СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Без сумніву, Господь відповів на молитви цих людей через нашу Церкву», — отець Любомир Іваночко про допомогу постраждалим від паводків
Наприкінці червня у Західній Україні сталися масштабні паводки, що призвели до підтоплення 285 населених пунктів. Пік паводку припав на 23–27 червня, його вважають найбільшим в історії Західної України за останні 60 років. Загальні збитки від повені оцінили на суму 3–4 млрд гривень.
Загалом за підрахунками надзвичайників від «великої води» постраждали 9994 будинки, 9 об’єктів соціальної та побутової сфери, зруйновано 117 км доріг та 64 мости. Звичайно, що ці статистичні дані є приблизними, однак, наслідки негоди для постраждалих є точними. Багато із цих людей втратили свої домівки, майно, присадибні ділянки, врожаї та зазнали значних збитків. Більшість із постраждалих опинилися сам на сам із цією негодою.
Проте, Церква не може стояти осторонь фізичного та матеріального лиха людини, не може закрити очі на першочергові потреби людини. Саме тому 25 червня Блаженніший Святослав, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви, звернувся окремим листом до всіх людей доброї волі відкритися на потреби співвітчизників та допомогти їм у цей нелегкий час скрути і непевності. Уся Українська Греко-Католицька Церква, слідуючи цьому заклику, розпочала проводити збірки та різні соціальні акції задля порятунку людей. Не стала винятком і Чернівецька єпархія УГКЦ, адже саме її вірні також постраждали у цій негоді. Сьогодні спілкуємося із отцем Любомиром Іваночком, економом Чернівецької єпархії УГКЦ, про відповідь зі сторони Церкви та про її допомогу і підтримку для постраждалих осіб від паводків.
Отче, розкажіть, будь ласка, якими є наслідки паводків, які сталися наприкінці червня саме у Чернівецькій єпархії? Можливо, Ви володієте певними цифрами та статистиками.
Насправді, більшість із тих, кого це не торкнулося, навіть не уявляли до кінця масштабів цієї біди. Уявіть, якби до вас додому зайшла вода, 30–40 см висотою, і знищила постіль, стіни, дім, городину… Переважно постраждали села Розтоки, Банилів, Михальче, Дубове, Новоселиця, Мамалига, Новий Гай, Ваньчаківці, Вашківці, Вижниця, де рівень життя і так не був високим чи навіть середнім. Вода на Буковині була швидкою і досить руйнівною. Статистика — це досить відносна справа, бо ми, наприклад, зіткнулися з ситуаціями, коли внаслідок різних проблем держава не змогла надати потребуючим належну допомогу. Одні мали якісь юридичні проблеми — хтось не був прописаний, комусь бракувало документів на будинок, інші мали проблеми зі здоров’ям (ногами, зором, слухом), але не мали оформленої інвалідності… Це вразливі категорії населення, які гостро потребували допомоги, але не увійшли до загальної статистики, тому насамперед ми намагалися з дієвою Божою любов’ю прийти до них. Можемо з певністю сьогодні сказати, що на даний момент 820 осіб отримали структурну і вагому допомогу (2800–20000 грн), але наша допомога продовжується!
Яким чином Чернівецька єпархія та навколишні парафіяльні спільноти відреагували на лихо, яке спіткало їхніх співвітчизників?
Чернівецька єпархія — це місійні терени, де наші парафії в більшості налічують 10–50 осіб, тому ефективно реагувати на це масштабне лихо було вкрай важко! До нашої спільноти соціального служіння при катедральному храмі, де є щоденне чергування для потребуючих, почали звертатися із розпачем люди про допомогу, і їх було багато. Потрібно зауважити, що це були люди переважно інших конфесій і ми допомагали і приймали усіх. Тому найперше, що ми могли зробити, це спільнотну заступницьку молитву за потерпілих, щоб Господь сказав своє слово у цій біді. Другий крок — наш єпархіальний «Карітас» спільно із спільнотою соціального служіння почав надавати допомогу засобами гігієни та дезінфекції постраждалим. На той час, ми не мали жодної підтримки і покладалися лиш на євангельську жертовність наших маленьких спільнот.
Наскільки нам відомо, Чернівецька єпархія у Вашій особі налагодила плідну співпрацю із Філадельфійською митрополією, яка відгукнулася на заклик Блаженнішого Святослава та розпочала фінансову збірку для постраждалих. Яким чином виглядає ця співпраця? Які ініціативи та благодійні акції вже були реалізовані завдяки допомозі нашої української діаспори у США?
Господь сказав своє слово — Він переповнив любов’ю жертовності серця простих мирян Філадельфійської митрополії УГКЦ у США, які відреагували на заклик митрополита Бориса та владик митрополії щодо збірки на потреби найбільш потребуючих. Це була неймовірна радість відчути, що ми не самі, що наша Церква — це велика родина, об’єднана живою любов’ю Ісуса. Тоді наш «Карітас» під керівництвом о. Любомира Іваночко почав надавали допомогу поетапно, згідно отриманих коштів в розмірі 60 000 у. о. Спочатку — те, що найнеобхідніше: засоби гігієни, ліки, питна вода. Другий етап — будматеріали для відновлення житла: дошка, цемент, ламінат, шпаклівка і т. д. Третій — побутова техніка, постільна білизна та спальні набори за сприяння канадського фонду «Кнева», адже багато людей справді залишилися без нічого — з намоклими і замуленими ковдрами і подушками. А напередодні вересня ми усвідомили, наскільки вразливими є діти: вони постраждали разом з усіма, але згодом батьки спрямували всі зусилля на відновлення житла, а дитячі потреби залишилися поза їх увагою і можливостями. Тож ми зібрали 52 шкільні портфелики для навчання з книгами, зошитами, канцелярією. Четвертий етап — це допомога напередодні входження в зимовий період, допомога тим, у кого знищена майже вся городина, а люди ж у селах живуть з городу. Були роздані продуктові набори, які дозволять хоча б місяць протриматися: олія, крупи, мед, тушонки… Їх вага сягає 40 кг. Зараз триває заключна фаза цієї допомоги — забезпечуємо потребуючих конвекторами, обігрівачами, дровами для опалення. А з середини вересня стартував новий спільний проєкт двох структур — «Карітас Австрія» і «Карітас Україна»: цільова грошова допомога по 2300 грн для 600 осіб, постраждалих від повені. Наразі проводимо опитування і анкетування, з’ясовуємо рівень вразливості. Дві команди наших працівників «Карітасу» щодня виїзджають у ці населенні пункти і спілкуються з людьми. Також це була чудова нагода для євангелізації. Надзвичайно дивовижно є те, що саме через діяльність «Карітасу» тут на Буковині люди пізнають нашу Церкву і захоплюються нашим свідченням любові Ісуса, бо жодна церква не надавала ніколи їм допомоги. Після завершення надання допомоги надіємося відкрити новий осередок «Карітасу» у Розтоки-Банилів.
Ця допомога також мала ще інші Божі плоди. За цей час постали нові осередки «Карітас-Новоселиця» та «Карітас-Вижниця», де отці активно долучилися до надання допомоги. Зараз на етапі розвитку і заснування є «Карітас-Вашківці». Думаю, що саме завдяки розвитку таких осередків, на місійних теренах наша Церква буде мати успіх.
Отче, можливо, Вам відомі певні особисті історії та приклади сімей та постраждалих осіб, які засвідчують їхню віру та вдячність своїм співвітчизникам, волонтерам та Церкві.
Одна історія була надзвичайно вражаюча! Немає біди, яку б Господь не перетворив на благодать. Господь через цей паводок привів нас до маленької дванадцятирічної дівчинки Богданки, дитини без дитинства. Вона щодня сама доглядає за прикутою до ліжка мамою, і веде господарство: варить їжу, пере вручну одяг, що далеко не дитяче заняття. Їх житло в дуже поганому стані, навіть немає дивану, на якому могла б лежати її мама. Мама не могла потрапити до кухні через вузькі двері і якось допомогти дитині, також у домі не було ванни. Богданка ніколи не була дальше своєї вулиці і майже ні з ким не спілкувалася. Коли наші волонтери дали декілька шоколадних цукерок, вона схопила їх і побігла до матері, шепочучи: «Мамо, подивись, що Боженька нам подарувала!»
Життя цієї дитини після надання допомоги повністю змінилося — було капітально відремонтовано житло, ванна, кухня, м’який куточок, а також у неділю після Святої Літургії у нашому храмі мала радісне спілкування з іншими дітками.
Також один чоловік з інвалідністю з сумом сказав: «Якби наша Церква (іншого патріахату) хоч раз поцікавилась нами. Як я завидую вам, що ви такі».
Таких історій безліч. У Розтоках люди у багатьох хатах говорили, що хочуть мати таких людей, як наші волонтери, і бажали аби відкрили у нас свою спільноту!
Деякі люди говорять про те, що соціальне служіння не повинне бути прерогативою Церкви, а надолужувати природні катаклізми повинна держава. Натомість, у нещодавньому зверненні владики Андрія Рабія, єпископа-помічника Філадельфійської архиєпархії УГКЦ та організатора фінансової збірки у США, прозвучала фраза, що сьогодні постраждалі можуть очікувати допомогу лише від церковних інституцій та благодійних організацій. Скажіть, будь ласка, яким чином Церква повинна вибудовувати соціальне служіння серед теперішніх викликів, щоб не загубити першочергове покликання та місію — проповідування Христа Воскреслого?
Такі люди насамперед не пізнали Божої любові, її не пережили. Це чудова нагода їм звістити про те, як їх особисто любить Господь. Любов до Бога і до ближнього — це нерозривні речі! Немає любові до Господа без дієвої любові до ближнього. Про цю дієву любов допомоги говорить сам Ісус у євангельському уривку про загальний суд — голодного нагодувати, в’язня відвідати, подорожнього прийняти… Кожного із нас про цей плід любові запитають, і тут не вийде перевести на когось відповідальність за твій особистий дар життя!
Але, ідучи до постраждалих, ми дійсно зіткнулися з великою кількістю людей (десь 40 %), які через різні обставини не отримали жодної допомоги (хтось не був прописаний, комусь бракувало документів на будинок, інші мали проблеми зі здоров’ям (ногами, зором, слухом), але не мали оформленої інвалідності. Хтось не міг банально оформити якоїсь довідки, вода була лиш біля порога, але знищила всю городину, з якої живе вся сім’я. Багато людей, яким ми привозили допомогу на подвір’я: будматеріали, холодильник, духовку, електрообігрівачі, ліжка, казали: «Це дійсно нам? У 2008 році була теж сильна повінь, нам обіцяли допомогу та не надали її, ми навіть не сподівалися, що її зараз отримаємо — ми просто молилися!» Без сумніву, Господь відповів на молитви цих людей через нашу Церкву.
Наша Церква була в таких випадках єдиною, хто надав підтримку таким людям! Та й зрештою, ті, що отримали 20 000 грн допомоги від держави — це невелика частина від того, що люди потребували.
Соціальне служіння серед теперешніх викликів нашої Церкви, на мою думку, повинно базуватися на євангельській жертвенності. Наприклад, у нашій єпархії все розпочинається із євангелізації-біблійного читання. Там люди переживають навернення, народження з висоти, формуються у живі спільноти. Пізнають і зустрічають Ісуса Христа в його Слові. І от коли є таке розуміння і таке пережиття Бога — ти прагнеш ділитися цим. Тільки після того вже другим кроком постає соціальне служіння, як відповідь на Божу любов! Тоді соціальне служіння не є просто банальною допомогою, а волонтери свідчать про пережиття присутності Ісуса, прикріплюючи це свідчення жертвенною допомогою потребуючим. Третій крок — це побачити, якими дарами і талантами Господь обдарував цих людей, і це є завдання духівника чи пароха, зробити це спільне розрізнення і допомогти людям послужити Божим справам. Так у нас і постали спільнота в’язничного служіння, місійного служіння, команда мобільного реагування Covid-19, спільнота служіння покинутим і стареньким… .Четвертий крок — це «Карітас». Туди ідуть люди, у яких усім сенсом життя є відносини любові з Ісусом і відданість Церкві. Наприклад, у команді «Карітасу» нашої єпархії служать люди, які прошли 2 роки формації Божого Слова, десь поставивши на друге місце професорську, лікарську, юридичну практику заради служіння любові ближньому. Це такий свого роду «спецназ служіння». Потрібно бути найперше запаленим Господньою любов’ю і в ній перебувати, тоді соціальне служіння буде звершувати сам Ісус.
Спостерігаючи за світськими засобами масової інформації, можна спостерегти цікаву тенденцію або ж навіть моду — загострений інтерес до фінансових справ у Церкві. Доволі часто з’являються різні журналістські дослідження та репортажі про майно у власності Церкви, її статки чи доходи. Натомість, використання цього майна та коштів для благодійності та допомоги потребуючим залишається поза увагою, а навіть відверто ігнорується. На Вашу думку, із духовної точки зору, яким чином Церкві не втратити ентузіазм задля продовження своєї благодійної діяльності та звідки черпати наснагу?
У Євангелії від Луки читаємо: «Горе вам, коли всі про вас добре говоритимуть» (Лк. 6, 26).
Перш за все, подякуймо тим людям, що маємо можливість терпіти. Нехай пишуть. Митрополита Андрея Шептицького понад тисячу раз у пресі звинувачували, і він не відповідав. Нам не потрібно оправдовуватися! Єдина птаха, яка наважується клювати і нападати на орла — це ворона. Але орел не тратить сили, щоб боротися із нею, він піднімається на таку висоту, де ворона не може літати, а просто падає. Плоди любові самі будуть свідчити і давати наснагу не зупинятися і не впадати у відчай.
Звичайно, щоб не було спокуси зловживання у фінансовій сфері нашої церкви, ми маємо часто робити аудит і прозоро представляти суспільству бюджет парафії, єпархії і цілої церкви, так як це вже почали робити церква на Заході. Тоді зможемо прозвітувати людям за їхні пожертви, навіть краще як це роблять державні установи.
Наприкінці ще одне запитання про результати благодійної допомоги. Чи була нагода у Вас або ж у працівників і волонтерів єпархії поспілкуватися із тими сім’ями та особами, яким попередньо вдалося допомогти? Зокрема, як вони почувають себе тепер, після майже місяця тривалої відбудови та відновлення власних помешкань?
Так, звичайно, у нашому «Карітасі» завжди є лінія зворотнього звязку! Надаючи допомогу, ми залишаємо два флаєри. Перший — про нашу діяльність і можливості допомоги з номером телефону. Кожної п’ятниці ми на зборах обговорюємо ці звернення чи виклики. Другий — це образок нашої чудотворної ікони Богородиці «Надія Безнадійних» із запрошенням на чування і надання духовної допомоги!
Також заключною фазою кожного проєкту обов’язково є відвідати ті найкризовіші родини, яким надавали допомогу, поцікавитись що і як у них відбувається і чи не потрібно доповнити або допомогти ефективно використати допомогу! Наприклад, у процесі ремонту виплили більші пошкодження, що потребують спеціаліста або додаткових матеріалів, щоб використати ту допомогу, яку ми надали! Також залучаємось підтримкою інших волонтерських організацій. Можемо зараз сказати, що багато родин відновило свій стан господарства до паводку (десь 30 %), багато лиш частково (60 %) і 10 % у досить кризовій ситуації, що ще потребують значної допомоги, в основному віднови житла. Єдиним спільним критерієм у них є велика несподіванка і захоплення від того, що отримали допомогу від Церкви. Це дало нашій Церкві шанс засвідчити, що вона є живим тілом Христа!
Щиро дякуємо за Ваші відповіді та виділений для інтерв’ю час!
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
