Куритибська архиєпархія святого Івана Хрестителя

Куритибська архиєпархія святого Йоана Хрестителя (лат. Archeparchia Sancti Ioannis Baptistae Curitibensis Ucrainorum, порт. Eparquia de São João Batista em Curitiba dos Ucranianos) — архиєпархія Української Греко-Католицької Церкви з осідком у м. Куритиба (штат Парана, Бразилія). Єпархія була заснована 29 листопада 1971 року, а від 12 травня 2014 року проголошена архиєпархією. Юрискдикція архиєпархії поширюється на південно-східну частину Бразилії, а саме на такі штати: Мараньян, Піауї, Сеара, Ріу-Гранді-ду-Норті‎, Параїба, Пернамбуку, Алагоас, Сержипі, Токантінс, Баїя, Гояс, Федеративний округ Бразиліа, Мінас-Жерайс‎, Еспіриту-Санту, Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу, Санта-Катарина, Ріу-Гранді-ду-Сул‎, Парана (східна частина). Таким чином, загальна площа Куритибської архиєпархії сягає 3 580 599, 761 км², а чисельність населення – близько 177 834 160 осіб. Беручи до уваги географічне розташування, Куритибська архиєпархія святого Івана Хрестителя межує із Прудентопольською єпархією Непорочного Зачаття Діви Марії на заході, із Буенос-Айреською єпархією Покрови Пресвятої Богородиці – на південному заході. Окрім цього, на сході архиєпархія вздовж узбережжя (7 491 км) омивається водами Атлантичного океану.

Парафії

Антоніо Олінто (3 парафії);
Каноіньяс (4 парафії);
катедральний собор у м. Куритиба (5 парафій);
Куритиба – Мартім-Афонсо (6 парафій);
Куритиба – Піньєріньйо (4 парафії);
Дорізон (3 парафії);
Ірасема (13 парафій);
Мафра (7 парафій);
Маллет (7 парафій);
Паулу-Фронтин (9 парафій);
Понта-Гроса (3 парафії);
Резерва (6 парафій);
Ріу-дас-Антас (8 парафій);
Сан-Паулу;
Уніао-да-Віторія (14 парафій).

Духовенство

Згідно із статистичними даними за 2014 рік, Куритибська архиєпархія святого Йоана Хрестителя налічує 85 000 вірних, які зосереджені навколо 26 парафіяльних осередків. Душпастирське служіння для них здійснюють 47 священиків, серед яких 21 єпархіальний та 26 ієромонахів, та 2 диякони. Окрім того, у архиєпархії також присутні богопосвячені особи: 39 братів-монахів та 170 сестер-монахинь. «На сьогодні у Бразилії проживає близько 500 тисяч українців – нащадки іммігрантів різних хвиль переселення, які селилися в основному на території сучасного штату Парана з центром у Куритибі. Сьогодні УГКЦ у Бразилії має 23 парафії, 236 церков, 20 світських священиків і 60 ієромонахів Чину Святого Василія Великого», - свідчить о. Павло Сербай, монах-василіянин, священик церкви св. Йосафата у м. Прудентополіс (Бразилія).

Правлячий Архиєрей

Правлячим Архиєреєм Куритибської архиєпархії Святого Йоана Хрестителя від 13 грудня 2006 року є Високопреосвященний владика Володимир Ковбич.

Катедральний храм

Катедральним храмом Куритибської архиєпархії є собор Святого Йоана Хрестителя у м. Куритиба (штат Парана, Бразилія).

З історії архиєпархії

Історія Української Греко-Католицької Церкви в Бразилії розпочалася з прибуттям до цієї країни місіонерів-василіян, які приїхали слідом за мігрантами, що понад 120 років тому вирушили за океан у пошуках кращої долі. Масова еміграція до Бразилії розпочалась у 1890-х роках, у більшій мірі із Західної України. Емігранти, переважно католики, оселилися у штатах Парана та Санта-Катаріна. Перші священики прибули 1896 року. Характерною рисою тут стала визначальна роль отців-василіян (що було зумовлено традиційною забороною одруженого священства) та жіночих згромаджень, два з яких саме тут були засновані. Невдовзі приїхали також Сестри Служебниці Непорочної Діви Марії. До 1952 року українські вірні перебували під юрисдикцією латинських єпископів із дієцезій Куритиби (пізніше архидієцезія), Понта-Гроса і Жакарезіньйо, прелатури Пальмас, Фос-ду-Ігуасу і Джоінвіль.

а) Ординаріат

У зв’язку з постійно зростаючою кількістю вірних східних обрядів, що проживають у Бразилії, і для того, щоб сприяти їхньому духовному зростанню більш плідно, Священна Конгрегація Східних Церков, дослідивши ситуацію, видала декрет, доручаючи усіх східних вірних єдиному Ординарієві, з усіма необхідними обов’язками для їх належного відвідування. На це служіння був обраний кардинал Хайме де Баррос Камара, митрополит та архиєпископ Ріо-де-Жанейро.

Декрет про створення Ординаріату "Cum Fidelium" Папи Пія XII був виданий 14 листопада 1951 року, а урочисте відкриття відбулося на Великодню неділю, 13 квітня 1952 року. У 1953 році був призначений на посаду Генерального вікарія о. Климент Прейма.

«Кардинал Хайме був близьким другом українців, завжди уважним і корисним у вирішенні проблем, які поставали перед ним. Істинний захисник східних обрядів, який давав справжні уроки латинянам про те, як вони повинні ставитися і поважати східних католиків, які для них були не більш, аніж обряди, які лише потрібно терпимо зносити, забуваючи або ігноруючи їхні постійні турботи, які Святий Престол демонструє протягом століть, щоб зберегти їх у Церкві. Нарешті, кардинал Хайме багато зробив на користь східних католиків, керуючись верховними Папськими документами» (Отець Володимир Ханейко, «Іскра Світла», Видавничий дім Кіндра, Куритиба, 1985, с. 71 і 93).

10 травня 1958 року Католицька Церква українського обряду в Бразилії отримала радісну звістку про призначення свого першого єпископа: єпископа Йосифа Романа Мартинця, ЧСВВ. Його Святість Папа Пій ХІІ призначив його титулярним єпископом Soldaia і єпископом-помічником Його Високопреосвященства Хайме де Баррос Камара. Владика Йосиф вибрав за свій єпископський осідок м. Куритибу (Бразилія).

б) Екзархат

Його Святість Папа Іван ХХІІІ 30 травня 1962 року за допомогою булли "Qui Divini Consilio" створив Апостольський екзархат для вірних українського обряду, призначивши владику Йосифа першим екзархом.

в) Єпархія

29 листопада 1971 року Його Святість Папа Павло VI буллою "Eius Vicarius" створив єпархію св. Йоана Хрестителя для українських католиків у Бразилії, що має свій осідок в м. Куритиба (Бразилія). Водночас Папа, за допомогою булли "Cum Christus Jesus" призначив владику Йосифа першим єпархом. 29 липня 1972 року в присутності Апостольського нунція Його Високопреосвященства Умберто Моццоні, архиєпископа Педро Федальто з дієцезії Куритиби і кількох єпископів штатів Парани та Санта-Катаріни, владика Йосиф був введений на престіл нової єпархії.

У той же день створення єпархії Папа Павло VI видав буллу "Ut Curam Omnem", якою призначив нового єпископа-коад’ютора о. Єфрема Василія Кривого, ЧСВВ, провінційного настоятеля провінції св. Йосифа Чину св. Василія Великого. Новий єпископ був хіротонізований у м. Рим Святішим Отцем Папою Павлом VI 13 лютого 1972 року.

10 травня 1978 року єпископ Йосиф Роман Мартинець, ЧСВВ, ослаблений серйозною хворобою, подав Святішому Отцеві Папі Павлу VI зречення з уряду. Автоматично, його коад’ютор владика Єфрем став Правлячим Архиєреєм Куритибської єпархії. Владика Йосиф переїхав у Велику семінарію отців-василіян в м. Куритиба, де допомагав у формації семінаристів.

У жовтні 1981 року владика Йосиф зазнав інсульту, який залишив його частково паралізованим і безмовним протягом семи років і чотирьох місяців, але це не завадило йому дати надзвичайне свідчення людського, християнського, чернечого і священичого життя. У абсолютно тихому стражданні він помер у "запаху святості" в другій половині дня 23 лютого 1989 року і був похований вранці 25-го, у склепі собору Святого Йоана Хрестителя в м. Куритиба.

Перебираючи управління єпархією, владика Єфрем Василій Кривий, ЧСВВ, відрізнявся головним чином своїм підприємницьким хистом і апостольською ревністю. У 1972 році він розпочав будівництво нового Єпархіального управління в Куритибі. Він завжди заохочував будівництво нових церков, роблячи єпархію надзвичайно активною. Окрім церковних будівель, він будував інші соціальні та культурні центри, такі як «Дім відпочинку для старших людей Діви Марії Ампаро» в Марцелліні і Культурно-релігійний центр «Полтава» в Куритибі. Він заохочував і активно брав участь у культурних заходах, таких як з’їзди українських митців і молоді в Бразилії.

13 грудня 2006 року Його Святість Папа Бенедикт XVI призначив третім єпархом Володимира Ковбича, ЧСВВ. Спочатку він був призначений єпископом-коад’ютором Його Святістю Папою Іваном Павлом ІІ 10 грудня 2003 року і був висвячений єпископом 21 березня 2004 року в Куритибі Блаженнішим Любомиром Гузаром. 7 лютого 2007 року Чин інтронізації на Куритибський престіл здійснив владика Діонісій Ляхович, ЧСВВ, єпископ Патріаршої курії в Києві, представляючи Блаженнішого Любомира Кардинала Гузара.

Окрім цього, єпархія отримала ще двох єпископів-помічників: о. Мирона Мазура, ЧСВВ, призначеного Його Святістю Папою Бенедиктом XVI 21 грудня 2005 року і хіротонізованого Блаженнішим Любомиром Гузаром 26 лютого 2006 року в м. Прудентополіс (Бразилія); і владику Даниїла Козлинського, призначеного 20 червня 2007 року і висвяченого митрополитом Вінніпезьким Його Високопреосвященством Лаврентієм Гуцуляком, ЧСВВ, 16 вересня 2007 року в м. Маллет.

г) Митрополія

Через Конгрегацію для Східних Церков, Папа Франциск привітав рішення Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви щодо канонічної структури Української католицької церкви в Бразилії. Цим рішенням, єпархія Святого Йоана Хрестителя отримала статус архиєпархії із новим архиєпископом і митрополитом Володимиром Ковбичем, ЧСВВ. Окрім цього, водночас була створена нова єпархія Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії із осідком у м. Прудентополіс та новим Правлячим Архиєреєм для неї владикою Мироном Мазуром, ЧСВВ. Церемонії інтронізації відбулися 13 і 15 липня 2014 року і очолив їх Блаженніший Святослав Шевчук, Глава й Отець Української Греко-Католицької Церкви.

Відтепер Куритибська єпархія охоплює такі парафії: Антоніо Олінто, Каноіньяс, Круз Мачадо, катедральний собор у м. Куритиба, Куритиба – Мартім-Афонсо, Куритиба – Піньєріньйо, Дорізон, Ірасема, Мафра, Маллет, Паулу-Фронтин, Понта-Гроса, Резерва, Сан-Паулу, Уніао-да-Віторія, що нараховує 96 громад. Беручи до уваги усю Бразилію, охоплює такі штати: Ріу-Гранді-ду-Сул, Санта-Катаріна, Парана (схід), Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро, Еспіриту-Санту, Мінас-Жерайс, Гояс, Баїя, Токантінс, Сержипі, Алагоас, Пернамбуку, Параїба, Ріу-Гранді-ду-Норті, Сеара, Піауї, Мараньян.

Нова єпархія Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, заснована з осідком в м. Прудентополіс. Вона охоплює такі парафії: Апукарана, Кампу-Моран, Кантагалу, Каскавел, Гуарапуава, Іраті, Іваї, Пату-Бранку, Пітанга, Прудентополіс, Ронкадор, що налічує близько 127 громад. Беручи до уваги усю територію Бразилії, такі штати належать до нової єпархії: Парана (захід), Мату-Гросу-ду-Сул, Мату-Гросу, Рондонія, Акрі, Амазонас, Рорайма, Пара, Амапа.

Символіка та значення герба архиєпархії

Зображення нового герба слідувало критеріям східної геральдики, присвячених виключно релігійним символам. Ця ретельна робота була проведена майстернею «Опта-Куритиба» з допомогою сестри Вероніки Ногас, спеціалістки із східного сакрального мистецтва.

Опис

Герб Куритибської архиєпархії святого Івана ХрестителяЄпископські знаки: урочиста мантія, яка служить тлом герба, округлої форми, червоного кольору, її краї золоті, а фон білий матовий, деталі сірого кольору. На верхній частині плаща є мітра, також червоного кольору, поряд зі східним посохом і золотим хрестом.

Щит: Контур оточений прикрасами з темного дерева. Внутрішній простір, у небесному блакитному кольорі, містить у своєму центрі Агнця – велику Гостію, закладену у світлий дерев’яний хрест з ініціалами IC XC NI KA - Ісус Христос Переможець. На вершині знаходиться білий голуб, який символізує Святого Духа, звідки витікають золоті промені, що заповнюють весь простір щита. Трохи нижче голуба знаходяться літери грецького алфавіту, перша і остання - Альфа і Омега - які символізують Христа Пантократора. Під хрестом, з лівого боку, знаходиться трьохлисткова лілія, який символізує Пречисту Діву Марію - Матір Божу: незайману до, під час і після народження Ісуса, Панагія, яка також є назвою медалі східних єпископів. А на правій стороні зображений тристоронній факел вогню, який узгоджується з лілією, і є основним елементом герба Чину св. Василія Великого, звідки походить владика Володимир як ієромонах і символізує полум’я євангельської, християнської любові.

Девіз: У нижній частині герба, в золотій смузі, португальською та українською: «Щоб усі були одно» (Ів 17, 21).

Значення

Синій щит натякає на небесну і трансцендентну реальність, яка починається і відбувається вже тут, на землі. У щиті переважають два елементи: Агнець - велика Євхаристійна Гостія, суть християнства, джерело і вершина християнського життя, єпископського життя і місії Церкви, хліб єдності, якому єпископ смиренно служить як учень і наступник апостолів. Хрест, головний християнський символ, являє собою кенозіс, тобто повне упокорення Христа в послуху Отцю і дух жертви (Лк 9, 23), який єпископ приймає у своєму пастирському служінні навчання-євангелізації освячення-обоження і управління паствою, довіреною йому. Пройшовши через смерть на Хресті, Ісус став Переможцем (Ніка), бо подолав зло, гріх і смерть, відкривши шлях до Воскресіння. Вся ця Таємниця урочисто відзначається і переживається в Божественній Літургії, зближуючись у освяченні та євхаристійній спільноті християнської спільноти, яка дійсно шукає спільного союзу.

Святий Дух, що є символічно зображений у вигляді голуба, нагадує євхаристійну епіклезу: у східній літургії молитва, в якій священик просить Отця послати Святого Духа, щоб спустився на дари і перетворив їх у Тіло і Кров Христа, заради тих, хто отримає їх. Світлові промені, що відходять від Святого Духа, є енергіями або милостями, що означають їхню постійну активну дію: вона пронизує всю таємницю і кожну спасительну дію, що здійснюється Христом і яка закріплюється в історії людства Церквою. Разом це - містичне занурення християнської спільноти в Таїнство Пресвятої Трійці.

Альфа і Омега нагадують Христа Пантократора - Господа всього, Початку і Кінця всього. Він благословляє людство і всесвіт, приносить повноту спасіння через своє Євангеліє, забезпечуючи основу і мотивацію єпископського служіння, яке буде служінням для пошуку єдності.

Для того, щоб це об’єднання відбулося, церковна спільнота постійно супроводжується материнською присутністю Пресвятої Діви Марії, що зображена у символі квітки лілії: Теотокос - Богородиця і Церква, зразок приношення і святості. Як тільки церковна громада буде створена, буде докладено зусиль для того, щоб жити любов’ю, законом Євангелія, немов полум'ям, що зігріває серця для справедливості і милосердя (св. Василій); і з вірою і надією вона проситиме Господа всесвіту: «Усі будуть одно» (Іван 17:21), як універсальна і ідеальна молитва братства і миру. Все під перетворенням і об'єднуючою силою і силою Святого Духа!

З історії катедрального храму

Декрет № 421/63 від 17 січня 1963 року, підписаний єпископом Йосифом Романом Мартинцем, ЧСВВ.

Перше будівництво розпочалося в 1953 році з парафіяльним священиком Мелетієм Камінським, ЧСВВ. Купол був завершений в 1957 році, і відкриття собору відбулося в 1959 році єпископом Йосифом Романом Мартинцем, ЧСВВ, першим єпархом Куритибським.

Реформа і розширення собору Святого Івана Хрестителя: у 1963-1964 роках під керівництвом отця Лозовея, ЧСВВ, було виконано будівництво стін. Майже повна реконструкція відбулася з посиленням фундаменту, тобто фундаментів, розширенням нави, додаванням трьох куполів, вівтаря, ризниць і крипт, що сталося в 1983-85 роках, що була очолювана тодішнім єпархом владикою Єфремом Василем Кривим, ЧСВВ, з священиком о. Йосафатом Гаудедою. У цій реконструкції бетонні стіни були посилені, а структура собору була повністю відремонтована, фасад був відновлений, центральний купол і пресвітерій залишилися оригінальними. Ця реконструкція була присвячена святкуванню Тисячоліття християнства в Україні. Церква була урочисто відкрита в травні 1985 року в присутності єпископа Мирослава Івана Любачівського, Верховного Архиєпископа і кардинала Українсько-Католицької Церкви, єпископів Канади, США, Франції та Аргентини.

У внутрішньому дворику собору знаходиться павільйон урочистостей. Нещодавно був побудований закритий зал площею 165 м² для зустрічей, репетицій хору та діяльності старшої групи.

Катедральний храм святого Івана Хрестителя у м. Куритиба (штат Парана, Бразилія) Для щотижневої катехизації парафія використовує приміщення Культурно-релігійний центр «Полтава», що належать єпархії, а також приміщення старої школи владики Йосифа Романа Мартинця, що також належить єпархії.

Катехизація: проводиться щосуботи, включаючи дітей і підлітків. Нею займаються катехити Святого Серця Ісуса, сестри-василіянки, Сестри Служебниці Непорочної ДівиМарії, миряни, катехити і семінаристи. Вони мають підтримку парафіяльної катехитичної комісії, яку творять батьки.

Соціальні заходи: щотижневе обслуговування «Дому відпочинку для старших людей Діви Марії Ампаро» в Марселіно (Сан-Жозе-дус-Піньяс, штат Парана, Бразилія), побудований під егідою єпископа-емерита Єфрема Кривого та відкритий в 1998 році як пам'ятник на честь тисячоліття християнства в Україні.

Релігійно-культурні профспілкові об’єднання: Апостольство молитви; Молодіжні групи; Євхаристійний хрестовий похід; Група третього віку; Парафіяльна адміністративна комісія (CAP); Катехитична комісія; Культурно-релігійний центр «Полтава», що належить єпархії, побудований в 1982 році і офіційно відкритий у 1985 році, Мішаний хор собору; Фольклорна культурна група «Полтава»: дорослі, діти та молодь - близько 110 членів; Фольклорна група Човен (Барка), поруч із громадою Сан-Жозе-дус-Піньяйс - близько 25 членів, капела бандуристів.