Владика Євген Попович: Наше християнське життя повинна визначати дорога хреста

11 квітня 2024

Чим є дорога хреста і чому вона повинна визначати християнське життя — про це роздумує у своїй проповіді у Хрестопоклінну неділю, 7 квітня 2024 року, у катедральному соборі Святого Івана Хрестителя м. Перемишль (Польща) архиєпископ і митрополит Перемишльсько-Варшавський владика Євген Попович.

Владика Євген Попович: Наше християнське життя повинна визначати дорога хреста

З цієї проповіді митрополита Євгена Поповича ви довідаєтеся:

якою є християнська ціль Великого посту?
яким чином можна досягнути справжньої цілі Великого посту?
що ми розуміємо під висловом «дорога хреста»?
чи існують альтернативні дороги, щоби слідувати за Ісусом Христом?
чому ми поклоняємося Христовому Хресту?

«Хто хоче за мною іти, хай зречеться самого себе,
візьме хрест свій, і за мною іде»

Всечесні Отці,
Преподобні сестри,
Дорогі в Христі браття і сестри, присутні в нашому соборі,
як також всі, які в даний час духовно єднаються у молитві з нами
за посередництвом телебачення

Сьогодні, в III неділю Великого посту, Свята Церква приковує нашу увагу до хреста — цього знаку, який, як вчив апостол Павло, був згіршенням для юдеїв та глупотою для поган, але для тих, що прийняли його вірою, — мудрістю та Божою силою.

Ціль Великого посту — особисте навернення

Ми все ще перебуваємо в часі Великого посту, який має на меті допомогти нам в переміні нашого життя, в особистому наверненні, яке повинно завершитися у великодній сповіді, в оновленні віри та свідомості, що одиноким моїм Спасителем є Ісус Христос.

Дорога до збагнення місії Ісуса Христа веде через пізнання та зрозуміння хреста, на якому наш Спаситель був розп’ятий, та на якому віддав життя за кожного з нас.

Життя, визначене дорогою хреста

Як нам, християнам, особливо греко-католикам ХХІ сторіччя, зануреним у світі, який проповідує беззаконня, а на нашій землі вбиває життя та проливає кров невинних, розуміти науку нашого Спасителя про хрест, який є неначе передумовою того, щоб кожний з нас став Його учнем?

Відповідь відкривається в дальшому контексті сьогоднішнього Євангелія та хресної дороги нашого Спасителя. У духовній літературі та спадщині отців Церкви знаходимо дуже багато різних пояснень та повчань, які по суті зводяться до основного: «Життя християнина — це життя, яке має визначати дорога хреста Ісуса Христа», на якій ми втратимо самих себе, але не втратимо нашої безсмертної душі.

Дорога хреста: зрада Юди, Гетсиманія, суд Пилата та Голгофа

Дорога хреста Ісуса Христа починається у Великий четвер. Після Останньої Вечері Юда залишає гурт апостолів, щоб продати свого Учителя єврейській старшині. Тим самим, на дорозі хреста маємо зраду! Хто з нас в житті не досвідчив цієї підлості, зради приятеля, яка нераз стає причиною нашої екзистенційної руїни, ранить нашу душу, яку так важко зцілити. Подібно в історії нашого народу, в минулому та сучасному, чи не досвідчив він зради тих, що були гарантами його миру? Тим самим, на дорозі хреста, яку слід нам перейти, так в особистому житті, як і в житті нашого народу, треба більше довіряти Богові, ніж людям.

Дорога хреста продовжується в Гетсиманії, де Ісус, страждаючи, по-людськи просить Отця Небесного, щоб відняв від нього чашу терпінь. Але зразу додає: «Не моя, але Твоя воля, хай сповниться». На нашій дорозі хреста ми ведемо оцю духовну боротьбу, просимо, щоб Господь помилував нас, щоб зняв з нас тягарі, які є понад наші сили, щоб у хворобі та стражданнях дав нам сили та оздоровив нас. Маємо право про це просити, молитися, але одночасно, в нашому діалозі з Господом мусить бути оце смиренне віддання себе Його волі. «Господи, я прошу, але хай буде так, як ти того бажаєш для мене, бо ти найкраще знаєш, що мені є потрібне, щоб зберегти мою безсмертну душу».

Дорога хреста продовжується на суді перед Пилатом, де бачимо, як спотворюються свідчення проти Ісуса. Подібно в нашому житті, на нашій дорозі хреста стаємо жертвами людських осудів, часто неоправданих, надуманих. Подібно діється в нашій сучасній історії, в часі нашої оборонної війни проти варварства ХХІ сторіччя, де пробується зрівняти жертву з кривдником та пропагуються ідеї, які мають на меті оправдати злочини та людовбивство над Україною.

Дорога хреста завершується на Голгофті. Приходить час, коли і в нашому житті, на нашій дорозі хреста, мусить завмерти те, що гріховне та смертне, щоб народилося те, що духовне та безсмертне.

Лише дорога за Ісусом з хрестом у руках

Нам може здаватися, що дорога хреста, на яку кличе нас сьогодні Христос, є у цьому світі, зокрема в часі війни проти нашого народу, понад наші сили. Не раз думаємо, що є альтернативні дороги, якими спокійно можемо іти через життя, для прикладу, домовитися з кривдником чи здатися в полон. Так, це правда, є альтернативні дороги, які вибирає немале число людей! Деякі вибирають дорогу хреста без Ісуса Христа, тоді для них хрест залишається знаком терпіння та духовної пустки. Є інші, які можуть вибрати дорогу Ісуса Христа, але без Його хреста. Тоді буде це дорога гарних ідей, які, на жаль, ніколи не дадуть мені того, чого потребує моя душа.
Тільки наша дорога за Ісусом з хрестом в руках є гарантом нашої перемоги у цьому житті. Зберегти свою душу не ради світу, але ради нас самих та ради Божого Царства — оце справжнє покликання християнина в цьому світі.

Чому ми поклоняємося Христовому Хресту?

Сьогоднішня неділя — третя Великого Посту, в якій наші очі наново задивлені в Христовий Хрест, називається також неділею Хрестопоклонною, в часі якої наша літургійна молитва, наша адорація святого Хреста, переплітається співом молитви: «Хресту твоєму покланяємося Владико і святе воскресіння Твоє славимо».

Християнин є запрошений не тільки іти за Христом двигати свій хрест, але, — і це може здаватися парадоксом нашої віри, — поклонятися Йому, символом чого є наші доземні поклони, які робимо перед розп’ятим Ісусом Христом. Так ми поклоняємося розп’ятому на хресті Ісусові, бо знаємо, що разом з ним є розп’ятий наш гріх. Поклоняємося чесному Хресту Христовому, бо знаємо, що на Ньому є розп’ята Божа Любов, яка є джерелом мого життя, моєї надії на краще завтра та моєї свідомості, що ні гріх, ні смерть, не є остатнім акордом мого життя.

Тому сьогодні, коли ми втомлені постом та щоденними клопотами й страхом перед війною, спогляньмо ще раз з вірою на хрест, тоді стане легше нам на серці. Тоді іскорка любові запалить вогник надії в ньому, так як колись запалила в серці святого Йосафата, коли на колінах молився перед розп’ятим Спасителем. І тоді, за словами сьогоднішнього Євангелія, душа наша знайде свій порятунок.
Амінь

† Євген Попович,
архиєпископ і митрополит Перемишльсько-Варшавський