Вроцлавсько-Кошалінська єпархія

Вроцлавсько-Кошалінська єпархія — єпархія Української Греко-Католицької Церкви у Польщі. Разом з Перемисько-Варшавською архиєпархією та Ольштинсько-Ґданською єпархією входить до складу Перемисько-Варшавської митрополії. Єпархія охоплює західну частину Республіки Польща, що розміщена на лівому березі річки Вісли, а саме Західнопоморське, Любуське, Великопольське, Нижньосілезьке, Опольське воєводства цілковито та Сілезьке та Куявсько-Поморське воєводтсва частково. Таким чином, загальна площа Вроцлавсько-Кошалінської єпархії складає близько 113 401 км². Осідок єпископа розташований у м. Вроцлаві (Нижньосілезьке воєводство, Польща). Щодо географічного розташування, то Вроцлавсько-Кошалінська єпархія межує із Перемисько-Варшавською архиєпархією УГКЦ на сході, з Ольштинсько-Ґданською єпархією - на північному сході, із Апостольським екзархатом Греко-Католицької Церкви у Чеській Республіці — на півдні, із Апостольським екзархатом для українців-католиків візантійського обряду в Німеччині та країнах Скандинавії — на заході.

Поділ на протопресвітерства

Задля більш ефективного здійснення душпастирського служіння Вроцлавсько-Кошалінська єпархія поділена на сім протопресвітерств:

Вроцлавський деканат (10 парафій: катедральна парафія у м. Вроцлав, парафія на вул. Боровській у м. Вроцлав, м. Сьрода-Шльонська, м. Олава, м. Олесніца, м. Єльч-Лясковіце, м. Свідніца, м. Валбжих, м. Єленя-Ґура, м. Сехніце);
Зеленогірський деканат (12 парафій: м. Зелена Ґура, м. Новоґруд-Бобжанський, м. Шпротава, c. Ґузіце, м. Пшемкув, м. Ґлоґув, м. Ґожув-Велькопольський, м. Сквежина, м. Стшельце-Краєнське, м. М'єндзижеч, с. Позьжадло, м. Осецько);
Кошалінський деканат (10 парафій: м. Кошалін, м. Славно, м. Щецин, м. Старгард, м. Інсько, м. Колобжег, м. Свідвин, м. Білоґард, м. Тшеб'ятув, м. Плоти);
Слупський деканат (10 парафій: м. Слупськ, м. Устка, м. Щецинек, м. Боболіце, м. Білий Бір, м. Белиця, м. М'єндзибуж, с. Барцино, м. Мястко, м. Джев'яни);
Познанський деканат (9 парафій: м. Познань, с. Тарново-Подґурне, м. Валч, м. Піла, м. Каліш, м. Кемпно, м. Острув-Великопольський, м. Бидгощ, м. Іновроцлав);
Катовіцький деканат (6 парафій: м. Катовіце, м. Ґлівіце, м. Сосновец, м. Тихи, м. Ченстохова, м. Ополе);
Леґніцький деканат (7 парафій: м. Леґніца, м. Любін, c. Хобеня, с. Земеніце, c. Патока, м. Болеславець, м. Волув).

Духовенство

Беручи до уваги статистичні дані за 2020 рік, територія Вроцлавсько-Кошалінської єпархії налічує 64 парафії, де здійснюють своє душпастирське служіння 30 єпархіальних священників та 1 ієромонах для 25 тисяч вірних. Окрім того, на цих теренах подвизаються один чернець та 12 черниць.

Правлячий архиєрей

Правлячим архиєреєм Вроцлавсько-Кошалінської єпархії від 24 квітня 1999 року є преосвященний владика Володимир Ющак.

Катедральний храм

Катедральним храмом Вроцлавсько-Кошалінської єпархії є собор Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, що знаходиться у м. Вроцлаві (Нижньосілезьке воєводство, Польща). Окрім цього, віднедавна в єпархії існує прокатедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці у м. Кошалін (Західнопоморське воєводство, Польща).

Відпустові місця та чудотворні ікони

Вроцлавсько-Кошалінська єпархія УГКЦ володіє кількома відпустовими місцями. Неможливо оминути увагою Чудотворну ікону Матері Божої «Мати скитальців» у церкві Різдва Пресвятої Богородиці у м. Білий Бір (Західнопоморське воєводство, Польща).

Соціальна діяльність

У Вроцлавсько-Кошалінській єпархії діє благодійна організація «Карітас». Окрім цього, здійснюється видавництво щомісячного католицького часопису на території Польщі «Благовіст».

З історії єпархії

Варто згадати, що від віків на сьогоднішніх східних територіях Польщі проживали українці, в основному греко-католики, а саме на Перемищині, Ярославщині, Ряшівщині, Замойщизні, Холмщині, Томашівщині, Любачівщині, Підляшші та Лемківщині. Душпастирську опіку над ними здійснювала Греко-Католицька Перемиська єпархія, а з 1934 р. також Апостольська адміністратура Лемківщини. Iсторично склалося так, що після Другої світової війни основна кількість українців, близько 500 тис., була примусово виселена зі своїх історичних земель в радянську Україну. Тих 150 тис., котрі залишилися, насильно вивезено в рамках акції «Вісла» у 1947 році на західні і північні землі Польщі. Розселено їх далеко від себе, далеко від державних кордонів, в залишених німцями, часто напівзруйнованих домах. Заборонено також Греко-Католицьку Церкву та навчання української мови, таким чином плануючи повну асиміляцію українців протягом максимально 20 років.

Незважаючи на вирвання з рідної землі, багато українців на західніх і північних землях Польщі не забули рідних традицій, культури, мови та церковної приналежності, таким чином знівечуючи плани влади на їх повну асиміляцію. Щойно після десятьох років, в 1957 році, зусиллями поодиноких греко-католицьких священників, на землях виселення почали повставати, діяти та розвиватися нові душпастирства та парафії. В 1989 році для греко-католиків Польші висвячено першого після війни єпископа, яким став владика Іван Мартиняк, а в 1991 р. відновлено Перемиську греко-католицьку єпархію, котра охоплювала цілу територію Польщі. В 1996 році було утворено Перемисько-Варшавську митрополію, в склад якої ввійшла Перемисько-Варшавська архиєпархія та Вроцлавсько-Ґданська єпархія УГКЦ, а границею поділу визначено ріку Вісла.

Вроцлавсько-Ґданська єпархія Української Греко-Католицької Церкви заснована Апостольською конституцією Святішого Отця Івана Павла ІІ «Ecclesia catholica» від 24 травня 1996 року. Першим Правлячим Архиєреєм новоутвореної єпархії став владика Теодор Майкович, що здійснював своє служіння аж до своєї смерті, яка сталася 9 травня 1998 року. Генеральним вікарієм на той час був о. Петро Крик, який відтак став екзархом для українців-католиків у Німеччині та країнах Скандинавії. Після смерті владики Теодора його наступником став преосвященний владика Володимир Ющак, який і здійснює своє служіння до сьогодні.

Від моменту створення донедавна, у Вроцлавсько-Ґданській єпархії, територія якої займає більшу частину Польщі, парафії були в основному розташовані на західних і північних територіях, оскільки в центральні частини Польщі українців не переселяли.

В останніх роках багато громадян України, приїжджаючи до Польщі, вибирає для праці, навчання та проживання в основному великі міста та промислові осередки в різних частинах країни, там, де легше знайти працю, житло або отримати кращу освіту. Очевидно, поселяються також на територіях, де раніше ніколи не проживали українці, виселені внаслідок акції «Вісла», де не було греко-католицьких душпастирств. Українська Греко-Католицька Церква не може стояти осторонь цієї тенденції. Для того, щоб новоприбулі українці мали можливість молитися своєю рідною мовою у своїй східній традиції, Церква старається бути серед них, надаючи їм духовну, моральну та інтеграційну підтримку.

Bраховуючи виклики сьогодення, а саме, потребу огорнути духовною опікою заробітчан, греко-католицькі єпископи Польщі шукають можливoстi утворювати нові станиці в місцях найбільшого скупчення новоприбулих. Ця потреба назріла дуже гостро, адже кількість українців невпинно зростає. Деякі статистики подають, що в Польщі протягом року проживає, працює і навчається загалом біля 1,5 млн. громадян України.

Cтараннями єпископа Володимира Ющaкa, працівників єпархіального уряду та запрошених з України священиків, з січня 2017 року на території Вроцлавсько-Ґданської єпархії було утворено більше 20 нових душпастирських осередків для духовної опіки українських заробітчан та студентів. Для душпастирської праці серед новоприбулих владика Володимир, в порозумінні з українськими єпископами, запросив вісьмох священиків з Івано-Франківської, Сокальсько-Жовківської та Коломийсько-Чернівецької єпархій.

25 листопада 2020 року у Ватикані повідомлено про те, що Святіший Отець Франциск, Папа Римський, поблагословив рішення Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви і проголосив про створення нової Ольштинсько- Ґданської єпархії УГКЦ у Польщі. Територію нової єпархії виокремлено з території Перемисько-Варшавської архиєпархії та дотеперішньої Вроцлавсько- Ґданської єпархії. При цьому змінено назву Вроцлавсько- Ґданської єпархії на Вроцлавсько-Кошалінську єпархію. «Дотеперішня Вроцлавсько-Ґданська єпархія змінює свою назву та віддає частину своєї території для нової єпархії на півночі та, для Перемисько-Варшавської архиєпархії, в центрі та на півдні Польщі. Дотеперішня Вроцлавсько-Ґданська єпархія відтепер називатиметься Вроцлавсько-Кошалінською. Правлячий владика, осідок якого знаходиться у Вроцлаві, отримує титул єпископа Вроцлавсько-Кошалінського. Дотеперішня парафіяльна церква в Кошаліні отримує звання Конкатедрального собору. Територія Вроцлавсько-Кошалінської єпархії включає до свого складу територію латинських митрополій: Вроцлавської, Катовіцької, Познанської, Щецінсько-Камєнської, Ґнєзнєнської та архидієцезії Ченстоховської і дієцезії Сосновєцької, які входять до складу Ченстоховської митрополії», — йдеться у Зверненні владик УГКЦ у Польщі із приводу реорганізації церковних структур.

Герб Вроцлавсько-Кошалінської єпархії УГКЦСимволіка та значення герба єпархії

На щиті, розділеному на дві вертикальні частини, зображено символічні зображення Воздвиження Чесного Хреста Господнього і святого священномученика Йосафата (під їх покровительством була створена Вроцлавсько-Ґданська єпархія). Хрест синього кольору зображений на жовтому тлі, що пригадує барви національного прапору Української держави. Чотири сходинки під хрестом символізують свідчення чотирьох євангелістів. Єпископський жезл у правій частині герба символізує св. Йосафата, червона барва жезла — його мученицьку смерть, чотири поперечні смуги нав’язують до смуг на омофорах руських єпископів.

Щит розміщений на візантійській єпископській мантії. Над щитом зображено єпископські відзнаки: митру і перехрещені жезл і хрест. Над гербом видніється традиційний єпископський капелюх, що зображається на гербах всіх католицьких єпископів. Він зеленого кольору з шістьма китицями того ж кольору з кожного боку.

Під гербом розміщено єпископський девіз владики Володимира: «Вгору піднесім серця!», що походить з візантійської Літургії.

З історії катедрального храму

Споруджений на кошти Генрі Благочестивого, разом з монахами-францисканцями які прибули з Праги близько 1240 (можливо, в 1232 або 1234). Спочатку це була крипта св. Якуба, звершена в романському стилі. Ще під час будівництва вона стала місцем поховання засновника, котрий загинув в 1241 році в битві з монголами під Легницею. Саме в цьому костелі, будівництво якого завершено в 1254 році, оголошено 16 грудня 1261 установчу грамоту Нового міста на Магдебурзьке право, що дозволило подальший розвиток Вроцлава. Цей найстарший костел був тринавним і мав один або два бічні вівтарі.

У XIV і XV століттях проводились значні реконструкції та розширення, які через відсутність коштів тягнулися дуже довго та з перервами. В цей час храм вибудовано в готичному стилі. Центральна нава костелу, довжиною 77,5 м і висотою 23 м збережена до нашого часу. Чотирикутник монастиря, прилеглий до костелу з півночі, є незвичним для цієї частини Європи.

На початку шістнадцятого століття, частина францисканців перейшли на протестантизм, а решта покинули Вроцлав. Ті ж, хто залишився, 1529 року перейшли до костелу св. Дороти. Покинуту францисканцями споруду зайняли норбертани і за рішенням міської ради, знесли будівлю монастиря, а на його місці побудували споруду нинішньої церкви Архангела Михаїла в м. Ольбіні. 3 червня 1530 року посвятили її на честь свого патрона з Ольбіни св. Вінсента.

У 1662–1674 роки церква була оздоблена в стилі бароко, зокрема 1667 року Франц Шермак і Георг Зеллер побудували новий вівтар. У період правління абата Андреаса Гебеля в 1673 році почалась реконструкція монастирської будівлі в стилі бароко. Каплиця Божої Матері Болісної (пізніше Святих Дарів) була зведена в стилі пізнього бароко на південному боці Хрістофом Гацкнером у 1723–1727 роках.

Після ліквідації Ордена в 1810 році костел був перетворений в парафіяльну церкву, а монастирські будівлі передані суду.

В останні дні Другої світової війни церква була сильно пошкоджена, звалилася вежа, а разом з нею частини бічних стін і стеля. Ті стели, що зберіглися, були перенесені на хори собору. Перебудована церква (ліхтар і купол вежі закінчено тільки у 80-х роках) протягом деякого часу використовувалась як гарнізонна, до закінчення реконструкції після пожежі костелу св. Елізабети.

У 1997 році в Вроцлаві відбувся Міжнародний Євхаристійний Конгрес, і з цієї нагоди Святіший Отець Іван Павло ІІ отримав церкву Св. Вінсент в дар від кардинала архиєпископа Генріка Гульбіновича і постановив його церковним катедральним собором Вроцлавсько-Ґданської єпархії Української Греко-Католицької Церкви, передавши у руки першого єпископа Теодора Майковича.

Парафія греко-католицької церкви в Вроцлаві провела в 1997–1999 роках необхідні ремонтно-адаптаційні роботи, зокрема із перекриття даху та облаштування для потреб східного обряду. Успішне завершення цієї роботи стало можливим завдяки великим намірам і організаторським навичкам о. мітрата Петра Крика, парафіяльного священика та адміністратора Вроцлавсько-Ґданського єпархії.

В катедрі можна побачити ікони Юрія Новосельського, Віталія Садовського та інших.

Щонеділі та по святах служаться служби українською мовою. При церкві діє українське просвітянське товариство, класи для молоді.

Українська греко-католицька парафія у Вроцлаві існує з 1956 року. Належить до Вроцлавсько-Кошалінської єпархії.

З історії прокатедрального храму

Парафія Успіння Пресвятої Богородиці у м. Кошаліні (Західнопоморське воєводство, Польща) існує із 1970 року. Натомість, перші метрикальні книги датуються 1971 роком.