Владика Степан Сус про св. п. владику Северіяна Якимишина: «Хотів би щиро подякувати йому за вміння бути поруч тоді, коли довкола усе виглядає складно»

30 вересня 2021

Єпископ Курії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства владика Степан Сус ділиться своїми спогадами про св. п. владику Северіяна Якимишина, який відійшов до вічності 6 вересня цього року.

Владика Степан Сус про св. п. владику Северіяна Якимишина: «Хотів би щиро подякувати йому за вміння бути поруч тоді, коли довкола усе виглядає складно»

Нещодавно, 6 вересня 2021 року Божого, відійшов до вічності преосвященний владика Северіян Якимишин, єпископ-емерит Нью-Вестмінстерський (Канада) Української Греко-Католицької Церкви, василіянин. Блаженної і світлої пам’яті преосвященний владика Северіян Якимишин був і залишається гарним прикладом для наслідування багатьом.

Пригадую собі перше знайомство із ним. Це був 1997 рік, коли я навчався у Бучацькому історико-філософському ліцеї імені святого Йосафата Монастиря Чесного Хреста Господнього Чину святого Василія Великого. Владика Северин старався кожного разу, як тільки випадала нагода, відвідати ліцей та монастир, які перебували на етапі відродження. Пригадую собі його простоту та доступність, вміння спілкуватись з усіма, зокрема на той час з нами, малими учнями ліцею. Він вмів бути поруч та знав, як важливо підтримувати тих, хто вчиться, хто намагається відновити те, що не ним було зруйноване. Він тішився тим, що Бучацький монастир, зруйнований радянською системою, постає з руїн, а василіанська школа — історичний «Місійний інститут» — оживляє і надає тим історичним мурам нової надії та майбутнього. Попри різних скептиків, які в кінці 90-х дивились на відродження монастиря як на щось можливо неможливе, він просто вірив, що у Бога все можливе! Хотів би щиро подякувати йому за вміння бути поруч тоді, коли довкола усе виглядає складно.

А друге, що мені запам’яталось, — це наша зустріч у Ванкувері, коли він вже був на пенсії. Він щодня, може навіть кілька разів на день, окрім Святої Літургії, часослова, молився Вервицю. Вона завжди була в його руках. Було приємно побачити і почути від нього, що він молиться за Церкву, за нові покликання, за священників та єпископів, і за тих, які намагаються давати собі раду в житті, долаючи щоденні виклики. Пенсія для нього як єпископа стала нагодою молитись більше, можливо навіть знати більше, бути в курсі всіх подій церковного життя. Він умів зустрічати усіх з батьківською усмішкою, теплотою серця та належною турботою.

«Праведні повіки будуть жити, і в Господі їхня нагорода; піклується про них Всевишній. Тому і приймуть вони царство слави і вінець краси з Господньої руки» (Муд. 5, 15–16).

† Степан Сус,
єпископ Курії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ