СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви7 рішень папи Венедикта XVI, які змінили Церкву
Папа-емерит, вислужений папа — бо нема як сказати «колишній». Папа Венедикт XVI відійшов від стерна Церкви, бо розпізнав на молитві, що її має очолити хтось активніший і дієвіший.
Однак це не означає, ніби сам папа Бенедикт не був активним, дієвим і результативним у керуванні Вселенською Церквою.
1. Anglicanorum Coetibus
Папа, чиїм консерватизмом лякали з перших же годин понтифікату, ба навіть ще до його вибору на Вікарія Христа (бо прогнози щодо конклаву-2005 були доволі чіткі), — підписав документ винятковий і новаторський, а насамперед надзвичайно екуменічний. Внаслідок постанов цієї Апостольської конституції було виразно прокладено шлях повернення англіканців у лоно Вселенської Церкви, якщо лиш вони приймуть верховенство Римського єпископа. Документ дає змогу створювати дієцезії, а на їхній території — парафії, чернечі інституті і навіть семінарії. Служителі Англіканської Церкви можуть подавати прохання про Таїнство Священства.
2. Summorum Pontificum
2007 року видано документ motu proprio («з власної волі» папи), в якому немовби «звільнено» старий обряд Святої Меси, «Тридентську Месу», дозволено служити цей обряд кожному священикові, який лиш знає латину і здатен його відправити. Святіший Отець нагадав, що «Тридентська Меса» ніколи не була заборонена (у чому, на жаль, нерідко переконували вірних). Крім того, Бенедикт XVI ствердив: «Те, що попередні покоління вважали святим, — святим і великим залишається також для нас, з огляду на що не може бути заборонене або навіть вважатися шкідливим. Це схиляє нас до того, щоб ми берегли і охороняли багатства, які є плодом віри і молитви Церкви». Тим самим у Церкві знайшлося більше простору для священиків та вірних, прив’язаних до дособорної побожності, а Меса, на якій виховалося чимало святих, служиться вільно чи не по всьому світу.
3. Motu proprio Constitutione apostolica Universi Dominici Gregis
Апостольська конституція на підставі того ж таки motu proprio, оприлюднена у газеті «L’Osservatore Romano» 27 червня 2007 р. Цей документ запровадив зміни у способі обрання Римських Пап, а власне кажучи, повернув колишні (найочевидніше — розсудливі, на думку Бенедикта XVI) принципи ухвалення цього рішення. З моменту входження у життя постанов цього документа, під час конклаву обов’язковою є завжди більшість у 2/3 голосів кардиналів-електорів. Згадана у назві документа конституція Universi Dominici Gregis, яка регулювала конклав від 2005 року, в певних випадках допускала абсолютну більшість голосів.
4. Нове обличчя боротьби з педофілією
Як префект Конгрегації віровчення, кардинал Йозеф Рацінґер заявив про себе і як про відважного священника, що не боїться говорити про грішну сторону Церкви (наприклад, лист De delictis gravionibus, роздуми у Велику П’ятницю 2005 р.), однак відкрито і в повну силу мусив стати з нею до бою тільки вже на троні Петра. Про всі проблеми він говорив ясно і відкрито, у США, в Ірландії, Австралії та повсюди, де з’являвся. Бенедикт ніколи не уникав гострих слів і не спинявся на самих словах. Всюди, де тільки міг, він надавав допомогу і зустрічався з жертвами особисто. Бенедикт XVI показував, що папа не може втікати від відповідальності, й попри сором справи, завжди мусить прийняти ганебні наслідки.
5. Ватиканський банк
Після щоразу гучніших звинувачень про відмивання брудних грошей та фінансування тероризму через Ватиканський банк папа Бенедикт XVI звернувся з проханням проінспектувати його діяльність до Комітету експертів Ради Європи з питань оцінки засобів боротьби з відмиванням грошей (Moneyval). Комітет дав позитивну оцінку, але навіть не в цьому справа. Папа довів, що не боїться стати віч-на-віч навіть із найгіршими звинуваченнями на адресу Апостольського Престолу.
6. Twitter
Важко сказати, скільки на сьогодні осіб слідкують за папським твіттером, бо їх весь час прибуває. Останні дані — понад 19 млн. фоловерів. Однак цього би не було, якби не Бенедикт XVI. На тлі інших його рішень цей момент виглядає тривіальним, але він значущий. Церква увійшла з Доброю Новиною в цифровий простір, близький і майже природний для сучасної людини. І сталося це за понтифікату папи, якого представляли як «суворого формаліста» і «противника прогресу». Сам Бенедикт XVI сказав за такої нагоди: «Що інтенсивніші зв’язки творять сучасні технології та що більше розширюється цифровий світ, то більше вимагатиметься від священика, аби він зайнявся цією тематикою та збільшував свою участь, аби запрягти медіа до служіння Слову».
7. Рішення про відхід
У знаній нам століттями Церкві це безпрецедентна подія. Попередній папа, який зробив цей крок, жив аж у ХІІІ столітті (Целестин V). Коли Бенедикт XVI повідомив про своє рішення та його причини, серед ватиканістів, теологів і каноністів завирувало. З’явилися голоси, що сучасне керування Церквою вимагає величезного зусилля, яке переростає можливості осіб похилого віку, отож слідами Йозефа Ратцінґера підуть наступні папи. Чи так буде, невідомо. Але все вказує на те, що це рішення Бенедикта XVI змінило Церкву.
За матеріалами католицького суспільно-релігійного інтернет-часопису «CREDO»Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
