«Як краще послужити ближньому і людству? Погляд надії у майбутнє», — владика Богдан Дзюрах

8 вересня 2020

Секретар Синоду Єпископів УГКЦ владика Богдан Дзюрах продовжує започатковану серію духовних роздумів «Пандемія Covid-19. Відповідь християнина на нові виклики». Роздумавши над минулим та іспитами, перед якими кожного із нас поставила пандемія, застановившись над теперішніми викликами перед кожним християнином, у завершальній частині владика Богдан намагається окреслити певні майбутні орієнтири діяльності та служіння Церкви та кожного її члена.

«Як краще послужити ближньому і людству? Погляд надії у майбутнє», — владика Богдан Дзюрах

Стати «польовим госпіталем для хворого світу», «увійти в самотність іншого з жестом любові» — це, мабуть, одне з найважливіших завдань Церкви в епоху пандемії та інших глобальних і локальних криз та викликів. Вона здійснює це завдання через своє служіння. Коли йдеться про внесок Церкви, то можна виокремити принаймні три ділянки, в яких служіння Церкви може стати особливо цінним та важливими для людства під сучасну пору і на довшу перспективу: 1) молитва і духовний супровід; 2) свідчення правди і просвітництво; 3) служіння милосердної любові.

1. Молитва і духовний супровід людини

Від самого початку пандемії і донині молитва за припинення пошесті, за здоров’я хворих, за захист лікарів неустанно лунає в храмах і в християнських домівках. Молитвою ми сповідуємо нашу віру у Бога, в руках Якого перебуває наша доля, визнаємо нашу залежність від Нього і виявляємо повну довіри відкритість до Його любові і милості, які запевняють нам повноту життя і спасіння посеред утисків і випробувань. Відоме українське прислів’я «Як тривога, то до Бога» не мусить нести в собі негативного відтінку поверхової релігійності, яка згадує про Бога лише тоді, коли навідується якесь лихо. Навпаки, воно може виражати спонтанний відрух віруючої особи, яка, як дитина до люблячого батька, звертається до свого Небесного Отця, з безсумнівним переконанням, що «Він єдиний дає мені безпечно жити» (див. Пс. 4, 9).

Молитва не дозволяє людству задихнутися від браку життєдайного кисню Божої благодаті. В єднанні з Богом людський ум отримує необхідне світло, щоб розуміти зміст того, що відбувається навколо, зуміти «прочитати» в подіях і явищах Боже послання, яке завжди є посланням любові, печаливості, надії і життя. Молитва рівно ж є джерелом внутрішньої сили, необхідної для подолання криз і недуг чи то духовного, чи навіть фізичного характеру. Той, хто щиро молиться і той, за кого щиро моляться, не може не відчути на собі визволяючої сили благодаті Божої, яка приносить зцілення і мир, надію і спасіння.

То ж попри карантинні обмеження, які унеможливлювали численну участь вірних у церковних богослуженнях, Церква не переставала ані на мить творити молитву: чи то на площі св. Петра у Римі, де Папа Франциск у своїй молитві за припинення пандемії був подібний до Мойсея, який на пагорбі самотньо підносив руки до неба, в той час як Ізраїль боровся з ворогами у долині (див. Вихід 17); чи в Патріаршому соборі над Дніпром, де молитва перепліталася із слуханням і роздумами над Божим Словом; чи то в домівках віруючих християн, чиї родини виявили свою духовну природу «Домашньої Церкви», серцем і душею якої є спільна молитва. Влучно підсумував позицію Церкви в цих часах Блаженніший Святослав, зауваживши, що «карантин не закриває взаємин між людиною і Богом», та закликавши молитися, «щоб Господь перемінив тривогу в радість» [1].

Зауважмо, Господь не замінює тривогу радістю, а перемінює тривогу в радість. У першому випадку йшлося б про трюк, про фокус, про видовище, а в другому — стається чудо, справжня інтервенція Бога в людську історію, об’явлення у цій історії нового Божого життя, до участі в якому покликана людина. Воскреслий Спаситель перемінив смуток Страсної п’ятниці, який наповнив душі мироносиць і апостолів, у радість нового життя, яке об’явилося в пасхальному світанку. Таким є діяння Бога в людській історії, і такою є Божа педагогія стосовно людини, яка переживає труднощі і кризи.

Однак, цей час «Великої Суботи», коли смерть неначе торжествує, а людство застигло в оціпенінні, опановане страхом, тривогою і непевністю, людині всіх часів буває дуже непросто пережити. Очікування невідомого втомлює, виснажує, провадить до депресії. Саме тому Церква, попри служіння молитви, почувається покликаною супроводжувати людину, стаючи для неї свідком надії і радості навіть посеред найбільших викликів сьогоднішнього часу. До сповнення саме такої місії закликав Церкву Вселенський Архиєрей Франциск у своєму «Плані повернення до життя», опублікованому як інтерв’ю іспаномовному виданню «Vida Nueva» [2].

Дехто, за словами Папи, міг би потрактувати такий заклик до свідчення радості посеред пандемії мало не як «провокацію», або щонайменше як «жест невігластва і безвідповідальності». Все ж Церква споглядає відвалений від гробу Спасителя камінь і вбачає в ньому теж відвалений «камінь пандемії», котру людство покликане здолати благодаттю і силою Воскреслого Христа. Саме Воскреслий Христос Спаситель, Його реальна присутність і близькість у нашому щоденному житті є для християн незмінним і невичерпним джерелом радості і основою надії. Знаменно, що в нашій візантійській традиції на Літургії «за всяке прошення», коли ми приносимо до Бога у молитві наші тривоги, смутки, болі і страждання, проголошується Благовість радості і надії з Послання св. апостола Павла до Филип’ян: «Браття! Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: Радуйтеся! … Господь близько! Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серця й думки ваші у Христі Ісусі» (Флп. 4, 4–7).

Віра у Воскреслого Христа і у воскресіння пригадує нам, що останнє слово в людській історії матиме не криза, не гріх, не пандемія і не вірус, але життя і благодать, любов і милосердя, бо Бог ніколи не залишає Свій люд, «Він завжди з ним, насамперед, тоді, коли біль стає якнайбільше присутнім» [3].

Далі буде…

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ

Посилання:

[1] Блаженніший Святослав: Молимося, щоб Господь перемінив тривогу в радість, VaticanNews, 17 березня 2020 року — https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2020–03/blazhennishyj-svyatoslav-zaklyk-solidarosti-z-italiyeyu.html; Ucraina, Coronavirus. Shevchuk: la solidarietà cambia forma ma non si ferma, VaticanNews, 16 березня 2020 року — https://www.vaticannews.va/it/chiesa/news/2020–03/coronavirus-ucraina-shevchuk-chiesa-greco-cattolica.html

[2] Папа запропонував «План повернення до життя»: надія відродитися об’єднаними, VaticanNews, 17 квітня 2020 року — https://www.vaticannews.va/uk/pope/news/2020–04/stattya-papy-pro-nadiyu-na-vidrodzhennya.html

[3] Папа запропонував «План повернення до життя»: надія відродитися об’єднаними, VaticanNews, 17 квітня 2020 року — https://www.vaticannews.va/uk/pope/news/2020–04/stattya-papy-pro-nadiyu-na-vidrodzhennya.html