєї Церкви! Як важливо нам вміти разом бути цією Христовою Церквою, ба більше, вміти піклуватися одне про одного, вміти бути співучасниками тією Божественної терапії, яку через нас Господь хоче чинити в тілі нашого народу! У своїй Церкві Він лишив Таїнства зцілення: Хрещення, Миропомазання, Євхаристію, Покаяння (Сповідь) та, особливо призначене для зцілення хворих, Єлеопомазання (або Маслосвяття). Це тих два динарії, якими Господь Бог хоче нас зцілити.
Бути ближніми один для одного
Ми ж маємо вчитися бути ближніми одне для одного. Уміймо не лише толерувати рани й емоції іншої людини, а й злити на них цілющий бальзам любові Святого Духа, який ми, як християни, отримуємо в Церкві.
Господи, похилися сьогодні над нами. Прийди до нас, вигой рану українського народу. Ісусе-самарянине, який вмієш шукати людину там, де вона лежить край дороги, звільни наших полонених, зціли поранених, віднайди тих, які зникли безвісти, збери розсіяних і віднови зруйноване. Вчини Твою Церкву справжнім військово-польовим шпиталем, — Церкву, яка через душпастирство зцілення ран огортає наш народ таїнством, силою Божої любові. Ісусе, поможи нам чинити так, як Ти чиниш стосовно нас. Амінь.
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
