Владика Тарас Сеньків: «Лише сповняючи заповідь любити Бога і ближнього, ми можемо називатися Божими дітьми»
Сьогоднішній євангельський уривок вчить нас робити правильний вибір: на користь людини, а не звичаїв; любові, а не норм закону; віри, а не страху. Адже лише в проміннях любові віра є вірою, лише сповняючи заповідь любити Бога і ближнього, ми можемо називатися Божими дітьми, бо «любов є сповнення всього закону». Про це — у проповіді владики Тараса Сеньківа, єпарха Стрийського, виголошеній 18 грудня 2022 року, в 27-му неділю по Зісланні Святого Духа, під час Архиєрейської Божественної Літургії у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.
Сьогоднішнє євангельське оповідання про зцілення Христом суботнього дня у синагозі скорченої 18 років жінки звертає нашу увагу на внутрішню суть закону і його значення у житті людини.
Істинний сенс суботнього дня
Дотримування приписів про святкування суботи стало для євреїв чи не найвищим проявом їх вірності та любові до свого Творця. Але з часом, дбання про докладне виконання закону позбавило його власної душі. Закон став ідолом, якому поклонялися. Витратилося розуміння його значення, що ніхто з людей не є виключений з простору Божої любові. Адже він не лише нормалізує відношення людини до Бога, але і вказує на спосіб взаємності Бога з людиною.
Біблійне обґрунтування юдейського обов’язку суботнього спокою є дане не лише Божим спочинком сьомого дня, але і згадкою про визволення з Єгипетського рабства. На це відкликається Ісус, коли говорить: «Цю дочку Авраамову, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцятий рік, чи не належало визволити від цих пут у день суботній»? Тому Христос не порушив закону про суботу, але сповнив його: субота є святом свободи і звільнити в суботу жінку з рабства немочі не лише дозволено, але стає обов’язком…
Бог: могутній володар чи милосердний батько?
У цілому тут є два різні погляди на Бога та його відношення до людини. Начальник синагоги до глибини душі є обурений вчинком Христа. Закон порушено. Його Бог зневажений. Його віра висміяна. Він став свідком того, що в його очах було богохульством.
У своїх поглядах на Бога він не був одиноким. Коли найавторитетнішими особами вважаються ті, що мають владу, славу та багатство, то й уява людини про Бога стає аналогічною. Як і впливових людей, Бога вважають недосяжним, грізним і вимогливим. А його заповіді — законом, за невиконання якого неминуче буде покарання.
На противагу цьому, у Христі Господь відкрився не як могутній та суворий володар, а як милосердний батько, що із розпростертими руками зустрічає свого блудного сина. Уява про велич і неприступність Бога є замінені любов’ю та смиренністю Спасителя, що піклується про скорчену жінку та миє ноги своїм учням.
Потрібно не просто сповняти докладно закон, і цим шанувати Бога, але чинити як Ісус. Він кладе на терези закон та любов, і тим ставить свободу людину перед викликами, які породжує конфлікт між свободою і законом, ціною якого є Богом дана гідність людини.
Закон та любов
Так, легше докладно виконати закон, ніж навчитися любити, бо любов міняє, а закон ні. Закон може обмежувати, а правдива любов — ні. Закон зобов’язує, а любов лише обдаровує, залишаючи кожному його свободу. Тому, ненавидячи когось, можна залишитися виконавцем закону. А наслідуючи Христа у любові та правді, можна стати його порушником.
Однак, Ісус не скасовує закони. Писання, заповіді, традиції, правила та устави — усе залишилося на своєму місці. Змінився погляд на них. Сам по собі жоден закон не має цінності, якщо він не даний людині й для людини, щоб орієнтувати її у мінливих обставинах життя, виховувати до добра та застерегти від зла. Закон має служити людині, а не вона закону. Тому, над усіма законами, як їх джерело, є заповідь любові. Тоді в законі любов є цілковито свобідною, а свобода звершується тільки у любові.
Гідність людини — це невідкличний Божий дар
Оздоровленням жінки, Ісус не просто кидає виклик свавільній інтерпретації приписів дотримування Божого закону, але оскаржує лицемірство здеформованого егоїзмом трактування гідності людини. Гідність людини — не результат її заслуг чи наслідок її ролі у суспільстві. Це невідкличний Божий дар, даний в одинакові мірі кожній людині, як завдаток вічної єдності з ним. Христос повертає нам розуміння первісного сенсу закону, як Божого союзу любові. Підміна Бога Любові нормами закону легко перетворює людину у невільника, забираючи від неї найвищий титул «дитини Божої». Закон, який не боронить людську гідність, є знаряддям поневолення: такий закон вбиває.
У своєму щоденному житті ми також часто зустрічаємося із вибором: робити, що каже закон, чи сповнити заповідь любові. Такий вибір нераз складно робити, часом цього не розуміє наше оточення, а неприятелі трактують як нашу слабкість. Проте, в очах Божих це буде доказом того, що ми «слухаємо Слово Боже і зберігаємо його».
Тому сьогоднішній євангельський уривок вчить нас робити правильний вибір: на користь людини, а не звичаїв; любові, а не норм закону; віри, а не страху. Адже лише в проміннях любові віра є вірою, лише сповняючи заповідь любити Бога і ближнього, ми можемо називатися Божими дітьми, бо «любов є сповнення всього закону». Амінь.
† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський