СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиXXXVII Апостольська подорож Папи Франциска до Канади. День перший і другий
У неділю, 24 липня 2022 року, Папа Франциск відлетів до Канади у свою вже 37-ому Апостольську подорож, названу «покаянним паломництвом», де перебуватиме до наступної п’ятниці.
Вдруге у цьому році Папа Франциск піднявся на борт літака, щоби вирушити в міжнародну Апостольську подорож. У неділю, 24 липня 2022 року приблизно о 9:15 місцевого часу, з римського міжнародного аеропорту Фюмічіно, піднявся в небо «Airbus 330» італійської авіакомпанії «ITA Airways», тримаючи курс до міста Едмонтона на заході Канади. Розпочалася 37-ма Апостольська подорож цього понтифікату, покаянне паломництво, щоб обійняти корінні народи, дотокнувшись до їхнього болю, зазнаного внаслідок асиміляційних процесів, співучасником яких ставали і представники Церкви, а також щоби підбадьорити місцеву церковну спільноту на дорозі євангелізації в дедалі секуляризованішому світі. Про це розповідає українська редакція «VaticanNews».
Після понад десятигодинного перельоту, перетнувши повітряний простір Італії, Швейцарії, Франції, Сполученого Королівства, Ісландії, Данії (Гренландія), приблизно об 11:20 місцевого часу (20:20 київського) літак приземлиться в Едмонтоні. В аеропорту відбудеться офіційна зустріч. Гостя зустрічатимуть Генерал-Губернаторка та Прем’єр-Міністр Канади. Під час церемонії не передбачено промов. Після військових почестей і представлення делегацій, Генерал-Губернаторка та Прем’єр-Міністр матимуть коротку приватну розмову у VIP-залі летовища, після чого Папа від’їде до семінарії святого Йосифа. Решту дня призначено на відпочинок після перельоту й на те, щоб звикнути до нового часового поясу.
Прибуття до Канади
Канада вчетверте зустрічає Наступника святого Петра. Після того, як на цю землю в 1984, 1987 та 2002 році ступав святив Іван Павло ІІ, в неділю, 24 липня 2022 року, до цієї країни прибув Папа Франциск. Після понад 10-годинного перельоту, приблизно об 11:10 місцевого часу (20:10 — київського) в міжнародному аеропорту Едмонтона приземлився літак зі Святішим Отцем на борту. Канада — 58 країна, яку Папа Франциск відвідав під час свого понтифікату.
Згідно з протоколом, на борт літака піднявся Апостольський Нунцій в Канаді архиєпископ Іван Юрковіч. Папу, який пересувався на візочку, зустрічали Генерал-губернаторка Канади Мері Саймон, Прем’єр-міністр Джастін Трюдо та представники корінних народів Канади. Церемонія не передбачала промов. Відбулося взаємне представлення делегацій та військові почесті, вітальну пісню виконали представники корінних народів. Генерал-губернаторка та Прем’єр-міністр провели Святішого Отця до VIP-залу летовища, де відбулася коротка приватна зустріч. Офіційні перемовини та візит ввічливості відбудуться у резиденції Генерал-губернатора в Квебеці в середу, 27 липня.
Із аеропорту Папа Франциск від’їхав до Семінарії святого Йосифа, яка стане його домівкою під час зупинки в Едмонтоні. Програмою першого дня не передбачено жодних інших зустрічей, щоб відпочити після тривалого перельоту. А вже в понеділок вранці він вирушить у 100-кілометрову подорож до місцевості Масквачіс, де відбудеться перша зустріч з корінними народами.
Папа: Церква просить перед Богом прощення за провини своїх дітей
Понеділок, 25 липня 2022 року, — це другий день Апостольської подорожі Папи Франциска до Канади, в центрі уваги якої — зцілення ран минулого та перепрошення за кривди, яких корінні народи зазнали також і з боку деяких представників Церкви. Саме під час зустрічі з представниками цих народів там, де вони проживають, Святіший Отець виголосив свою першу промову на канадській землі.
Вранці Папа Франциск приватно відслужив Святу Месу в каплиці Семінарії святого Йосифа, що стала його резиденцією під час перебування в Едмонтоні. Після сніданку він вирушив автомобілем до місцевості Масквачіс, розташованої 70 кілометрів на південь від Едмонтона. «Масквачіс» означає «Ведмежі пагорби». В цій місцевості розташовані резервації, в яких проживають індіанські племена західної Канади.
Біля храму Богородиці Семи Болів Папу Франциска зустріли і привітали парох і деякі старійшини. В церкві він поблагословив і поцілував довжелезну стрічку, на якій виписані імена дітей з асиміляційних шкіл-інтернатів. Святіший Отець відвідав місцевий цвинтар, де приватно помолився, після чого прибув до «Ведмежого парку», де його зустріла делегація вождів індіанських племен з усієї країни. Саме там, промовляючи після вітального слова одного з вождів, Наступник святого Петра виголосив свою першу промову.
Разом пуститися в дорогу
Папа Франциск зазначив, що дуже чекав на можливість прибути сюди, щоб саме з цього місця розпочати своє покаянне паломництво. Він згадав, що під час зустрічей у Римі чотири місяці тому йому подарували дві пари мокасинів як символ страждання, якого зазнали діти, зокрема ті, які не повернулися додому зі шкіл-інтернатів, з проханням повернути їх, коли прибуде до Канади, що він і зробив після цієї промови.
Святіший Отець зазначив, що спогад про цих дітей закликає докладати зусилля, аби «до кожної дитини ставилися з любов’ю, гідністю та пошаною». «Але ці мокасини говорять також про шлях, про дорогу, якою прагнемо пройти разом», — додав він, заохотивши прямувати вперед, молитися та трудитися разом, «щоби страждання минулого поступилися місцем майбутньому справедливості, зцілення та примирення». «Ось чому перший етап мого паломництва між вами відбувається в цьому регіоні, де з незапам’ятних часів проживають індіанські народи. Це територія, яка промовляє, яка дає змогу творити пам’ять», — сказав Папа.
Творити пам’ять
Звертаючись до представників тубільних народів, Папа зазначив, що вони жили на цій землі тисячі років, виробивши стилі життя, які шанують землю, а також розвинувши тісні стосунки між поколіннями. Але пам’ять веде нас до подальших сумних подій, де відлунює біль страждань, які чимало з присутніх пережили в згаданих школах-інтернатах. Творити пам’ять є правильним, бо «забуття веде до байдужості».
«Потрібно пам’ятати про те, як політика асиміляції та викорінення, що включала також систему шкіл-інтернатів, були нищівними для людей цих земель. Коли вперше прибули європейські колоніалісти, була велика можливість розвинути плідну зустріч між культурами, традиціями і духовністю. Але в більшості цього не сталося», — визнав Святіший Отець, вказуючи на те, як політика асиміляції призвела до систематичної маргіналізації індіанських народів.
Прохання прощення
«Сьогодні я тут, на цій землі, яка разом із давньою пам’яттю, зберігає також шрами від досі відкритих ран. Я тут, бо першим кроком цього покаянного паломництва між вами є знову попросити пробачення та сказати вам від щирого серця, що мені дуже прикро: прошу прощення за способи, якими, на жаль, багато християн підтримали колонізаційну ментальність могутніх, які гнобили індіанські народи. Мені дуже прикро. Прошу прощення, зокрема, за ті способи, якими члени Церкви та чернечих спільнот співпрацювали, також і через байдужість, з тими проектами тогочасних урядів культурного знищення та примусової асиміляції, вершиною яких стала система шкіл-інтернатів», — сказав Папа, додаючи, що хоч і не бракувало проявів християнської любові та зразкових прикладів посвяти дітям, «комплексні наслідки політики, пов’язаної з школами-інтернатами, були катастрофічними». І ця помилка «несумісна з Євангелієм Ісуса Христа». «Перед обличчям цього зла, яке викликає обурення, Церква стає навколішки перед Богом і благає прощення за гріхи своїх дітей», — мовив Святіший Отець.
Встановлення істини
Наступник святого Петра визнав, що «вибачення не є кінцевою точкою», воно є «першим кроком». Важливою частиною процесу є «серйозні пошуки істини про минуле» та допомога постраждалим «започаткувати процеси зцілення зазнаних травм». «Молюся і сподіваюся, що християни та суспільство цієї землі зростатимуть у здатності приймати та шанувати ідентичність і досвід індіанського населення. Бажаю, щоб були знайдені конкретні дороги для того, щоби пізнавати та цінувати їх, навчаючись прямувати вперед усі разом», — сказав Папа, запевняючи, що зі свого боку підбадьорюватиме всіх зусилля всіх католиків у цьому напрямку, усвідомлюючи, що це «вимагає часу й терпеливості», бо йдеться про процеси, що повинні увійти в серце.
Обійми, скеровані до всіх
Підсумовуючи, Святіший Отець зазначив, що не має змоги відповісти на всі запрошення відвідати різні осередки. А тому підкреслив, що «слова, сказані протягом цього покаянного шляху, звернені до всіх корінних спільнот і осіб», яких він щиро обіймає.
Зустріч завершилася проказуванням молитви «Отче наш» і благословенням, після якого Папа індивідуально привітався з деякими вождями та старійшинами. По завершенні зустрічі він вирушив до Едмонтона.
Папа Франциск в Едмонтоні: Церква покликана бути домом примирення
«Якщо хочемо примиритися між собою та всередині себе, примиритися з минулим, із зазнаними кривдами та зраненою пам’яттю, з травматичними подіями, які не може зцілити жодне людське втішення, потрібно підвести погляд на розіп’ятого Христа, мир черпається з Його вівтаря», — сказав Папа Франциск, зустрічаючись у понеділок, 25 липня 2022 року, пополудні за місцевим часом (після півночі за київським) із парафіяльною спільнотою храму Пресвятого Серця перших народів в Едмонтоні.
Цей храм, споруджений 1913 року, є однією з найстаріших католицьких церков міста. В 1991 році архиєпископ Джозеф МакНейл визначив його як національну парафію перших націй, метисів та інуїтів, що була першою такого роду в країні. Тут католицька віра виражається у контексті тубільної культури. Храм також став духовним осередком для багатьох мігрантів і біженців, які прибули до Едмонтона.
Дім для всіх
Вислухавши привітальне слово пароха та двох парафіян, Папа зауважив, що радий бачити тих, кого кілька місяців тому приймав у Ватикані, а тепер прибув до їхнього дому як друг і паломник у храмі, в якому вони збираються, щоб «як брати і сестри прославляти Бога». Беручи до уваги душпастирський контекст, він зазначив, що цей храм є «домом для всіх, відкритим та інклюзивним, таким, як повинна бути Церква», в якій кожен повинен почуватися бажаним. Святіший Отець також подякував за конкретну уважність до бідних, яких «чимало в цій багатій країні».
«Водночас, ми не повинні забувати про те, що також і в Церкві з добрим зерном змішується кукіль. І саме через цей кукіль я хотів здійснити це покутне паломництво, розпочавши його сьогодні вранці, творячи пам’ять про зло, яке зазнали індіанські народи з боку багатьох християн, болісно просячи за нього прощення», — сказав Папа, додаючи, що його ранить думка про те, що католики брали участь у політиці асиміляції, що прищеплювала «почуття нижчості, обкрадаючи громади та людей з їхньої культурної та духовної ідентичності». І це чинилося також «в ім’я освіти, яка вважала себе християнською», в той час як відправною точкою освіти повинна бути «пошана та сприяння талантам, які вже має людина».
Примирення через хрест
Тож у цьому контексті Святіший Отець присвятив свої роздуми темі примирення, тому, що Ісус підказує нам на цю тему, і яке значення це має для нас сьогодні. Папа звернув увагу на те, що примирення, яке здійснив Ісус, не було зовнішньою мирною угодою, компромісом для задоволення сторін, це не був мир, який «впав з неба». Христос, як навчає святий Павло, примирив, «зробивши з двох відмінних реальностей одну дійсність, одну річ, один народ». Це Ісус «примирює нас між собою на хресті». Це Він «на хресті примирює, наново збирає разом все те, що здавалося немислимим і непрощенним, обіймає всіх і все».
«Браття, сестри, але що це може сказати тому, хто носить в серці настільки болючі рани? Уявляю собі труднощі в тому, щоб розгледіти будь-яку перспективу примирення того, хто вистраждав жахливі речі через людей, які повинні були дати свідчення християнського життя. Ніщо не може скасувати порушену гідність, зазнане зло, зраджену довіру. І також сором нас, віруючих, ніколи не повинен зникати. Але потрібно розпочинати наново, й Ісус пропонує нам не слова і гарні постанови, але хрест, оту обурливу любов, яка дозволяє пробити собі цвяхами ноги та руки і проколоти голову терням», — сказав Святіший Отець, підкреслюючи, що саме на хресному дереві «біль перетворюється в любов, смерть у життя, розчарування — в надію, покинутість — у сопричастя, віддаленість — в єдність». «Примирення є не стільки нашим ділом, — додав він, — як даром, що випливає від Розп’ятого, це мир, який приходить з Ісусового Серця, це благодать, яку потрібно просити».
Живе тіло примирення
Далі Наступник святого Петра звернув увагу на ще один аспект примирення, покликаючись на слова святого Павла, який писав, що Ісус примирив нас через хрест «в одному тілі». Про яке тіло йдеться? Про Церкву, яка є «цим живим тілом примирення». «Але якщо згадаємо про неприйнятний біль, якого багато-хто на цих землях зазнав у церковних інституціях, відчуваємо лише гнів і сором», — сказав Папа, підкреслюючи, що це стається тоді, коли віруючі піддаються духові світу, і замість підтримувати примирення, нав’язують свою власну культурну модель. І хоч може здаватися, що простіше «прищепити Бога людям», замість того, щоб дати їм змогу наблизитися до Бога, це так не працює, бо «Бог не примушує, не душить і не утискає», Він «любить, визволяє та залишає вільними».
«В ім’я Ісуса, нехай ніколи більше в Церкві не трапиться така поведінка. Ісус нехай звіщається так, як Він цього прагне, в свободі та любові, а кожна розіп’ята людина, яку зустрічаємо, нехай буде для нас не проблемою, яку слід вирішити, але братом чи сестрою, яких потрібно любити, Христовим тілом, яке потрібно любити. Церква, Христове Тіло, нехай буде живим тілом примирення!» — закликав Папа, зазначивши, що слово «примирення» є практично синонімом Церкви, яка повинна бути місцем, де визнаємо одні одних братами і сестрами, приймаючи культуру іншого, дозволяючи на те, щоби «містика перебування разом, так мила Святому Духові, сприяла оздоровленню зраненої пам’яті».
