СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиБлаженніший Святослав: Як відбувається зростання у вірі, і чи для цього необхідно причащатись Тіла і Крові Господніх?
У 27-му випуску відеопроєкту «Блаженніший Святослав: #доступно_про_важливе» Глава УГКЦ роздумував над етапами зростання у християнській вірі. Нижче пропонуємо текстову версію катехизи.
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри, продовжуємо нашу духовну мандрівку роздумів про віру. Минулого разу ми з вами роздумували над плодами віри або наслідками віри. Справді, віруючи в Бога, ми Йому відкриваємося, впускаючи оновлюючу і животворчу силу Духа Святого у наше серце, у нашу особу, у наше життя. Він нас оновляє. Він нас перероджує. Робить нас, як про це говорить нам апостол Павло, новою людиною, новим сотворіння у Христі. Момент цього нового народження є Свята Тайна Хрещення, а моментом отримання благодаті Святого Духа — Миропомазання.
Сьогодні я би хотів роздумати з вами над тим, що діється далі з людиною, яка вже вийшла з хрещальної купелі. Яким чином нам потрібно крокувати далі в нашому житті і як жити тою вірою, яку ми отримали як дар.
Бог робить перший крок назустріч людині
Найперше потрібно собі усвідомити, що віра є даром Божим. Так, це і вчинок людини, яка цей дар приймає, але саме Бог першим робить крок нам назустріч. Так, людина Бога шукає, але Бог дає себе віднайти. Так, людина хоче Бога пізнати, але вона може пізнати Бога настільки, наскільки Бог їй сам про себе розповість і об’явить себе людині. Ми вже згадували, що повнота Божого об’явлення є дана людині в особі Ісуса Христа, Який є Божим Словом. Отець у своєму Сині силою і діянням Святого Духа все розказав людині про себе. Більше того, запросив її щораз глибше входити в таїнство Божого життя і пізнавати Бога через досвід особистого з Ним спілкування. Отож, після нашого народження ми повинні рости.
Віра потребує зросту
Дитина, коли народжується, починає своє життя. Народження є лише початком в нашому фізичному та психічному житті. Згодом маємо етапи нашого становлення, розвитку всіх дарів, талантів, задатків, які є вже у народженій дитині, однак весь потенціал проявляється лише з часом. Ми народжуємося людьми, але повинні ще людьми стати. Так само ми народжуємось як християни у Тайні Хрещення, але ми мусимо у нашій вірі кожного дня зростати. Це означає, що кожного дня ми мусимо відновлювати акт віри, відновлювати стосунок з Господом Богом. Неможливо повірити раз і назавжди. Ні, нашу віру ми повинні кожного дня розбудовувати, розвивати і в ній утверджуватись. Ми кожного дня по-новому, щоразу глибше пізнаємо того Бога, Який кожного дня нам себе по-новому відкриває, дарує і веде за собою дорогами земного життя.
Для зростання у вірі необхідна пожива — Тіло і Кров Господні
Для того, щоб мати можливість зростати у вірі та дозрівати у боголюдському стосунку, щоб могти чинити вчинки, які є свідоцтвом нашої віри, ми потребуємо певної поживи. Подібно, як ми не можемо рости і розвиватись в фізичному житті, якщо не споживаємо відповідної іжі у відповідний вік, так не можемо зростати у нашій вірі, коли не маємо духовного корму. Цим духовним кормом, в якому Господь Бог дає необхідне для нашого розвитку і зростання у вірі є Пресвята Тайна Євхаристії, яка є наче метою і вершиною християнського життя. Той, хто кормиться Тілом і Кров’ю нашого Спасителя може зростати і не втратити віри, може розвивати у собі здатність Бога знати, Бога любити, у Бозі діяти і по-божому жити.
Зростання у вірі як розвиток життєво необхідних органів
Цей динамізм зростання у вірі дуже красномовно, на мою думку, описав один із грецьких богословів Микола Кавасила. Момент життя людини у вірі тут, у цьому світі, він описав, як розвиток ембріона в лоні матері. Очевидно, коли ми побачимо Бога лицем-у-лице після завершення нашого земного життя, віра уже звершиться. Етап нашого спілкування з Богом закінчиться, бо через чесноту віри ми бачимо Бога, «наче у дзеркалі», каже апостол Павло, а там, у вічності, побачимось лицем-у-лице. Тут, у лоні Матері Церкви, ми з вами живемо, готуючись до вічності.
Микола Кавасила говорить, що, подібно, як ембріон, для того, щоб рости, потребує кормитись через кров матері, так і ми тут, щоб зростати у вірі, щоб не завмерти, потребуємо кормитись Тілом і Кров’ю нашого Спасителя.
Зростання у вірі він описує, як момент розвитку життєво важливих органів, які нам знадобляться після нашого народження до вічності, після завершення нашого земного життя. Зокрема, розвиток органів чуття, якими можна Бога відчувати, щоразу краще бачити і чути, відчувати Його присутність поруч нас.
Але є одна різниця, за словами Богослова, між розвитком ембріону у лоні матері і життям християнина у лоні Церкви. У час, коли він жив, він вважав, можливо, на основі тогочасних медичних знань, що ембріон до кінця не спілкується зі світом поза лоном матері, в якому він має жити після народження. Хоч сьогодні ми знаємо, що дитина у лоні матері вже чує наш світ, пізнає голоси тих, які до неї говорять. Навіть своїми очками уловлює ті елементи світла, які потрапляють до неї. Вона відчуває дотики, відчуває рухи тіла матері.
Тим не менш, Микола Кавасила каже, що цей період, час розвитку у лоні матері, є вкрай необхідний для того, щоб повноцінно розвинути усі життєво важливі органи, які нам знадобляться після народження. Він каже: «Коли ми народилися, але не маємо достатньо повноцінно сформованих легень — після народження не зможемо жити». Коли, — він каже, — запах духа розливається, Ісус Христос приходить у другому приході, вже пізно формувати ніс. Коли світло Божого Воскресіння являється небесним і земним, запізно формувати око. Коли Господь Бог до тебе говорив так довго, а ти глухий на Його Слово, вже буде запізно формувати духовне вухо.
***
Отож, зростаючи у вірі вже тут, ми повинні розвинути в нашому духовному житті всі необхідні органи для уможливлення спілкування з Богом. Ми повинні сформувати здатність сприймати вічне життя, яке починається уже сьогодні. Через віру вічність є присутньою у дочасності. Через віру вже тут починаємо жити вічним життям. Тому Христос і каже: «Хто вірує в Мене на суд не приходить, бо від смерті перейшов до життя» (Ів. 5, 25). Амінь.
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
