Владика Йосафат Федорик

Єпископ-помічник Івано-Франківської єпархії

Народився	20 грудня 1897 року у м. Ярославі (Польща).
Священичі свячення	1 січня 1928 року з рук грецького єпископа Ісаї Пападопулоса, титулярного єпископа Гратіанополіса.
Єпископська хіротонія	1964 року відбулася таємно.
Помер	28 грудня 1979 року в лікарні у Стрию.

Дитячі роки та освіта

Йосафат Федорик народився 20 грудня 1897 року у м. Ярославі (Польща) у сім’ї залізничника Романа Федорика та Розалії Раделіцької. При Хрещенні отримав ім’я Йосиф.

Незабаром родина переїхала до Стрия. У 1918 році Йосиф закінчив Стрийську гімназію і того ж року вступив до Львівської духовної семінарії, яку закінчив у 1921 році.

Йосиф Федорик також вступив до Василіянського Чину, в якому прийняв чернече ім’я Йосафат. Брат Йосафат Федорик проходив новіціат у Крехівському монастирі. У 1924–1928 роках вивчав богослов’я у Римі, здобув ступінь доктора богослов’я. 18 квітня 1926 року склав довічні чернечі обіти.

Священниче служіння

1 січня 1928 року прийняв священиче рукоположення з рук грецького єпископа Ісаї Пападопулоса, титулярного єпископа Гратіанополіса. Викладав філософію і богослов’я в Добромильському (1928–1930) і Кристинопільському (1931) монастирях. Упродовж 1931–1936 років провадив місійну діяльність на Підляшші: був парохом неоунійної парафії в м. Городло та в довколишніх селах. У 1937–1938 роках був катехитом при Лаврівському монастирі. З 1939 року — ігумен у Перемишлі. З 1941 року по 1944 рік був катехитом в українській гімназії у Холмі. З березня 1944 року — ігумен Золочівського монастиря.

Брат Йосиф Федорик по центрі (виділений)

Перший арешт священника

Активно виступав проти «возз’єднання» УГКЦ з РПЦ, ставши автором листа до Раднаркому УРСР від духовенства Золочівського деканату. 4 чи 5 вересня 1945 року був заарештований і засуджений на 6 років виправно-трудових робіт (вирок за ст. 54–10 ч. 2 КК УРСР). Це стаття, яка передбачала за антирадянську пропаганду і агітацію позбавлення волі на строк не менш як 6 місяців аж до розстрілу або оголошення ворогом трудящих з конфіскацією майна і з позбавленням громадянства.

Отець Йосафат Федорик опівночі, коли всі вже спали, відчиняв церкву й починав відправу. Через городи під плотами тінню прокрадались до нього вірні. Але переслідувачі Греко-Католицької Церкви цинічно стверджували, що о. Йосафата Федорика судили не за те, що він правив Святу Літургію, а за політику. І це правда, бо совєти не змогли пробачити отцю Федорику його заяву до уповноваженого в справах РПЦ п. Ходченка (серпень 1945 р.), в якій священик послідовно, використовуючи богословські аргументи, а також конституцію СРСР, обґрунтував неправомочність і недоцільність об’єднання УГКЦ з Російською Православною Церквою.

Спочатку отця Федорика тримали в тюрмі у Львові, а потім вивезли разом з іншими в’язнями на Донбас в каменоломні. Там під кінець листопада 1946 року під час великих морозів в’язнів тримали в наметах. Від виснажливої праці й надзвичайно тяжких умов життя багато з наших людей, як пізніше писав владика, помирало. Він також лежав потовчений камінням. У листах до своєї родички сестри служебниці благав якоїсь помочі в харчах та одягу.

Покарання отець Йосафат Федорик відбував у Донлагу МВД м. Сталіно. 25 березня 1947 року Верховний Суд СРСР скасував вирок. У 1948 році священник повернувся до Львова, пройшов бухгалтерські курси, працював бухгалтером у с. Жабиня (Зборівський район, Тернопільська область). Водночас він підпільно душпастирював до 1950 року і налагодив контакти з греко-католицьким та римо-католицьким духовенством, надсилав пакунки ув’язненим священникам. У 1950 році знову повернувся до Львова, де працював бухгалтером.

Отець Йосиф Федорик здійснює Чин похорону у період підпілля УГКЦ

Другий арешт священника

28 березня 1952 року стався другий арешт отця Федорика. Вирок за ст. 54–1 а КК УРСР, що визначала «зраду Батьківщини» із покаранням на 25 років виправно-трудових робіт та 5 років заслання. Покарання відбував у Воркуті, Новокузнецьку Кемеровської обл. У зв’язку із смерть Йосифа Сталіна термін покарання був зменшений до 10 років. 18 березня 1960 року отець Йосафат Федорик був звільнений зі спецпоселення у м. Бішкек (Киргизстан) та через заборону повертатися в Україну прибув до Караганди (Казахстан). Там розпочалася нова сторінка його священничого служіння серед українців та німців.

Таким чином, десятиріччя свого життя отець Йосафат Федорик відбув в сталінсько-хрущовських тюрмах.

Єпископська діяльність

У 1964 році отець Йосафат Федорик був таємно хіротонізований єпископом Олександром Хірою як екзарх на Центральну Азію. Як зазначає у своїй монографії «Керівництво Української Греко-Католицької Церкви під радянським режимом, 1946–1989: сучасні підходи вивчення релігійного підпілля» ректор Українського католицького університету, доктор, єпископ Борис Ґудзяк, Йосафата Федорика екзархом на Центральну Азію призначив ще Йосиф Сліпий, тож можна зрозуміти, що хіротонія з рук єпископа Олександра Хіри була для о. Федорика лише фактичним довершенням інституційних формальностей.

У 1967 році, через сім років після звільнення, таємно висвячений єпископ УГКЦ Йосафат Федорик повернувся до України і оселився в місті Трускавці. Своє повернення на Батьківщину він пояснював тим, що його активна діяльність у Караганді, Фрунзе та інших населених пунктах Середньої Азії неодноразово переривалась органами радянської влади. Свій екзархат Йосафат Федорик залишив під опікою владики Олександра Хіри.

Спецслужби мали свою версію щодо повернення владики Федорика: «Його перекинули для активізації уніатства в західних областях України… Кардинал Сліпий не останню скрипку відводить йому в своїх планах створення Києво-Галицького патріархату».

На Західній Україні в цілому і на Дрогобиччині зокрема єпископ Федорик діє задля збереження структур підпільної тоді Української Греко-Католицької Церкви. 1 травня 1974 року в с. Вільхівці (Жидачівський район, Львівська область) єпископ Йосафат Федорик таємно хіротонізував Павла Василика, який дочекався незалежності України і вже тоді міг дати свідчення про подвижництво єпископа Йосафата Федорика. Єпископська хіротонія владики Павла Василика сталася в домі о. Любомира Матури, родича владики Йосафата Федорика. В оселі були о. Любомир, його їмость та Григорій Сімкайло. А в 1968 році прийняв в лоно УГКЦ отця Павла Кіндратишина з Дрогобича, який на той час був настоятелем церкви Покрови в Добрівлянах Дрогобицького району (УПЦ).

У жовтні 1970 року єпископ Федорик у селі Вільхівцях рукоположив на священників Миколу Сивика, Любомира Матуру, Макарія Флячка, Августина Дзюрбана. Ще одним священником, якого висвячував єпископ Йосафат Федорик, був отця Ілля (монаше ім`я Йосафат) Лесів ЧСВВ. Висвячував його єпископ у тих же Вільхівцях на Жидачівщині на свято Благовіщення, 7 квітня 1979 року.

Ось як згадує про єпископа отець Микола Сивик. Варто зазначити, що дружина отця Сивика була рідною племінницею єпископа Федорика: «У нашій хаті він відправляв Службу Божу, сповідав. Якось владика Йосафат каже мені: „Миколо, ти можеш бути священником, бо є здібний, але, напевно, боїшся або соромишся“. „Та вже застарий“, — відповідаю я. „Ні, це не причина, — напосідав владика, обов’язково вчися“. І давав книжки, перевіряв знання з катехизму, пояснював чимало незрозумілих речей».

Доклав єпископ Йосафат Федорик і багато старань до розвитку Згромадження сестер Пресвятої Євхаристії. Владика купив для сестер чотири будинки: три у Львові та один у м. Самборі. У той час сестри працювали на державних роботах, але нелегально допомагали священникам: готували і переносили (з одного місця до іншого, де можна було зібратися вірним) всі необхідні речі до Служби Божої, катехизували дітей, молодь та старших, готували наречених до Таїнства Подружжя. Згромадження розвивалося і в час виходу з підпілля налічувало 28 сестер.

Дванадцять років, проведених таємним єпископом Йосафатом Федориком на заході України в цілому та у Трускавці зокрема — найменш досліджена частина його життя. Прибувши до «всесоюзної оздоровниці» у віці 70 років, духовний наставник не сидів, склавши руки. Таємно відправляв Службу Божу, освячував домівки вірних, які горнулися до нього, підтримував у горі та розпачі, вселяв надію на краще.

А роки йшли. КГБ стежило за непокірним єпископом, вичікуючи слушного моменту. І такий момент настав, коли одна з задавнених хвороб пастиря загострилася. Помер єпископ Йосафат Федорик в лікарні у Стрию 28 грудня 1979 року.

Похорон владики Йосафата Федорика

Є велика підозра, що старенького пастиря отруїли. І ця версія заслуговує на увагу. Бо досить лише згадати блаженного єпископа Теодора Ромжу, якого отруїли в Мукачівській лікарні після спланованої автомобільної аварії.

Поховання владики Йосафата Федорика відбулося через три дні, 31 грудня, із скромної хатини п. Я. Цегелик.

Владика Йосафат є автором богословських трактатів та кількох перекладів із французької мови, серед яких твір «Поучення для священників».