СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиБлаженніший Святослав: «Символ віри»: заглянути у майбутній вік
У 45-му випуску відеопроєкту «Блаженніший Святослав: #доступно_про_важливе» Глава УГКЦ роздумав над останнім, дванадцятим членом «Символу віри»: «Вірую в життя майбутнього віку». Нижче пропонуємо текстову версію катехизи.
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри, сьогодні ми завершуємо нашу з вами мандрівку через члени «Символу віри» — той збір найголовніших істин християнської віри. Ми сьогодні будемо роздумувати над завершальним, дванадцятим членом «Символу віри», який нам каже, що ми віримо в життя майбутнього віку. Ця завершальна частина «Символу віри» проголошує, що ми з вами як сотворіння, ми з вами як люди, ми з вами як сини і доньки Божі є сотворені не для смерті, але для життя. Ми вже говорили про віру християн у воскресіння і в попередніх наших роздумах.
Майбутній вік — це життя після завершення історії
Але сьогодні «Символ віри» нас запрошує заглянути дещо в майбутнє, заглянути в майбутній вік, бо життя майбутнього віку — це життя, яке не буде мати кінця, це момент, який наступить після завершення історії людства, історії всього світу. Ми знаємо про цей майбутній вік, про ту вічність не з досвіду, не з якихось моментів, які могли побачити чи пережити. Світло про цей майбутній вік нам дає Святе Письмо. Ось зокрема в книзі Одкровення, яке відкриває нам опис цієї майбутньої вічності, до якої ми є покликані і сотворені, описує її в дуже цікавий і глибокий спосіб. У 21-ій главі книги Одкровення читаємо такі слова: «І побачив я небо нове і землю нову, бо перше небо і перша земля минули, і моря вже нема» (Од. 21, 1). У символіці книги Одкровення море є пов’язане зі злом. А тут зло зникло, смерті вже більше немає, вона переможена. «І побачив я місто святе Єрусалим, новий Єрусалим, що сходить з неба від Бога, приготований, мов наречена, прикрашена для мужа свого. Почув я від престола голос великий, що говорив: От житло Бога з людьми, і він житиме з ними, вони ж народом його будуть, і сам бог буде з ними, і витре кожну сльозу з очей їхніх, і смерти не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло. І сказав той, хто сидить на престолі: От, нове творю все» (Од. 21, 2–5 б).
«Бог буде у всьому»
Ми бачимо, що у воскресінні мертвих з людиною, людською істотою діється щось дуже глибоко цікаве, відкривається якась нова істина, відкривається вповні Божий задум про людину. Тут же бачимо, відкривається Божий задум не тільки про людину, але про все Боже сотворіння. Ми чули, що в Тайні Хрещення людина стає новим сотворінням у Христі. Людина народжується від Бога, з води і Духа, стає Його сином і донькою. А тут у цьому будучому віці таке одухотворення, таке переображення пошириться нас все сотворене, на весь Всесвіт. Оцей момент такого оновлення Всесвіту ми ще чуємо у вигляді фрази, що «Бог буде весь у всьому».
Щастям людини буде сам Бог
Очевидно, що сотворіння, для того, щоб жити, існувати, потребує отримувати життя від джерела, яким є Господь Бог. І ось у наступній главі Одкровення, 22-ій, ми бачимо, що Бог об’являє Себе як Той, Хто буде запевняти людині і Всесвіту все необхідне для повноціного життя. Те вічне щастя в будучому віці, до якого ми всі покликані, є нічим іншим, як запевненням, що сам Бог буде запевняти людині всі її потреби. Тим вічним щастям, тим будучим віком буде Він сам, Він сам буде для нас «усім для всіх».
Ось як про це каже книга Одкровення: «І ніякого прокляття не буде більше. А престол Бога і Агнцям там, і слуги його служитимуть йому, і побачать обличчя його, ім’я його на чолах їхніх. Ночі не буде більше, і не матимуть потреби в світлі світильника і світлі сонця, бо Господь Бог освітлює їх, і царюватимуть на віки вічні» (Од 22, 3–5). Цікаво: сам Бог буде світити замість сонця. Очевидно, що це образна мова, яка говорить, що ми будемо так близько до джерела життя, що нічого нам не буде бракувати. І тому те вічне життя буде участю людини і сотворіння у вічності самого Бога. І тому тій вічності не буде кінця.
Не буде минулого теперішнього і майбутнього, але постійне «зараз»
Нам, людям, важко про вічність думати, тому що ми є істоти, які живемо в часі, просторі, у нас є звичай розділяти час на минуле, сучасне, майбутнє. Так, та вічність для нас є майбутньою, вона ще колись настане, але у тій вічності, коли вона наступить, уже не буде колишнього, теперішнього, майбутнього — буде єдине вічне, божественне «зараз», момент вічності, коли ми будемо брати участь у житті самого Бога.
Цікаво про цю вічність роздумує і описує її Григорій Ніський, який каже так: «У теперішньому житті є багато речей, потрібних до життя: час, повітря, місце, їжа і пиття, одяг, сонце, світила, проте жодна з них не є Богом, тобто жодна з наших потреб не може цілковито задовільнити, жодна з них не є Богом. А для блаженства, якого ми очікуємо, не потрібно жодної з тих речей, адже божественна природа буде для нас усім і замість усього, даруючи себе відповідно до кожної потреби того життя».
Ми сотворені для вічності, і ми тут, на землі готуємося до цієї вічності. Так ми з вами покликані до цього блаженства, про це чуємо з уст святого Григорія Ніського. Але горе тим, які відкинуть це блаженство, живучи тут, на землі. Ми тут, на землі, живемо для того, щоб Бога пізнати, Бога полюбити і нашим земним життям приготуватися до участі в майбутньому, вічному житті, у житті самого Бога.
Вічним буде як блаженство покликаних, так і мука тих, хто від нього відмовиться
Але так, як буде вічним це блаженство, до якого ми покликані, так, на жаль, вічним буде ця мука для тих, які відмовляться від цього запрошення до вічного щастя, яке нам Господь Бог відкриває. Господь хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини. Він нам приготував те царство, блаженство будучого віку ще перед створенням світу, ще перед тим, як він сотворив світ і людину. Він кличе нас унаслідувати те царство. Він каже: «Прийдіть, благословенні Отця мого, і унаслідуйте царство, яке приготоване вам від створення світу».
Отож, не відкидаймо цього запрошення! Бо час, яким ми живемо тут, на землі, є короткий, він неспівмірний з тою вічністю майбутнього віку. Час на землі, сімдесят чи сто років — це лише якась мить, яка минає з вічністю, до якої ми покликані, якої ми очікуємо. Нехай для кожного з нас, що віримо, для кожного з нас, що очікуємо, для кожного з нас, шо надіємось, ця вічність буде блаженною і щасливою. Саме надія на вічне блаженство, надія на вічне життя в Бозі є змістом християнської надії — надії, яка ніколи нас не підведе. Нехай та надія, те очікування життя будучого віку буде силою християнина подолати всі невигоди, усі труднощі нашого земного життя, бо блаженна вічність на усіх нас чекає.
† СВЯТОСЛАВ,
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
