«Блаженні ті, що слухають» — євангельський ключ до святості, — єпископ Богдан Дзюрах на свято Успіння Пресвятої Богородиці

15 серпня 2025

Усе в нашому житті ми звикли оцінювати за результатом: успіх чи поразка, слава чи забуття. Але є одна таємниця, що перевищує будь-які земні вершини — таємниця справжнього блаженства, яке не тьмяніє навіть у вічності. Як осягнула його Та, яку Церква називає «чеснішою від херувимів і незрівнянно славнішою від серафимів»? Що стало джерелом Її небесної слави? Євангельська розповідь, яка читається сьогодні у храмах з нагоди свята Успіння Пресвятої Богородиці, відкриває двері у цей секрет — і ключ до них лежить у словах Самого Христа. У цьому переконаний владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії.

«Блаженні ті, що слухають» — євангельський ключ до святості, — єпископ Богдан Дзюрах на свято Успіння Пресвятої Богородиці

У святі Успіння Пресвятої Богородиці ми питаємося про таємницю Її прослави в небі, де Вона виявилася «чеснішою від херувимів і незрівнянно славнішою від серафимів». Завдяки чому наша Небесна Матір осягнула такий найвищий ступінь святості?

Відповідь на це дає нам сам Господь у нинішньому Євангелії, коли, почувши вигук жінки: «Блаженне лоно, що Тебе носило, і блаженні груди, що Тебе кормили», відповів: «Блаженні ті, що слухають слово Боже і зберігають його». Ісус тут вказує на саме джерело блаженства, тобто святості: перш ніж «носити» і «кормити», потрібно слухати; перш ніж давати — слід прийняти; перш ніж любити — слід відкрити безмежну й беззастережну Божу любов до нас.

Образ такого слухання дає нам у нинішньому Євангелії св. Лука, описуючи відвідини Ісусом двох сестер Лазаря — Марти і Марії. Тоді як Марта клопоталася і журилася по господарству, вважаючи, що ініціатива в її домі й житті має належати їй, Марті, — Марія сіла у ногах Спасителя в поставі учениці й уважно слухала Його науку. Марта, здається, не слухала Ісуса — навпаки, почала домагатися, щоб Ісус слухав її: «Господи, хіба Тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла». У словах Марти відчутно і роздратування, і претензії, і осуд, і почуття образи, і навіть прагнення змусити Ісуса виконувати її, Марти, волю.

На цю тираду Марти Ісус делікатно, але водночас ясно дає зрозуміти, що в її домі не все перебуває в належному порядку, що там панує хаос у стосунках і пріоритетах. У цьому домі багато руху і замішання, але цей рух — невпорядкований, не цілеспрямований: «Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї».

Співпадіння імен Марії, сестри Лазаря, і Марії — Матері Ісуса — не лише показує поширеність цього гарного імені тоді й тепер, але може бути вказівкою для нас, щоб перевести погляд із першої на другу. І справді так стається: Євангеліє, немовби, переносить нас трохи далі і у відповіді Ісуса безіменній жінці вказує на Богородицю як на Ту, Котра на всі часи стала досконалим взірцем послуху Божому слову: «Блаженні ті, що слухають слово Боже і зберігають його». Ось — таємниця успіху життя Матері Ісуса і нашої Небесної Матері: послух у всьому й до кінця Божому слову.

Бо слухати Боже слово — це не втеча від життя; це — відкриття і надання життю єдиного правильного напрямку; це — скеровування, інвестування своїх сил, часу, енергії і всього нашого життя в те єдине, що потрібне і що ніколи не відніметься від віруючої людини.

Саме так робила Богородиця. Вона, сказавши Богові своє «Так!» у Благовіщенні, усе своє життя відновлювала й підтверджувала вірність Богові і Його слову: у Вифлеємі, де почула розповідь убогих пастушків; у зустрічі в Єрусалимі з Симеоном, що заповів Її страждання; у Єгипті й Назареті, де перебувала, дослівно занурена у Боже слово в присутності Ісуса; у Кані Галилейській, де спонукала слуг зробити все, що скаже їм Ісус; і врешті-решт — на Голгофі, коли почула з уст Розп’ятого Спасителя і свого Сина: «Жінко, ось — син Твій» і прийняла Йоана, а в його особі — нас усіх — під Свою материнську опіку.

Вчімося від Богородиці відкритості серця до Божого слова — щоб слухати його щоденно, як Марія, сестра Лазаря, у стіп Ісуса, а відтак — щоб встати, як Марія-Богородиця після Благовіщення, і вирушити в дорогу служіння ближнім і щоденної вірності Божій волі.

Ця дорога без сумніву приведе нас до того єдиного, що нам потрібне, або краще — до Того Єдиного, Хто нам потрібний: до Бога, до Дому нашого Небесного Отця, де на нас чекає Та, на якій сповнилася Божа обітниця, сказана їй устами родички Єлисавети: «Блаженна та, що повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа!». Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії