СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Володимир Маланчук
Апостольський екзарх українців Франції, титулярний єпископ Епіфанійський
Народився | 20 серпня 1904 року у с. Базар (Чортківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія). |
Священичі свячення | 26 квітня 1931 року з рук митрополита Андрея Шептицького. |
Єпископська хіротонія | 19 лютого 1961 року у м. Вінніпег (Канада). |
Помер | 29 вересня 1990 року в м. Вінніпег (Канада). |
Першу згадку про Володимира Маланчука знаходимо у реєстрації Таїнства Хрещення. Народився 20 серпня 1904 року у с. Базар (Чортківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорської імперії, сьогодні — с. Базар, Чортківський район, Тернопільська область), і того ж дня був охрещений. Його батьками були Михайло Маланчук та Франциска Зачковська, дочка Якова та Розалії Терлецької. Батько Михайло походив із сусіднього села Полівці та був ковалем. Хресними батьками були Іван Федусів та Єлена Подорожна.
Відомо, що на момент вінчання у 1898 році обоє батьків були вдівцями та мали по 28 років. У подружжя Михайла та Франциски народилося троє дітей: Володимир — 20 серпня 1904 року, Юліан — 16 листопада 1907 року та Михайло — 30 січня 1909 року.
Згодом у дорослому віці Володимир Маланчук згадував: «У дитинстві я був досить слабкий тілом, і мої батьки, як я пригадую, звикли говорити, що я буду добрий на священника, а не на коваля, як мій молодший брат, набагато дужчий від мене». У ранньому віці діти стали сиротами, однак невідомо, хто опікувався ними.
Освіта
Під час Першої світової війни Володимир, захоплений військовим життям, приєднався до російського полку, спершу працюючи кухонним помічником, а згодом — музикантом у військовому оркестрі. Разом із полком він перебував у Галичині, а наприкінці 1916 року вирушив до Румунії.
«Прийшла Велика війна, і коли росіяни були в Галичині, я так захопився тим кочовим військовим життям, що не втримався й просив прийняти мене в загін козаків. […] Мене прийняли в інший російський полк, де я спершу був кухонним помічником у військовій кухні, а потім — музикантом у військовому оркестрі. Цей полк перейшов із католицької Галичини на схизматичну Україну, а звідти рушив аж до Румунії, теж схизматичної. Там уже обрії мого покликання почали, так би мовити, окреслюватися вдалині», — пригадував єпископ.
У 1917 році, через поїздку до Києва для ремонту музичних інструментів, юнак опинився в столиці, де під час політичних заворушень познайомився з галицьким державним чиновником, який дав йому притулок і направив на навчання до Другої української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства.
Володимир навчався у Другій українській гімназії лише пів року, оскільки після бою під Крутами та захоплення Києва більшовиками у лютому 1918 року навчання було перерване. Влітку того ж року він переїхав до Львова, де перебував під опікою василіянок у сиротинці, а згодом продовжив навчання в Інституті під керівництвом монахів-студитів, зокрема ігумена Климентія Шептицького. Під час навчання юнак зіткнувся з небезпеками українсько-польської війни та пережив епідемію дизентерії, в якій помер його друг Станіслав Гриб.
Священниче служіння
Вступив до редемптористів у Бельгії, де перед тим закінчив навчання у ювенаті редемптористів в м. Ессен (Німеччина). 20 вересня 1924 року прийняв облечини і після річного новіціяту 21 вересня 1925 року склав перші обіти та розпочав навчання у семінарії в м. Боплато (Beauplateau, Бельгія). В період навчання, 21 вересня 1928 року склав вічні обіти. 26 квітня 1931 року отримав священичі свячення з рук митрополита Андрея Шептицького у м. Львові. В монастирі був вчителем у ювенаті (впродовж 1931–1934 років), викладачем у семінарії (впродовж 1934–1939 років).
У вересні 1939 року виїхав на Захід. З 1940 по 1946 роки був деканом і душпастирем українських біженців на всю Баварію. В тому ж часі, продовжував вивчати філософію в університеті в м. Мюнхені, де захистив докторат у 1944 році. Також викладав у семінарії в м. Вільгельм (Wilhelm, Німеччина) та в м. Колемборг (Colemborg, Нідерланди). В 1949–1950 роках був генеральним вікарієм владики Івана Бучка на території Англії. Навесні 1951 року переїхав до Канади, де в жовтні того ж року став віце-протоігуменом Йорктонської Віце-Провінції Згромадження редемптористів.
Єпископська діяльність
22 липня 1960 року Папа Іван ХХІІІ спеціальною буллою створив екзархат УГКЦ у Франції, й у тій же буллі призначив Володимира Маланчука першим екзархом та титулярним єпископом Epiphania in Syria. Хіротонія відбулась 19 лютого 1961 року у м. Вінніпезі (Канада), де святителями стали Максим Германюк, митрополит Вінніпезький, Амброзій Андрій Сенишин, єпископ Стемфордський, та Ісидор Борецький, єпископ Торонтський.
19 березня 1961 року архиєпископ Паоло Бертолі, Папський нунцій у Франції, в соборі Святого Володимира звершив Чин інтронізації владики Володимира Маланчука на екзарха Апостольського екзархату українців-католиків візантійського обряду у Франції.
У 1962–1965 роках владика Володимир став активним учасником ІІ Ватиканського Собору.
20 серпня 1979 року владиці виповнилось 75 років і він попросився на емеритуру, яку прийняв у Ватикані Папа Іван Павло ІІ лише 27 листопада 1982 року. Відтак, єпископ Володимир Маланчук повернувся у Канаду, в монастир Чину Найсвятішого Ізбавителя (редемптористів).
Помер владика Володимир 29 вересня 1990 року в м. Вінніпег (Канада), де і похований на місцевому кладовищі Holy Family Cemetery.
