СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Володимир Ющак: Час перед Різдвом — це період перевірки того, як у нашому житті виглядає внутрішнє зростання у Таїнстві Хрещення
У XXIX Неділю по Зісланні Святого Духа, яка цьогоріч співпала із Неділею святих Праотців, владика Володимир Ющак, єпарх Вроцлавсько-Кошалінський, ділиться кількома думками стосовно притчі про запрошених на великий бенкет та її актуалізації у нашому сьогоднішньому духовному житті.
Що значить Неділя святих Праотців?
За юліянським календарем сьогодні ХХІХ Неділя після Зіслання Святого Духа, яка одночасно в цьому році є Неділею Святих Праотців, тобто передостанньою неділею перед празником Христового Різдва. Це, кому присвячений сьогоднішній день, дуже гарно пояснює на Вечірні, яку ми служили вчора вечером, стихира на стиховні: «Прийдіть, вірні, піснями вшануймо собор Праотців: Адама праотця, Еноха, Ноя, Мелхіседека, Авраама, Ісаака і Якова; в Законі ж: Мойсея і Арона, Ісуса, Самуїла і Давида, з ними ж Ісаю, Єремію, Єзекиїла і Даниїла й інших дванадцятьох, разом же й Іллю і Єлисея та всіх інших: Захарію і Христителя, і тих що сповіщали Христа — життя і воскресіння роду нашого» (Стихира на Стиховні). Пояснюючи це, можемо сказати, що сьогодні вшановуємо пам’ять всіх праведників Старого Завіту, які звіщали прихід на світ обіцяного Месії — Спасителя та підготовляли до зустрічі з ним ізраїльський народ. Серед цієї групи, яку розпочинає біблійний наш прабатько Адам, є між іншими старозавітні патріархи Авраам, Мойсей, є Арон, Давид, старозавітні пророки, Захарія та Іван Хреститель. За тиждень, у Неділю Святих Отців, будемо вшановувати пам’ять тих, які по крові, по людській лінії, є предками нашого Спасителя.
Притча про запрошених на бенкет: огляд
В сьогоднішню Неділю святих Праотців читаємо уривок з Євангелії св. Луки, з чотирнадцятого розділу (Лк. 14, 16–24). Євангелист наводить слова притчі, яку розповів Христос. Один багатий чоловік підготував велику вечерю, на яку запросив багатьох гостей, головно знатних та близьких осіб. Коли надійшов час вечері, всі запрошені гості почали відмовлятись, виправдовуючи себе різними перешкодами. Для одного перешкодою було поле, яке він купив і яке хотів оглянути. Інший, у свою чергу, також виправдовував себе, що купив воли і власне тепер, коли мав іти на вечерю, задумав їх випробувати. Ще інший почав виправдовуватись, що недавно одружився і хоче залишитись з молодою дружиною. Таким способом всі запрошені гості відмовились і господар залишився сам з приготовленою вже вечерею. Не мусимо пояснювати, що були вкладені великі кошти і була небезпека, що багато підготовленого змарнується. Напевно, господареві було дуже прикро, що запрошені гості злегковажили його. Ті, яких він уважав своїми приятелями, для яких був готовий понести великі втрати, з якими хотів провести час у радості, погордили ним та злегковажили його. Без сумніву, заболіло його серце та одночасно порушив його гнів. Згадує про це Євангелист Лука в кінці сьогоднішньої розповіді: «Розгнівався тоді господар» (Лк. 14, 21). Остаточно господар вирішив, щоб місце тих, які були запрошені та які знехтували отриманим запрошенням, зайняли принагідні особи, яких слуги зустріли на майданах й на вулицях міста. Не були це вже особи із знатних родин, але прості люди: вбогі, каліки, сліпі і кульгаві. Коли у світлиці було ще місце, господар наказав запросити ще інших осіб, яких слуги пішли шукати на шляхах та огорожах. Тобто святочну світлицю заповнили принагідні особи, які не належали до групи приятелів господаря та які не сподівались, що будуть радіти з ним в часі спільної гостини. Одночасно, запрошені на початку гості втратили можливість бути учасниками гостини та перестали бути приятелями господаря.
Притча для вибраного народу
Для тих, хто тоді слухав Христа глибока релігійна і національна вимова притчі була аж надто зрозумілою. Бог покликав до існування ізраїльський народ та вчинив його Вибраним народом з-поміж всього людства. Йому об’явився, йому дав свої заповіді, з ним заключив свій союз, йому благословив, опікувався ним, захищав його перед ворогами, перебував у збудованій в Єрусалимі святині та обіцяв, що з нього вийде Месія, який має спасти людство. Однак Ізраїль, зайнятий іншими справами, маючи свою власну уяву про Месію, відкинув Спасителя, коли цей прийшов на світ. З Христової притчі випливає, що в такій ситуації Бог готовий був покликати собі новий вибраний народ, який будуть творити представники інших народів, представлені у притчі як вбогі, каліки, сліпі і кульгаві, а також особи, знайдені слугами на шляхах та огорожах. Це мусіло дуже заболіти євреїв, головно вчених у Письмі, бо всі вони були свідомі своєї винятковості та свого вибрання. Мали своєрідну релігійну і національну гордість, як вибраний народ, на якому спочило особливе Боже благословення. Христові слова, висказані у притчі, мали бути для них свого роду пересторогою та закликом до духовного, релігійного і національного опам’ятання. Не можна покликатись тільки і виключно на своє вибрання, не даючи нічого взамін зі свого боку, а навіть нехтуючи очевидними знаками та повчаннями, які Бог посилає людям.
Розвиток і занедбання Святого Таїнства Хрещення
Це історичний аспект сьогоднішньої Євангельської розповіді. Потрібно однак зауважити, що її вимова залишається актуальною і сьогодні для нас, які творимо Церкву, тобто згаданий вже новий вибраний Божий народ. Як через обрізання кожний єврей ставав членом вибраного народу, так і сьогодні ми, приймаючи Святе Таїнство Хрещення, стаємо членами Христової Церкви. Це включення у спільноту Містичного Христовго Тіла, яким є Христова Церква, а з іншої сторони, це також прийняття зобов’язання жити згідно з Євангельським навчанням та з Божими і церковними заповідями. Вибрання, залучення у церковну спільноту та практична вірність Божим і церковним заповідям повинні іти в парі. Життя однак показує, що не завжди так буває. Деколи, на жаль, Святе Таїнство Хрещення залишається порожнім знаком, який у житті конкретної людини не віддзеркалює того, чим цей знак насправді є у своїй сутності. Однак, дякувати Богові, бачимо також приклади, що отримане Таїнство Хрещення розвивається у людині, уподібнюючи її до нашого Спасителя, щоб остаточно могла вона повністю з ним з’єднатись, у вічності.
Перешкоди на шляху до церкви: матеріальні речі
Дорогі у Христі! Час перед празником Христового Різдва — це особливий момент, в якому ми повинні перевірити як у нашому житті виглядає внутрішнє зростання у Таїнстві Хрещення, яке ми всі прийняли. Чи справді розвиваюсь духовно та уподібнююсь до Спасителя, який пролив за мене свою кров? Чи я готовий, що має особливе значення тепер, в часі пандемії, до з’єднання у будь-який час з моїм Спасителем у вічності?
Щоб дати собі бодай частинну відповідь на ці запитання, варто повернутися до змісту сьогоднішньої Христової притчі. Ідеться в першій мірі про наше ставлення до отриманого запрошення на Велику Вечерю, тобто на Пресвяту Євхаристію, на недільну та святочну Службу Божу, до якої запрошує нас Спаситель. Подібно, як представлені у Євангелії запрошені господарем гості, часто також і ми легковажимо участю у недільній та святочній Службі Божій, виправдовуючись, в нашому розумінні, поважними причинами. Вони не змінилися впродовж двох тисячів років. Перш за все, це справи матеріальні — поле, як у випадку першого запрошеного, яке він купив, чи воли, як у випадку другого запрошеного; а сьогодні машина, чи що-небудь іншого до нашого дому. Не знаємо чи поле, а чи придбаних п’ять пар ворлів були справді запрошеним потрібні, чи просто вони докупили їх до свого маєтку, щоб мати ще більше. Перший запрошений міг оглянути куплене поле в іншому часі, так само як другий запрошений міг випробувати куплені воли іншого дня, тим більше, що вечером він і так надто довго не зміг вже працювати на полі. Але вони були так зайняті придбаним майном, що задля цього були готові відкинути все інше, навіть приязнь багатого господаря. Деколи трапляється, що також у нашому житті матеріальні справи чи добра, які ми придбали, чи які хочемо придбати, заслонюють нам усе: Бога, Церкву, недільну Службу Божу, родину, приятелів. Щоб заробити гроші на ці вимріяні, навіть не завжди потрібні нам речі, ми готові працювати й у неділю, не зважаючи на святочний день, на своє здоров’я, а навіть життя. Пізніше говоримо Богові: «Господи, поле, машину, дім чи ще щось інакшого, купив я, прошу Тебе, вибач мені, що не міг я прийти на Службу Божу».
Перешкоди на шляху до церкви: родинні аргументи
Як перешкоду у тому, що ми нездатні прийти на недільну Службу Божу, ми подаємо також родинні аргументи, пояснюючи, що протягом тижня тяжко працюємо, рідко бачимо своїх дітей, свою дружину, що бракує нам часу на перебуванння з ними. Власне неділя, як пояснюємо, залишається цим одиноким днем, протягом якого стараємось налагодити свої родинні борги. Це справді поважний аргумент. Але, може варто відмовитися від чогось іншого, з інших вигод, з закупівлі щораз новішої техніки і комп’ютерів, надобов’язкових лекцій для дітей, щоб зменшити кошти утримання родини та коротше працювати, а більше часу бути з родиною протягом тижня? Варто застановитись з найближчими: чи це все, що задумуємо придбати, справді є нам потрібним?
З іншого боку варто також усвідомити собі, що може спільна, родинна, дітей разом з батьками, участь у недільній Службі Божій буде тим, що найбільше її з’єднає та утворить з неї правдиву родинну і церковну спільноту. Бо саме довге недільне спання зовсім не мусить спричинити до зцілення родини та до будування родинної спільноти.
Звикання до неприсутності на Божественній Літургії
Ще одне. Сьогодні, в час пандемії, дуже легко виправдовуємо себе з неприсутності у церкві епідемічними аргументами: санітарні обмеження, малий храм, в якому може молитись тільки невелика кількість вірних, диспенза від обов’язкової участі, уділена єпископами, можливість взяти участь у Службі Божій через телебачення або в інтернеті. Таким способом почуваємось, що ми звільнені з обов’язку молитись у церкві. Хоча насправді нічого не стоїть на перешкоді, щоб бути на недільній Службі Божій. Пізніше, знову повторюємо слова запрошених гостей з сьогоднішнього Євангелія: «Бо я одружився, бо я хотів залишитись з родиною, бо я хотів довше поспати, бо боюсь інфікуватися, тому не можу прийти, прошу тебе, вибач мені».
Із певними поставами поволі звикається. Не прийдемо на Літургію один раз, знайдемо якесь оправдання і нічого не станеться. Наступним разом знову не підемо, знову попросимо прощення. Черговим разом, мабуть, вже навіть не будемо просити прощення, а ще пізніше навіть і не будемо почуватись зобов’язаними й думати про це, щоб піти на недільну Божественну Літургію. Але чи справді нічого не станеться? Господар запросить на наше місце інших, принагідних людей. Тільки ми будемо тими, які найбільше втратять. Перестанемо належати до найближчих приятелів Господаря. Тому, коли прийде така спокуса, найперше добре подумаймо, чи справді маємо серйозну причину, щоб шукати для себе оправдання від присутності на недільній Євхаристійній зустрічі з нашим Спасителем та чи воно, у перспективі вічності, нам виплатиться.
єпарх Вроцлавсько-Кошалінський
