СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Василь Івасюк: «„Покайтесь, бо Небесне Царство близько“, — другого шляху нині у нашій державі немає і не буде!»
«Покайтесь, бо Небесне Царство близько» (Мт. 4, 17). Другого шляху нині у нашій державі немає і не буде! Земле Українська зі своїми мешканцями міста Києва, стань на коліна перед Богом у пості і молитві та благай прощення. Відповідальність за підготовку людей до покаяння так, щоб наш народ у темряві отримав світло, лежить на духовенству і людях доброї волі. Завойовники з півночі, як каже Євангеліє, нині вторглися на територію нашої держави, вбивають й ув’язнюють наших людей, а корупція раковими метастазами в середині країни роз’їдає кров’ю здобуту незалежність. Історія України тісно переплітається з долею поколінь «Завулон та Нафталі» (Мт. 4, 13).
«Земле Завулона та земле Нафталі, (…)
країно за Йорданом, поганська Галилеє!»
(Мт. 4, 15)
Вступ. Євангельську розповідь про Галилею і землі Завулон та Нафталі дуже важко зрозуміти без знання історії. Набагато простіше зрозуміти будь-яку притчу, аніж нинішню розповідь Ісуса про народ, котрий сидів у темряві.
І). Спаситель «пішов і оселився в Капернаумі, що при морі, на границях Завулон та Нафталі» (Мт. 4, 13). Месія на цих землях став світлом для народу, «який сидів у темряві, побачив велике світло» (Мт. 4, 16). Пророк Ісая писав про важкі часи відступництва народу від Бога. Люди вийшли з Єгипетської неволі і знову повстали проти Бога та стали грішити. Вони спорудили собі у кожному місті статуї ідолів, робили лихі справи, почали ворожити і гнівити Господа. Господь говорив їм: «не чиніть цього!» (ІІ Цар. 17, 12) і не запитуйте «мерців про живих» (Іс. 8, 19), а звертайтеся до закону і до джерела світла. «Слово твоє — світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці» (Пс. 118, 105). Не виконання закону і нехтування заповідями Господніми повертає людей у темряву. Пророк Ісая про цю жахливу долю народу у темряві пише так: «І буде він блукати по землі, пригнічений та голодний, і з голоду буде лютувати та царя свого й Бога проклинати; погляне вгору, подивиться на землю, а там лише горе, й морок» (Іс. 8, 21–22) і потім буде скинутий у темряву густу.
Народ не покаявся і Бог відступився, а неприємності не забарилися. З півночі прийшла асирійська навала на землі поколінь Ізраїльських Завулона і Нафталі. Ці землі були в Галилеї на самому північному кордоні і першими потрапили під окупацію завойовників, а мешканці були винищені або депортовані. Отже, народ повернувся у темряву і став жити в країні смерті. Люди самі вимкнули власне світло і свідомо хулили Бога та чинили усілякі гріхи й уникали покаяння. Ізраїльтяни заслужили на це покарання. Коли примножилася кількість гріхів Ізраїля, тоді карою стало асирійське нашестя, тобто «палиці мого гніву (…). Я послав (…) на народ безбожний, (…) що мене гнівить» (Іс. 10, 5–6). Поведінка людей в Україні так само є подібною, хоча Бог не перестав нас любити і ще не відвернувся від нас.
ІІ). Асирійці завоювали Ізраїльське царство, а його народ опинився в неволі. Ці завойовники взяли в полон велику кількість людей та почали застосовувати масову депортацію населення з окупованої території. Вони жорстоко винищували усіх, хто міг чинити опір; старих, немічних та хворих, переселяли на віддалені ділянки власної імперії. На звільнені землі заселяли інші народи і так перемішували населення. Втративши Батьківщину та релігію свого народу, одружуючись із представниками інших народів і вірувань, люди втрачали національну ідентичність, відчуття єдності і необхідність скинути владу завойовників, тобто ставали байдужими.
Асирійці були найлютішими з усіх завойовників. Назва їх держави стала синонімом жорстокості і звірства. Вони здирали шкіру живцем з полонених, виколювали очі, відрубували кінцівки, калічили і залишали людей помирати від болю, наганяючи невимовний жах на підкорені народи. Збираючи данину, чиновники відрізали язики та хвалилися горами відрубаних голів, щоби залякати підкорених. Важко знайти кривавіші сторінки в історії. Тому зовсім не дивно, що євреї люто ненавиділи асирійців. Приклад такого ставлення збережений у книзі пророка Йони, коли він відмовлявся проповідувати у Ніневії — столиці Асирії. Бог помилував мешканців цього міста, а пророк Йона почав гніватися на Бога та противитися волі Божій. Так часто буває у житті, що Бог прощає, а люди ні!
Бог не забув свого народу, хоча минуло 700 років з того часу, коли Галилея була захоплена асирійцями. Це дає надію сучасному світові. Гріх і боговідступництво зробили людей «народом, що сидів у темряві і перебував у країні й тіні смерті» (Мт. 4, 16). Як за часів пророка Ісаї, сучасний світ відступає від Господніх заповідей. Бачимо вбивства, корупцію, ненависть, гордість, жадібність до грошей, моральний занепад. Незважаючи на це, Господь не залишив своїх людей напризволяще, продовжуючи вказувати їм дорогу спасіння.
ІІІ). Прихід Спасителя в Галилею це просвітлення для місцевих людей. Галилея була досить дивним місцем для діяльності Месії. Раввіни ніколи не згадували про можливість появи Спасителя в Галилеї. Цей регіон знаходиться далеко від Єрусалиму географічно і ще набагато дальше духовно і політично. У Галилейській провінції проживало найбільше язичників. Юдеї вважали, що віра галилеян не є такою чистою як віра на Сіоні та в околицях Єрусалиму. Галилея була улюбленим притулком революційних та непокірних зилотів. Зилоти — це була фанатична секта, котра не рахувалася з ніким і не признавали над собою жодної влади, крім влади Бога. І це пізніше привело до знищення Єрусалиму (пор. Дії 6–7).
Асирійська армія була об’єднаною бойовою силою з професійно тренованими і добре озброєними солдатами. Їхні воїни носили шкіряне взуття і тому можна було воювати круглий рік, не зважаючи на погодні умови. Колісниці асирійців — стали своєрідним варіантом античного танка. Відданість армії забезпечувалася щедрими винагородами: значна частина військової здобичі розподілялася між солдатами. За тогочасними правилами війни, підкорені народи вирізалися або перетворювалися на рабів. Солдати одержували винагороду за кожну відрізану голову принесену з поля бою. Видовище після боїв було жахливим. Гори відрубаних голів, коло яких стоять писарі й ретельно занотовують, який вояк скільки голів приніс, і відповідно, яку нагороду має одержати. Полонені створювали додаткові проблеми: їх треба було годувати та охороняти. Тому, зазвичай, більшу частину полонених вбивали негайно. Полоненій знаті ворога тортури влаштовувалися окремо: їм відрізали вуха, носи, відрубували руки та ноги, заживо здирали шкіру або палили на повільному вогні. Таку хресну дорогу пройшов український народ за всю свою історію у боротьбі за незалежність і можливість бути вільним і рівним серед інших народів.
ІV). «Покайтесь, бо Небесне Царство близько» (Мт. 4, 17). Другого шляху нині у нашій державі немає і не буде! Земле Українська зі своїми мешканцями міста Києва, стань на коліна перед Богом у пості і молитві та благай прощення. Відповідальність за підготовку людей до покаяння так, щоб наш народ у темряві отримав світло, лежить на духовенству і людях доброї волі. Завойовники з півночі, як каже Євангеліє, нині вторглися на територію нашої держави, вбивають й ув’язнюють наших людей, а корупція раковими метастазами в середині країни роз’їдає кров’ю здобуту незалежність. Історія України тісно переплітається з долею поколінь «Завулон та Нафталі» (Мт. 4, 13), яке ми вище розглянули. Наш народ все це вже перетерпів: переслідування, примусове переселення людей з України до Сибіру, ув’язнення у концтабори, заборона молитися, голодомори, заселення звільнених територій іншими народам, змішані шлюби, зречення від героїв, назви вулиць і т. д. Умови так створюються, що люди терплять і покидають святу батьківську землю та чисельно виїжджають за межі України у пошуках кращої долі. Тарас Шевченко про це пише так: «Ой три шляхи широкії Докупи зійшлися, На чужину з України Брати розійшлися. Покинули стару матір. Той жінку покинув, А той — сестру, а найменший — Молоду дівчину». Запитуємо себе: «Де можна знайти порятунок на багатій чорноземами Україні?».
І тут хочу звернути увагу на роздуми в цьому плані Святішого Отця Папи Франциска під час ранкової проповіді 17 червня. Він неначе звертається до всього українського народу: «Покаяння — єдині двері порятунку для корупціонера». «Корумпований гнівить Бога і веде народ до гріха». Цар Ахав підступом відібрав землі свого сусіда Навота, спричинившись до його загибелі. Тому корумпована особа має лише один вихід — просити прощення, бо інакше зустрінеться з Божим прокляттям.
Цар заволодів виноградником Навота і Господь через пророка Іллю погрозив Ахаву за цей гріх. Ісус сказав, що горе тому чоловікові, котрий дає згіршення і призводить до гріха ближнього. Такому чоловікові краще було б не родитися на світ або втопитися в морі на найбільшій глибині. «Корумпований гнівить Бога й веде народ до гріха», — сказав Папа. Господь передбачає кару для корумпованих, «тому що вони грішать, визискують тих, які не можуть захищатися, чинять їх рабами». За словами проповідника, корумпована людина «запродується, щоб чинити зло, убивати», але сама цього не усвідомлює, бо вірить, що «запродується для того, щоб мати більше грошей і влади».
У цьому контексті Папа закликав вірних бути обережними у висловах: «Коли кажемо, що цей чоловік чи ця жінка є корумпованими, то зупинімося на мить. Чи маємо докази?». Інакше ми засуджуємо невинну людину.
«Корумповані люди є зрадниками, і не тільки, — вів далі Папа. — Перша ознака в окресленні корумпованого — це той, хто краде й вбиває. По-друге: а що чекає на корумпованого? Боже прокляття, бо вони визискували невинних, тих, які не можуть захиститися, а чинили це здалека, в білих рукавичках, не забруднюючи рук. Третя справа: чи існує вихід для корумпованих? Так!».
Цар Ахав, почувши слова пророка Іллі, розірвав на собі одежу, одягнув покривало й постив, тобто почав каятися. І саме це, за словами проповідника є дверима порятунку для «корумпованих політиків, корумпованих бізнесменів, корумпованих церковників — просити прощення». Господь прощає, коли розкаяний чинить так, як митар Закхей, який обіцяє повернути вчетверо тим, кого скривдив. Зважаючи на це, Папа закликав вірних, щоб вони, дізнаючись із засобів комунікації про випадки корупції, пам’ятали, що «нашим християнським обов’язком є просити прощення для них, щоб Господь послав їм благодать покаяння, щоб вони не померли з корумпованим серцем».
Приклад. Одна притча розповідає про Господа, котрий послав своїх ангелів, щоб вони принесли Йому те найкраще, що вони побачать на землі. Кожний ангел приніс із землі дар Богові. Тривалий час не було лиш одного ангела. Він з’явився до Господа і сказав: «Я приніс Тобі в дар сльозу грішника. Я побачив, як вночі грішник, ігнорований всім світом, один гірко плакав за свої гріхи і благав прощення. Я взяв його сльозу і приніс до Тебе». Господь відповів: «Сльоза розкаяного грішника — дорогоцінний і найкращий дар для Мене!»
Висновки. Дійсно, покаяння кожного є особисте й унікальне перетворення розуму і волі людини. Усі кричать: «Потрібно вміти прощати». І ніхто не каже, що треба людей не ображати і не кривдити. Ніколи не шукайте помсти, просто сидіть і чекайте: ті, хто приносить біль, часто знищують самі себе.
Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, дай мужність народу України пережити всі труднощі життя.
Господи, допоможи нам зрозуміти цінність покаяння та прости всім нам провини наші і благослови народ мій своїми щедротами. Амінь.
Благословення Господнє на вас!
† Василь Івасюк,
єпарх Коломийський
26 січня 2020 року,
у Неділю по Богоявленні,
с. Гвізд (Надвірнянський район, Івано-Франківська область)
