Владика Ігор Ранця

Єпископ Єпархії Святого Володимира Великого в Парижі (Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембурґ, Швейцарія)

Народився	8 березня 1978 року в Опільському Шептицького району Львівської області.
Священничі свячення	29 березня 2015 року з рук архиєпископа і митрополита Львівського Ігоря Возьняка.
Єпископська хіротонія	18 грудня 2025 року у храмі Святого Сульпіса у Парижі (Франція).
Інтронізація	18 грудня 2025 року у храмі Святого Сульпіса у Парижі (Франція).

Дитинство і родина

Майбутній єпископ Ігор Ранця народився 8 березня 1978 року в Опільському Шептицького району Львівської області. У перший клас Ігор пішов у 1985 році рідному селі, та вже на наступний рік сім’я переїхала до смт. Жвирки, де він продовжив навчання в місцевий середній школі. Навчався також у Сокальській дитячій музичній школі. «Я народився у селі Опільське, на той час Сокальського району, нині це Шептицький район. Там закінчив перший клас школи. Моя родина була завжди греко-католицькою, практикувала віру в міру того, як це було можливо в час Радянського Союзу. Але я дуже вдячний своїм батькам, які заклали в мені глибокі християнські принципи. Свої шкільні роки я провів у селищі міського типу Жвирка, і там закінчив школу. Саме там я сформувався, бо в Опільському я мешкав дуже короткий час», — розповідає архиєрей.

Освіта

Після закінчення середньої школи у смт. Жвирка у 1995 році, Ігор Ранця навчався у Львівському національному університеті імені Івана Франка, де у 2000 році здобув диплом спеціаліста за напрямком економічна і соціальна географія, а по завершенні аспірантури у 2005 році — науковий ступінь кандидата географічних наук. Упродовж п’яти років, з 2003 по 2008, працював викладачем кафедри економічної і соціальної географії в цьому ж університеті, опублікував близько п’ятдесяти наукових статей за напрямком своїх географічних досліджень.

«Це був досвід в світському університеті, де теж відбувається і навчання, і провід, і, може, не освячення в сакральному сенсі, але наука, пошук правди, що у певному сенсі освячує, возвишує. І мені це дуже допомагало вже в служінні на парафії і також у служінні як протосинкела єпархії. В перші роки мого священства я вважав, що цей університетський досвід був втраченими роками, але зараз навпаки, я бачу багато переваг, бо це розширило мій спосіб бачення і допомагає по-іншому дивитися на різні речі», — підкреслює єпископ сьогодні.

У Львові під час навчання в аспірантурі та праці в університеті Ігор Ранця став активним парафіянином Собору св. Юра, де визрів у покликанні служити Церкві та отримав духовну підтримку такого свого задуму.

У 2008 році він розпочав священичу формацію у Львівській духовній семінарії Святого Духа, навчаючись також в Українському католицькому університеті, де у 2013 році здобув ступінь магістра богослов’я.

У 2014 рік продовжив навчання в Католицькому інституті в Парижі, де спершу вивчав французьку мову, у 2018 році здобув здобув ліцензіат з екуменічного богослов’я, та розпочав докторські студії. У 2025 році він завершив написання докторської праці з еклезіології, захист якої планується у 2026 році. На сьогодні єпископ Ігор є автором десятка публікацій з еклезіології та екуменізму.

Священниче служіння

У лютому 2014 року Ігор Ранця як семінарист останнього року формації прибуває до Франції. Дияконські свячення отримав 19 червня 2014 року у храмі Пресвятої Євхаристії у Львові з рук архиєпископа і митрополита Львівського Ігоря Возьняка. Відтак 29 березня 2015 року в катедральному храмі святого Володимира Великого у Парижі митрополитом Ігорем Возьняком висвячений на священника для Львівської архиєпархії УГКЦ.

Після священничих свячень виконував різні пасторальні та куріальні служіння в Єпархії Святого Володимира Великого: сотрудник собору святого Володимира Великого в Парижі (2015–2019), член Пресвітерської ради та Колегії радників (від 2017 року), настоятель новоствореної парафії Усіх Святих в передмісті Парижу — Венсені (2017–2019), голова Екуменічної комісії (2018–2021), адміністратор собору святого Володимира Великого в Парижі (2019–2022), представник єпархії в Душпастирській раді Патріаршої курії (від 2019), протосинкел (від 21 березня 2022 року).

«Протягом своєї праці у Франції я був спостерігачем і співпрацівником владик Бориса і Гліба, відмінних за харизмами та стилем, але однакових у любові до Церкви та в ревності за спасіння людських душ. Розраховую на талановитих і жертовних священників Паризької єпархії, яких добре знаю та з якими служитимемо нашим вірним. Разом старатимемося розширювати та поглиблювати надію, будувати єдність і сопричастя, плекати свободу та відкритість, практикувати милосердя й самопожертву, водночас ділячись дарами із Римо-Католицькою Церквою, іншими конфесіями та людьми доброї волі країн єпархії. Разом допомагатимемо Україні, яка потерпає від російської агресії», — розповів в одному з інтерв’ю єпископ Ігор Ранця після отримання вістки про обрання.

Єпископська діяльність

1 жовтня 2025 року у Ватикані повідомили про те, що Святіший Отець Лев XIV, поблагословивши рішення Синоду Єпископів УГКЦ, призначив правлячим єпископом Єпархії Святого Володимира Великого з осідком у Парижі о. Ігоря Ранцю, дотеперішнього протосинкела цієї єпархії.

Єпархія Святого Володимира Великого в Парижі залишилася вакантною після того, як 2019 року Папа Франциск призначив тодішнього єпарха Бориса Ґудзяка митрополитом Філадельфійським, а апостольським адміністратором вакантного осідку — владику Гліба Лончину, вислуженого єпископа Єпархії Пресвятої Родини у Лондоні.

17 грудня о 18:00 у катедральному соборі Святого Володимира Великого Блаженніший Святослав, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви, очолив Чин найменування, під час якого о. Ігор склав ісповідання віри та присягнув на вірність Святішому Отцеві Папі Леву XIV, Блаженнішому Святославу та їхнім наступникам. Після цього архиєрей очолив Вечірню.

Наступного дня, 18 грудня о 15:00 у храмі Святого Сульпіса відбулася Архиєрейська Божественна Літургія з хіротонією та інтронізацією нового єпископа Ігоря Ранці. Богослужіння очолив Блаженніший Святослав. Співсвятителями стали владика Борис Ґудзяк, архиєпископ і митрополит Філадельфійський, а до цього перший єпарх єпархії Святого Володимира Великого в Парижі, і владика Гліб Лончина, дотеперішній апостольський адміністратор єпархії Святого Володимира Великого.

«Моє слово до вас: не бійтеся! Бо з вами є Господь. Це Він вас вибрав. Він вас освятив. І Він дасть вам всю силу, яку ви потребуєте, щоб сповнити це покликання, на яке так з вірою відповіли». Цими словами Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав звернувся до владики Ігоря Ранці під час його архиєрейської хіротонії в Парижі (Франція). Блаженніший Святослав відзначив, що спостерігав за духовним зростанням владики Ігоря протягом десяти років його служіння у Франції. «Ми, дивлячись на вас, не розуміли, що це саме на вас єпархія Володимира чекала аж сім років. Сім років — це є символічне число дозрівання у Дусі Святому», — зазначив він. Блаженніший Святослав також запевнив нового єпископа у підтримці єпископату і всієї Церкви: «Ви ніколи не будете сам. Ваша Церква завжди буде разом з вами».

У свою чергу, нововисвячений єпископ Паризької єпархії Святого Володимира Великого Ігор Ранця у своєму подячному слові після архиєрейської хіротонії заявив: «Я мрію про Церкву, яка випереджає час, яка будує своє теперішнє не з погляду минулого, часом заміфологізованого, а мрію про таку Церкву, яка з погляду майбутнього дивиться на своє теперішнє». Говорячи про майбутнє єпархії, владика Ігор окреслив свої пастирські пріоритети: плекати сопричастя, розвивати глибокі людські взаємини та будувати мережі єдності. Водночас він наголосив, що всі церковні структури і ініціативи мають вести до найважливішого — зцілюючого доторку Бога до людського серця. «Серед наших вірних є молодь і старші, зранені війною і життям, здорові і хворі, родини в кризі, люди з різними обставинами і болями. Усі вони шукають миру, щастя і Божого зцілення, часто навіть не усвідомлюючи цього», — сказав архиєрей.

«Наша єпархія включає також Бельгію, Нідерланди, Люксембург і Швейцарію. Це велика територія, де мешкає понад сто мільйонів осіб. І от в цьому контексті наші громади, наші спільноти є розпорошені: не повних 50 спільнот розпорошені по всій території в чотирьох мовних контекстах: французько-, нідерландсько-, німецько- та італомовному. Це багатокультурний простір, де українці є досить „загублені“, розпорошені, і виклик, передусім, полягає в тому, як з цим душпастирством до них дійти. Я також розумію, що існують певні очікування щодо нашої єпархії з боку УГКЦ. Їх висловлював Блаженніший Святослав ще при інтронізації владика Бориса Ґудзяка. Йшлося про те, щоб ми були простором, який презентує Україну в цьому контексті, щоб ми були тими, хто наближає Україну і, наприклад, ту ж Францію, яка пов’язана з Анною Ярославною. Увесь цей контекст задає душпастирські особливості: ми маємо шукати, як виконати нашу місію, як знаходити нових учнів Христа, а тим, що вже є в Церкві, як їм допомагати поглиблювати віру, як підтримувати і зцілювати наших новоприбулих з України, які постраждали від війни», — висловив свої думки про перші кроки і завдання єпископ Ігор Ранця.

Єпископський герб

Основу герба становить єпископська мантія, на що вказують т. зв. джерела (білі та червоні стрічки), що також підкреслює внутрішня підкладка мантії, всіяна хрестами замість горностаю. Властиво, разом із мітрою, опоясаною терновим вінком, який закликає до готовності співстраждати із Христом за народ, зокрема, у часі російської війни проти України, разом із жезлом та процесійним хрестом, матнія вказує на єпископський сан носія герба.

Це ж підкреслює стилізований омофор, який розділює геральдичний щит, виконаний відповідно до нової французької форми, на три сектори, відповідно до трьох місій єпископа: munus docendi (нижній лівий сектор), munus regendi (верхній сектор), munus sanctificandi (нижній правий сектор).

Верхній сектор на синьому тлі, котре натякає на море, але проображає небо, містить елемент герба Єпархії Святого Володимира Великого: наповнений людьми човен, який є символом Церкви. Водночас, цей човен перегукується із геральдикою осідку єпархії, міста Парижу, герб якого містить гальський вітрильник. Над човном єпархії простягаються п’ять зірок, вказуючи на п’ять країн: Францію, Бельгію, Нідерланди, Люксембург, Швейцарію.

Нижній правий сектор на тлі зеленого кольору, що символізує життя, містить чашу та просфору, які підкреслюють, що вінцем місії єпископа є очолювати євхаристію у своїй єпархії (Lumen Gentium, 26), яка властива і дає життя.

Нижній лівий сектор має червоне тло, що вказує на те, що християнське життя у світі здійснюється через свідчення-мучеництво, до якої надихає любов (Lumen Gentium, 42). Цей сектор містить центрований на Францію глобус, який вказує не лише на близькість географії носію герба, але і на те, що єпископ у своїй місії не обмежується власною єпархією, а поділяє співвідповідальність за Церкву в усьому світі (Christus Dominus, 6). Портативний комп’ютер, натякаючи на віртуальнйи світ, характеризує історичну епоху носія герба, та представляє один із невід’ємних інструментів церковного служіння в цій епосі. Голуб з книгою відображає зв’язок носія герба із альма-матір’ю — Львівською духовною семінарією Святого Духа, та із своїм головний святителем — Блаженнішим Святославом, чиї герби теж містять цей елемент.

Подвійна золотиста стрічка під геральдичним щитом містить гасло, складене під натхненням візантійської літургії: «Під покровом Марії, у світлі Ісуса».