СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Вищі цінності, про які ми часто говоримо, є внутрішнім орієнтиром і джерелом нашої мужності, тим, що дає нам силу вистояти і перемогти», — Блаженніший Святослав
Нещодавно Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав разом із священиками Патріаршої курїі УГКЦ відвідав південні області України — Одещину та Миколаївщину. Глава УГКЦ розповідає про життя парафій і роботу волонтерських спільнот, про спілкування із священиками та представниками влади у цих регіонах, про розмови з місцевими мешканцями і переселенцями. Одне із важливих актуальних питань, якого торкається у щомісячній бесіді у «Відкритій Церкві» Глава УГКЦ — енергетична безпека України.
«Особисто для мене такі візити до зранених частин України — духовна подія, своєрідне паломництво, яке допомагає побачити живого Бога, який є присутній серед своїх людей, — ділиться Блаженніший Святослав. — Бо саме там, де є найтяжче, де людина страждає, де ллється людська кров, найглибше можна відчути і пережити Божу присутність: Він завжди є з тими, кому найважче, хто найбільше страждає, хто є найменшим. Недаремно Він казав своїм учням: „Те, що ви зробили одному з моїх найменших, ви Мені зробили“. Тому нам треба рухатися, щоб бути поруч з тими найменшими, тими, хто сьогодні є безпосередніми жертвами цієї війни. Там, де є рани України, там і рани нашого Спасителя». Про це розповідає Оксана Козак для Департаменту інформації УГКЦ.
Цей візит у регіони Півдня України був і душпастирським, і гуманітарним: разом зі священниками їхала машина з гуманітарною допомогою, зібраною Патріаршою фундацією «Мудра справа», якою керує Патріарший економ УГКЦ Любомир Яворський.
Одещина — гуманітарний хаб Півдня України
Патріарша фундація «Мудра справа», яка допомагає забезпечувати людей у різних частинах України найнеобхіднішим, має налагоджену співпрацю і з Одеським екзархатом.
«Одещина сьогодні перетворилася на величезний гуманітарний хаб Півдня України, — розповідає Блаженніший Святослав. — Тисячі людей приїхали і їдуть туди, щоб знайти прихисток. Одещина перетворилася на територію, через яку рухається дуже багато людей. Тому що, з одного боку, Одеса межує з Румунією і Молдовою, з іншого — до Одещини прилягають області, де ведуться активні бойові дії — Миколаївщина та Херсонщина. Таким чином, у часі війни цей регіон України потрапив у цілком нову дійсність, зовсім іншу, ніж та, що була до цього часу».
Блаженніший розповідає про те, якою є ця дійсність для Одеси сьогодні: символом нинішнього життя одеситів є пляжі в «їжаках» і море, на яке можна лише дивитися здалеку:
«Можливо, там немає таких руйнувань, як в сусідньому Миколаєві, хоча Одесу регулярно обстрілюють і ракетами, і тими новими дронами-камікадзе. Але Одеса завжди була великим рекреаційним центром — вся Одещина, наше Причорномор’я, зокрема, після анексії Криму, стала улюбленим місцем відпочинку українців. Тепер це все зупинилося. Ми бачили пляжі, загороджені „їжаками“: море можна лише побачити, але торкнутися — ні, не можна. Вся інфраструктура, яка обслуговувала туризм, вмерла, малий і середній бізнес в Одесі зупинився.
З іншого боку, Одеса — велика Одеса, всі ці портові містечка, є великими морськими воротами України. І сьогодні ключовим є продовження функціонування цього «зеленого» коридору, цієї морської дороги життя, яким Україна експортує зерно. Ми бачили цілі вервички вантажівок, які стоять на всіх трасах в напрямку до Одеси — і зі сторони Києва, і з Миколаєва. Водії стоять добами, очікуючи можливості відвантажити те зерно і той врожай, який так щедро цього року вродила українська земля. Голова військово-цивільної адміністрації Одещини з великою стурбованістю говорив, що, на жаль, ці морські ворота росія намагається закрити, зернова угода — під загрозою зриву. Коли ця угода була укладена, щодня з Одеси виходило близько 15 суден з тонами сільськогосподарської продукції. Сьогодні, в кращому випадку, це тільки чотири судна, все решта стоїть. І разом з цим стоїть вся економіка цього великого міста і всієї зони. На жаль, гуманітарні виклики будуть тільки наростати. Заступник міського голови Одеси нас попередив, що, мабуть, найважче Одесі буде наприкінці зими — у лютому і березні: тоді справді буде великий брак харчів. Тому діяльність нашої ініціативи «Мудра справа», яка є плодом загальноцерковної міжнародної солідарності нашої Церкви, сьогодні є такою затребуваною».
Блаженніший Святослав очолив Божественну літургію у храмі Вознесіння Господнього в Одесі. Розповідає про Одеський екзархат з великим зворушенням:
«Наша Церква завжди відчувала брак приміщень, брак місць, де можна збиратися на молитву. Властиво, в Одесі у нас — найменша в нашій Церкві катедра: це маленьке напівпідвальне приміщення. Я часто кажу, що та наша катедра в Одесі подібна до гірчичного зерна, яке, можливо, найменше з усіх зерен, але має у собі велику життєву силу. Коли те зерно виростає і стає могутнім деревом — птиці небесні, як каже Христос, злітаються, щоб спочивати у його кроні. Щось подібне зараз діється в Одесі. Невеличка, але дуже потужна спільнота нашого екзархату сьогодні є на першому місці серед усіх Церков Одещини у гуманітарному служінні потребуючим людям. Тобто за нашими структурами ми не є найбільшою спільнотою, але ми найбільше служимо. Мені було дуже приємно, що і міська влада Одеси, і обласна військово-цивільна адміністрація це бачать, підтримують і за це дякують».
Захоплення у Блаженнішого викликали волонтери Одещини, з якими він зустрічався і в самій Одесі і у містах і містечках області. Сьогодні на Одещині діє великий гуманітарний центр, який опікується фактично усім Півднем України:
«Я бачив і розмовляв з цими активними мудрими людьми: багато із них є власниками малого і середнього бізнесу, але зараз цей бізнес паралізований, і вони взялися за гуманітарну допомогу. Це найкращі люди, яких сьогодні має Україна. Вони пожертвували своїм знанням і часом, щоб навчитися гуманітарного служіння, згуртувалися, щоб рятувати людей. Це показує, що Одеса — місто мудрих, винахідливих, підприємливих, але дуже жертовних і мужніх людей».
Як долучитися до спільноти волонтерів Одещини? Як визначитися, де можна послужити найбільш ефективно і відповідно до власних можливостей і схильності?
«Заохочую зайти на веб-сторінку нашого центру „Карітас Одеса“: там є дуже активний священик, який розповість докладніше про різні проекти, які організовує ця наша служба, — радить Глава УГКЦ. — Один із проектів, про які ми говорили, — допомога внутрішнім переселенцям інтегруватися на новому місці, пустити коріння на новій землі. Тому що якщо десятки тисяч людей щодня будуть потребувати, щоб їм подали кусок хліба, у подальшій перспективі це може стати великою соціальною проблемою. Одеса може сьогодні їм запропонувати роботу. Але для того, щоб допомогти тим людям знайти роботу і повернутися до активного життя, їм потрібна окрема попередня допомога. І ось є проекти соціальної інтеграції новоприбулих вимушено переселених осіб саме на Одещині, і, я думаю, їхня присутність допоможе цьому регіонові розвиватися».
Миколаїв — місто, де дуже сильно відчувається Божа присутність
Миколаївщина — це, фактично, стратегічна прифронтова зона, яка піддається постійним обстрілам і руйнуванням.
«Миколаїв — дуже зранене місто, дуже зруйноване: зруйнована інфраструктура, майже половина миколаївців виїхала, — продовжує розповідь Блаженніший Святослав. — До війни населення Миколаєва складало півмільйона людей, сьогодні заледве залишилася половина. Ті люди, які залишилися, дуже зранені. Люди підходили по благословення після Літургії, і мені було відчутно під руками, як вони здригалися. Це дуже особливі відчуття людей, глибоко зранених війною. Торкнутися ран тих людей для мене було глибоким особистим досвідом і пережиттям.
Я мав нагоду зустрітися з очільником Миколаївської обласної військово-цивільної адміністрації Віталієм Кімом: ми, як і в Одесі, запитували, чим, як Церква, можемо допомогти? І він мені сказав: «Розбудовуйте вашу Церкву, поширюйте мережу своєї присутності». Я вам скажу, жоден міський голова, жоден очільник області з подібним проханням до нас не звертався. Він мені сказав: «Ми так потребуємо присутності Церкви, бо вона допомагає людині не стати черствою до людського болю під час війни». Тобто я бачив у ньому особу, яка розуміє, що таке Церква, розуміє, що церковна спільнота — це не лише певна соціальна служба, а що це спільнота, яка носить Бога у собі. І того Бога потребує сьогодні Миколаївщина».
Йдеться, зокрема, й про те, що, попри все, ми не повинні знечулитися, зчерствіти, звикнутися з болем:
«Людська психіка має свої механізми самозахисту. І коли якісь жахіття нас вже не жахають, з одного боку, можливо, це природній механізм, який щадить нашу психіку. Але з іншого боку, це — велика небезпека. Думаю, ми не маємо права черствіти і звикати до людського болю. Біль у нашому тілі є знаком тривоги. Але коли болю забагато, ми беремо знеболювальне і його знечулюємо, забуваючи, що цей біль — сигнал тривоги. Тому не даймо знечулити наше сумління через величезну кількість того болю, наше духовне життя не має права зчерствіти. Присутність Церкви, сила молитви, сила чутливості до Бога, яка є суттю християнського життя, робить нас чутливими до болю, потреб і страждань ближнього. Давайте будемо плекати духовну чутливість до Бога, до Божої присутності. А, відтак, ця вертикальна складова нашого сумління допоможе нам бути чутливими до болю і страждань тих людей, яких ми маємо поруч».
Глава УГКЦ торкнувся і техногенних та гуманітарних проблем, які загрожують сьогодні Миколаївщині, а сама — загрози нестачі питної води:
«Очевидно, сьогодні найбільша проблема Миколаєва — це доступ до питної води. Ворог зруйнував критичну інфраструктуру — зокрема ту, яка подає питну воду. Є свердловини, якими добувають воду з-під землі, але ця вода — технічна, не завжди придатна для пиття, бо має багато солей: коли людина споживає таку воду, відразу проявляються різні ниркові захворювання. Цю воду потрібно очищати, але фільтри, які сьогодні є в наявності, швидко вичерпуються, їх потрібно дуже часто міняти. І ми, разом із нашим „Карітасом“ у Миколаєві, з нашою парафією Покрова Пресвятої Богородиці, з владою Миколаєва хочемо зробити все, щоб дати миколаївцям можливість отримати доступ до джерела якісної чистої питної води. Таке у прямому сенсі одне із ключових діл милосердя — спраглого напоїти, велика потреба у цьому.
Знаєте, у Миколаєві дуже сильно відчувається Божа присутність, яка надає людям мужність і силу стояти далі. Заступник голови військово-цивільної адміністрації говорив, що можна порахувати лічені дні від початку війни, коли б ворог те місто не обстрілював. Щоб там перебувати фізично, треба мати мужність і відвагу, а щоб залишитися там жити, треба бути незламною особою».
Південноукраїнська АЕС і Южноукраїнськ — місто енергетиків
Наступними містами душпастирського паломництва Глави УГКЦ були Южноукраїнськ і Балта. Південноукраїнська АЕС, навколо якої живе Южноукраїнськ — містоутворююче підприємство: вся інфраструктура і життя цього міста пов’язані з АЕС.
«Ми приїхали туди за дивним Божим промислом у найбільш критичний для України період, коли росіяни знищили майже 40 % енергетичної інфраструктури України, — каже Блаженніший Святослав. — Сьогодні Південноукраїнська АЕС є життєво важливою спорудою, яка допомагає Україні жити і вистояти. З іншого боку, ми бачимо, що росія сьогодні намагається провокувати техногенні катастрофи в Україні».
Глава УГКЦ розповідає, що на Південноукраїнській АЕС працюють зараз фахівці із Запорізької АЕС, яку захопили окупанти. Ті, кому вдалося виїхати, розповідають про страшні речі, які кояться на ЗАЕС, і про подвиг своїх колег, які там залишилися.
«У перших днях війни Южноукраїнськ теж опинився у прифронтовій зоні: окупанти дійшли до Вознесенська, буквально у кількадесят кілометрів від ПАЕС, і хотіли її захопити. Але місто відстояло станцію. Мені було цікаво зустрітися з генеральним директором цієї АЕС, побачити, як вона працює, почути цих енергетиків. Бо сьогодні бути енергетиком, працювати на електростанції, обслуговувати теплові електростанції і розподільчі мережі, означає бути на передовій особливого фронту. Ми бачили, як росіяни методично ракетами знищують цю інфраструктуру, і сьогодні багато професіоналів у цій галузі буквально гинуть на роботі.
Я почув дуже драматичні свідчення про долю атомних енергетиків — тих, хто працював раніше і залишився працювати зараз на Запорізькій АЕС. Вони розповідають про жахливі речі. Справді, ЗАЕС є сьогодні на межі техногенної катастрофи. Щодня працівники цієї АЕС — висококваліфіковані спеціалісти, йдуть на роботу і не знають, чи повернуться додому. Є систематичні викрадення цих спеціалістів, всіляке їхнє приниження. Тобто це люди, які геройськи закривають собою Україну від небезпеки перетворення «мирного атома» на атомну зброю. Всіх нас шокувала заява російського генерала, який погрожував підірвати ЗАЕС, кажучи, що це буде або російська територія, або атомна пустеля. Ми бачимо, що росія не полишає подібних намірів і щодо ПАЕС. Кілька місяців тому був ракетний обстріл цієї АЕС у Южноукраїнську — ракета впала буквально за 400 метрів від атомного реактора. Можна собі уявити, в якій атмосфері живуть люди біля цієї АЕС».
Глава УГКЦ закликає відповідально поставитися до заходів щодо економії електроенергії, які вводяться по всій країні. Йдеться про енергетичну, а, отже, національну безпеку України, долучитися до втримання якої може і повинен сьогодні кожен громадянин України:
«Давайте допоможемо тим, хто забезпечує нашу безпеку і життєдіяльність — нашим енергетикам. Прохання економити електроенергію, поставитися з розумінням до тимчасових віялових відключень електроенергії — все це заходи для стабілізації енергетичної системи України. Давайте допоможемо нашим героїчним енергетикам у цій боротьбі, а нашій Батьківщині — вистояти у спротиві російському тероризму. До цього кожен може долучитися дуже практично. Ми часто кажемо — я люблю Батьківщину і хочу наближати перемогу кожного дня. Ну ось і є конкретні кроки, як це робити щодня. Хочеш наблизити перемогу — вимкни зайве освітлення. Хочеш підтримати ЗСУ — потерпи трошки, коли тобі холодно чи немає того комфорту, який дає електричне приладдя. Пожертвуй чимось задля перемоги. Думаю, у тих обставинах, які ми сьогодні переживаємо, ця свідомість особистої відповідальності і можливості через маленькі речі творити великі діла, повинна бути ще одним мотиватором нашої громадянської відповідальності. Бо безвідповідальна поведінка є руйнівною. Якщо ми безвідповідально ставимося до своїх громадянських обов’язків, ми допомагаємо ворогові. Тому спитайте себе, кому я допомагаю, коли щось роблю. Тому — ставайте на сторону добра, навіть у таких, дуже практичних питаннях. Давайте зробимо все, щоб нашою відповідальністю побороти російського терориста. Бо ці атаки на енергетичну інфраструктуру України — ніщо інше, як військові злочини. Це — порушення гуманітарного права, звичаїв і правил ведення війни. Ми сподіваємо, що ці злочини будуть зафіксовані світом, а злочинці свого часу виявлені, названі по імені і покарані. Але давайте не будемо співдіяти зі злочинцями, давайте будемо боронити свою Батьківщину від наслідків цих злочинів проти України і людяності».
Також Блаженніший Святослав розповідає про парафію УГКЦ в Южноукраїнську, яка перетворилася на потужний гуманітарний хаб для всієї північної частини Миколаївської області:
«З великою гордістю згадують і наші воїни, і наші парафіяни, як у перші дні війни, коли місто оборонялося, не було кому годувати солдатів. І саме наша парафія забезпечувала триразове харчування гарячою їжею наших військовослужбовців. Я бачив, як люди пишалися тим, що могли послужити своєму війську. Южноукраїнськ вистояв. Більше того, сьогодні він забезпечує такою необхідною електроенергією наше з вами життя».
У чому наша сила
«Думаю, після перемоги України цілий світ довго буде вивчати секрет стійкості українського народу, — каже Блаженніший. — Але що видно і очевидно вже і зараз: скрізь — чи то Одещина, чи Миколаїв, Южноукраїнськ чи Балта, Київ, Харків чи Львів — у наших людей можна побачити дуже глибоку мотивацію, яка надає глибокого сенсу нашій стійкості. Так, ми всі, уся країна, переживаємо жахливий біль війни, ми не можемо змінити цих обставин, але можемо змінити своє ставлення до них. І всі в один голос кажуть: нам не потрібно чужого, але й свого ми не віддамо, ми захищаємо своє. І народ готовий захищати своє великою ціною. Це дуже шляхетний порив великої любові до свого рідного, до України.
Ми, християни, розуміємо, що джерелом нашої стійкості є сила Божа, яка діє у тілі Церкви. Тому ми молимося: хто молиться, той встоїть, каже наш народ. Але я бачив багато людей, які, можливо, не є практикуючими християнами, чи не мають чіткого релігійного фундаменту, але вони бачать ціль і мету своєї боротьби у жертовній любові — до своєї Батьківщини, рідних, друзів. І ця любов, за яку вони готові віддати життя, є джерелом стійкості. Як бачимо на прикладів росіян, гріховна мотивація краде сили. А ось любов, яка є в українцях, ці сили генерує і примножує.
Друга складова цієї стійкості — намагання послужити ближньому. Тоді наша любов до Батьківщини стає дуже конкретною, втіленою. Коли ми бачимо потребуючого, коли бачимо жертв цієї війни, ці конкретні люди надають нам чіткості бачення і розуміння змісту нашого болю і страждання, чіткості мети, задля якої вартує боротися, стояти, жити і вмирати. Ті вищі цінності, про які ми часто говоримо, справді є тим внутрішнім орієнтиром, компасом і джерелом нашої мужності. Бо ми маємо за кого віддавати своє життя. Якби наша боротьба не мала змісту, якби ми не відчували тих цінностей, заради яких вартує жити, мабуть, такими стійкими, як ми сьогодні є, ми б не були».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
