Завершальний духовний роздум владики Богдана Дзюраха «Пандемія Covid-19. Відповідь християнина на нові виклики»

Поступово ми підійшли до завершення дев’ятичастинного циклу духовних роздумів Секретаря Синоду Єпископів УГКЦ владики Богдана Дзюраха про служіння Церкви і кожного християнина у період пандемії Covid-19 «Пандемія Covid-19. Відповідь християнина на нові виклики». У цій крайній частині єпископ намагається протиставити більш жорстокій пандемії байдужості сопричасний характер Церкви, тобто глобальність братерства і солідарності.

3. Протиставити пандемії байдужості «глобальність братерства і солідарності»

Третім важливим елементом служіння Церкви є діла милосердя, або дияконія чи служіння любові потребуючим. Бо не вистачить лише навчати, вказувати на загрози, перестерігати перед помилками чи картати за провини. Моралізаторство в ім'я релігії не допоможе стражденному подолати страх, нужду, голод і спрагу. Потрібні конкретні діла милосердя, які стануть найбільш переконливою проповіддю Христової Благовісті та вагомим свідченням нашої віри, яка, якщо вона жива і автентична, завжди і неодмінно виражається в ділах любови (див. Гал. 5, 6). Справді, посеред різноманітних криз, проблем і особистих труднощів, здатність відірватися від себе самих і скерувати погляд на іншу людину, яка, можливо, потребує не менше за нас помочі і підтримки, стає яскравим і промовистим знаком внутрішнього пробудження нашої душі, відновленням у серці живої віри, яка є даром нашого Воскреслого Спасителя [1].

Святіший Отець Франциск у своєму цьогорічному пасхальному Зверненні «Urbi et orbi», пригадавши, як неочікувано пандемія змінила стиль життя багатьох людей, закликав до більшої солідарності зі стражденними, до захисту убогих і до милосердя стосовно усіх потребуючих: «Це не час на байдужість, оскільки увесь світ страждає і мусить об’єднатися, щоб ставити чоло пандемії; це не час на егоїзми, тому що виклик, перед яким ми постали, є спільним для усіх нас і нівелює різниці між людьми» - наголошує Папа, і пригадує, що після Другої світової війни Європа змогла відродитися саме завдяки «конкретному духові солідарності». То ж і тепер на нашому континенті і у цілому світі повинна пробудитися свідомість приналежності до «однієї родини, члени якої взаємно підтримують одне одного» [2].

У цих словах я особисто чую відгомін слів Папи-емерита з його програмної енцикліки «Бог є любов», в якій Венедикт XVI-й навчав люд Божий Католицької Церкви про важливість і універсальність християнської діяльної любові: «Церква – це Божа сім’я у світі. У цій сім’ї не може бути нужденних. Водночас, однак, сaritas-аgape [милосердна безкорислива любов] виходить за межі Церкви: притча про милосердного самарянина залишається мірилом, передбачає універсальність любові, скерованої до того, хто потребує допомоги, до «випадкового зустрічного» (пор. Лк. 10, 31), хоч би ким він був» [3].

Проживши перші місяці пандемії, людство потроху оговталося від первісного шоку, і тепер починає звикати до дійсності, позначеної коронавірусом. На цьому етапі з'являється інша небезпека і загроза, вже не стільки фізичного, скільки – морального характеру. Папа Франциск окреслює цю загрозу поняттям «байдужого егоїзму» і пояснює його суть так: «Тепер, коли думаємо над повільним і важким виходом з пандемії, закрадається інша підступна небезпека: забути тих, хто залишився позаду. Небезпека полягає на тому, що нас атакує ще гірший вірус, а саме – вірус байдужого егоїзму. Він передається, починаючи від ідеї, що життя покращується, якщо мені ведеться краще, що все буде добре, якщо мені буде добре. Починається звідси і доходиться до селекціонування осіб, відкидання убогих, жертвування тих, хто йде останніми, на вівтарі прогресу. Однак, ця пандемія пригадує нам, що не існують ані різниці, ані кордони між тими, хто страждає. Ми всі – уразливі, усі – однакові, усі – цінні. Те, що відбувається, глибоко бентежить нас всередині: це – час усунути нерівності, подолати несправедливість, яка загрожує самим основам здоров'я усього людства» [4].

Архиєпископ Вінченцо Палья, Президент Папської Академії «За життя»Так, з одного боку пандемія виявила фундаментальну рівність всіх людей на світі перед загрозами і викликами сучасного світу, перед хворобою і смертю, проте, водночас, з ще більшою очевидністю обнажила існуючу у світі несправедливість в доступі до засобів подолання згаданих загроз і викликів. Дуже влучно описав ці дві сторони тієї самої дійсності, архиєпископ Вінченцо Палья, Президент Папської Академії «За життя»: «Ця пандемія надзвичайно загострює усвідомлення двох речей. З одного боку показує, наскільки ми всі є взаємозалежними: те, що стається в якійсь одній частині світу, тепер заторкає увесь світ. З іншого боку підкреслює існуючі нерівності: ми всі знаходимося у такій самій бурі, проте не в тому самому човні. Хто має більш вразливий човен, той швидше потопає» [5]. У сучасному світі дуже легко ідентифікувати тих осіб, які перебувають у «більш вразливих човнах»: це перш за все убогі, самотні, пристарілі, ненароджені, мігранти, жертви воєн і конфліктів різного роду, нерівності і несправедливості, усі, кого сучасний так званий «цивілізований» світ достатку і добробуту відкидає, маргіналізує, ігнорує.

Саме тому Церква устами Вселенського Архиєрея закликає усіх своїх дітей протиставити пандемії байдужості – глобальність співчуття, милосердя і солідарності: «Надзвичайний стан як COVID-19 – це, насамперед, поразка антитіл солідарності. Цей урок розіб’є увесь фаталізм, в якому ми були занурені, й дозволить нам знову почуватися архітекторами і головними дійовими особами спільної історії, а, отже, разом давати відповіді на численні лиха, що гнітять мільйони братів і сестер в усьому світі. Ми не можемо дозволити собі писати теперішню та майбутню історію, повернувшись плечима до страждання багатьох людей» [6].

Будучи світлом світу і сіллю землі (див. Мат. 5, 13-14), Христовий учень, хоч зазнає разом з іншими людьми тих самих загроз і випробувань, водночас переживає їх у світлі Воскресіння. Він, просвічений світлом і натхнений благодаттю Святого Духа, пропонує світові нові підходи, альтернативні рішення задля розбудови «цивілізації любові» як втілення євангельського ідеалу і своє життєве завдання на цьому світі: «Глобалізація байдужості продовжує загрожувати і випробовувати наш шлях… Нехай вона нас знайде як таких, що мають у собі необхідні антитіла справедливості, любові і солідарності. Ми не повинні боятися жити альтернативною цивілізацією любові, яка є «цивілізацією надії: всупереч тривозі і страху, смуткові і пригнобленню, пасивності і втомі. Цивілізація любові будується щоденно, безнастанно. Передбачає залучення зусилля всіх. А тому передбачає спільноту, яка турбується про ближніх» (Eduardo Pironio, Diálogo con laicos, Buenos Aires, 1986) [7].

Закінчення

Якщо ви були уважні до логіки цих духовних роздумів, то тепер зауважите, що ми спільно здійснили перехід: від застанови, як нам вижити в часах пандемії, через аналіз того, як нам жити в пост-коронавірусному світі, і тепер завершуємо роздумами над тим, як нам послужити людині і людській спільноті, щоб збудувати більш гуманне і більш відповідне до Божого задуму майбутнє для себе і своїх нащадків.

Як Церква ми не можемо зациклитися на самому тільки виживанні, це було б супротивне самій природі Церкви, яка покликана проповідувати нове життя в Христі Ісусі і жити цим життям, над яким не те що віруси, — пекло більше вже не має ніякої сили. Тому, будучи визволеними Христом Спасителем, ми можемо виявити у світі Його люблячу і всеперемагаючу присутність через смиренне служіння ближньому в любові. Саме до цього нас заохочує Святійший Отець Франциск. На цьому полягає його «лідерський стиль», адже для Папи влада означає тільки одне — служіння.

Прагну закінчити ці роздуми молитвою, яку Святійший Отець Франциск виголосив на Площі св. Петра у Римі 27 березня 2020 року:

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ

Посилання:

[1] «Воскреслий Христос входить у нашу ситуацію смутку, розчарування і тривоги», — владика Богдан Дзюрах, Синод Єпископів УГКЦ, 22 квітня 2020 року — https://synod.ugcc.ua/data/voskreslyy-hrystos-vhodyt-u-nashu-sytuatsiyu-smutku-rozcharuvannya-i-tryvogy-vladyka-bogdan-dzyurah-2926/

[2] Papa Francesco, Messaggio Urbi et Orbi del Santo Padre Francesco, La Santa Sede, 12 квітня 2020 року — http://www.vatican.va/content/francesco/it/messages/urbi/documents/papa-francesco_20200412 _urbi-et-orbi-pasqua.html

[3] Венедикт XVI, Енцикліка «Бог є любов», п. 25.

[3] Caritas Internationalis: перемагати коронавірус з вірою, що не знає меж, VaticanNews, 14 квітня 2020 року — https://www.vaticannews.va/uk/world/news/2020–04/caritas-internationalis-velykodnye-poslannya.html

[4] Papa Francesco, Omelia del Santo Padre Francesco nella Messa della Divina Misericordia, La Santa Sede, 19 квітня 2020 року, — http://www.vatican.va/content/francesco/it/homilies/2020/documents/papa-francesco_20200419 _omelia-divinamisericordia.html

[5] Vincenzo Paglia, L’Humana Сommunitas che il Covid-19 ci fa scoprire, Vincenzo Paglia, 22 липня 2020 року — https://www.vincenzopaglia.it/index.php/26115.html

[6] Папа запропонував «План повернення до життя»: надія відродитися об’єднаними, VaticanNews, 17 квітня 2020 року — https://www.vaticannews.va/uk/pope/news/2020–04/stattya-papy-pro-nadiyu-na-vidrodzhennya.html

[7] Il coraggio di una nuova immaginazione del possibile. Il Papa propone «un piano per risorgere» dopo il covid-19, L’Osservatore Romano, 17 квітня 2020 року — https://www.osservatoreromano.va/it/news/2020–04/il-coraggio-di-una-nuova-immaginazione-del-possibile.html

Локації

Апостольський екзархат у Німеччині та країнах Скандинавії

Персони

Владика Богдан Дзюрах
Апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії, Член Постійного Синоду УГКЦ

Дивіться також

Єпископ Володимир Ющак: «Кожен мріє, щоб ця війна закінчилася»
22 листопада

«Люди на Майдані вибрали Добро — Бога», — владика Василь Івасюк у День Гідності і Свободи
22 листопада

Митрополит Ігор Возьняк на свято Введення: Шлях довіри Марії до Божого Провидіння
22 листопада

У Римі відбулася Свята Меса за мир, присвячена 1000 дням повномасштабної війни проти України
22 листопада

Дивитися ще