Владика Діонісій Ляхович про керигматичне благовіствування у теперішньому світі

СЛОВО

владики Діонісія Ляховича, апостольського екзарха для українців католиків в Італії,

Всесвітліші, Всечесні та Преподобні отці!

Головна тема Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, що проходив у Зарваниці від 2 до 12 липня 2024 року стосувалася того, щоб «Бути благовісниками надії: євангелізація у контексті війни», і «в який спосіб сьогодні правильно проголошувати керигму.

Синод видав ряд рішень, маючи за основу доповіді польського кардинала Ґжеґожа Рися, архиєпископа Лодзьського, співдоповідей та праці в групах.

Визначення керигми

На Синоді в Зарваниці кардинал Ґжеґож, представив доповідь на тему: «В який спосіб сьогодні правильно проголошувати керигму?», наголосивши на складових елементах керигми. За його словами, керигма — це проголошення події: «Сталося!», «Відбулося!», «Діється!» Оскільки це проголошення стосується чогось настільки важливого, то воно вимагає відповіді. Основною подією є смерть і воскресіння Ісуса. Саме свідками Його воскресіння ми покликані стати.

Тож, за словами кардинала, важливим є прийняття Ісуса Христа як свого єдиного Спасителя, свого Господа та Месії, тобто Помазаника Святим Духом. У цьому прийнятті Христа криється наш особистий досвід П’ятидесятниці. Папа Франциск зокрема наголошує, що «керигма є вогнем Духа, що уділяє себе під видом язиків» (EG 164).

Катехизм «Христос — Наша Пасха» (53) визначає керигму, як звіщання пасхальної події смерті та воскресіння Ісуса Христа, виявлене у свідченні життя християнської спільноти. Керигма поєднується із закликом увірувати в Ісуса. Віра ж веде до навернення, прийняття Хрещення та готовності йти за Христом.

Іншими словами, керигма — це благовіствування доброї новини про спасіння людини! «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним — світ спасти. Хто вірує в нього, не буде засуджений, хто ж не вірує, — той уже засуджений, бо не увірував в ім’я Єдинородного Сина Божого» (Йо. 3, 16–18). «Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має. Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому» (1 Йо. 4, 16).

Первісне харизматичне проповідування

На початку Євангелії від Марка сказано, що «коли видано Йоана, Ісус прийшов у Галилею і проповідував там Божу Євангелію, кажучи: „Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію“» (Мр. 1, 14–15). У проповіді Ісуса Христа, основна керигма є те, що Царство Боже є близько, тому вартує продати все і купити собі цей скарб, краще увійти до нього, з одним оком, чи з однією рукою, ніж його втратити.

Апостол Петро після Зіслання Святого Духа проголошує першу керигму: «Мужі ізраїльські! Послухайте оці слова: Ісуса Назарянина, якого Бог засвідчив серед вас силою, чудами і знаками, що їх Бог зробив між вами…, ви видали і вбили руками беззаконних, прибивши до хреста; його Бог воскресив, порвавши пута смерті, бо неможливо було, щоб вона держала його в своїй владі… Нехай, отже, ввесь дім Ізраїля напевно знає, що Бог зробив Господом і Христом оцього Ісуса, якого ви розіп’яли» (Ді. 2, 22–24.36).

Книга Діянь Апостолів розповідає про досвід керигми у первісній спільноті Церкви такими словами: «Всі апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса й були всім вельми любі» (Ді. 4, 33). Апостоли посідають той вогонь Святого Духа, що дарується у вигляді вогненних язиків і дає нам віру в Ісуса Христа, який своєю смертю і воскресінням об’являє та сповіщає нам безмежне милосердя Отця.

Коли кажемо, що ця звістка є «першою», то це не означає, що вона йде лише на початку, а потім забувається чи замінюється іншим змістом, який її перевершує. Вона є «першою» у значенні якості, тому, що це основна вістка, яку слід знову і знову слухати в різний спосіб.

Керигма має дуже просту структуру, проте надзвичайно щільну. У своєму ядрі є те, що Ісус «умер і воскрес». «Ми віруємо в того, хто воскресив із мертвих Ісуса, Господа нашого, що був виданий за гріхи наші й воскрес для нашого оправдання» (Рим. 4,24–25). Отож, кілька свідчень про керигматиче благовіствування Апостола Павла.

Керигматична проповідь апостола Павла

В контексті послань Апостола Павла те, що сповіщається цією керигмою це особа Ісуса Христа і те все, що його стосується: смерть і воскресіння Ісуса Христа, яка діє по сьогодні.

Віра зроджується з керигми, тобто з благовіствування від проповідника, як пише Апостол Павло: «Як увірують у того, що його не чули? А як почують без проповідника?». Тож віра із слухання, а слухання через слово Христове» (Рим. 4, 15.17). Тому Папа Франциск наголошує на тому, що проповідник не може заперечити своїм життям, те, що проповідує словом», говоривши під впливом Божого Духа.

Це вогненні слова, які прошивають серце, як і Павло свідчить: «Слово ж моє і проповідь моя не були в переконливих словах мудрості, а в доказі Духа та сили» (1 Кор. 2, 4).

«Павло в Атенах, дивлячись на місто, повне ідолів, дух його кипів у ньому… І він промовляє в аеропазі до Атенян: «Мужі-атеняни, зо всього бачу, що ви вельми побожні. Переходячи через ваше місто і приглядаючись до ваших святощів, я знайшов жертовник, на якому було написано: „Невідомому богові“. Те, отже, чому ви, не відаючи його, поклоняєтеся, те я вам звіщаю. Бог, що створив світ і все, що в ньому, він, бувши Владикою неба і землі, не живе у рукотворних храмах… У ньому бо живемо, рухаємося й існуємо, як деякі з ваших поетів сказали: Бо й ми з його роду… він настановив день, коли він буде судити світ по справедливості, через чоловіка, якого він призначив і всім дав поруку, воскресивши його з мертвих. Почувши про воскресіння мертвих, деякі почали реготатись, а деякі казали: „Про це послухаємо тебе іншим разом“». Тож Павло вийшов з-посеред них. Та деякі мужі пристали до нього й увірували, серед яких і Діонісій Ареопагіт (Пор. Ді. 17, 16–34). Павло проповідує! Одні вірують, інші сміються, проте він закипає, виходить і далі проповідує, незалежно від того вірять чи не вірять люди.

Роль Святого Духа

Ісус починає свою місію кажучи: «Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий» (Лк 4,18–19). Ісус розпочинає з того, що Господній Дух на ньому…

Святий Дух для Апостола Павла — це сила керигми. «Ніхто не може сказати: Господь Ісус, як лише під впливом Духа Святого» (1 Кор 12,3). Це вогненні слова, які прошивають серце, як і Павло свідчить: «Слово ж моє і проповідь моя не були в переконливих словах мудрості, а в доказі Духа та сили» (1 Кор 2,4).

Проте керигма, сповіщення доброї новини, неможлива без дії Святого Духа. Це стверджує Апостол Павло: «Ніхто не може сказати: Господь Ісус, як лише під впливом Духа Святого» (1 Кор 12,3). «Бо коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив його з мертвих, то спасешся» (Рим 10,9). Казати «Господь Ісус» — це твердити, що Ісус помер і воскрес та, що прийшло Царство Боже у світ.

Роль Святого Духа у житті священнослужителя

Під час свячень на диякона, священника та єпископа святитель просить, щоб «Божественна благодать, що завжди недужих уздоровлює, і те, що їм недостає, доповнює, поставляє кандидата на диякона, священника та єпископа…» Святий Дух дається, проте треба, щоб кандидат з’єднався з цією молитвою святителя…

Можу посвідчити, що єдине прохання, яке є висловив під час ієрейського і єпископського свячення було, щоб я дав себе провадити Божим Духом. І можу справді посвідчити, що Святий Дух ніколи мене не покинув, хоч інколи провадив через «вогонь і воду», а навіть через життєві програші, невдачі і різні обмеження. Однак, все було мені завжди на добро.

На Божественній Літургії ми запрошені «благовістити Слово силою великою для сповнення Євангелія возлюбленого Сина Свого, Господа нашого Ісуса Христа», отже неможливо без «помазання Святого Духа» проголошувати Євангеліє «силою великою».

Це вогонь Святого Духа, який дарується у вигляді вогненних язиків і дає нам віру в Ісуса Христа, який своєю смертю і воскресінням об’являє і сповіщає нам безмежне милосердя Отця…

Благовіствувати керигму у Святому Дусі можливо навіть дуже простий спосіб. Інколи вистачить сказати: «Ісус тебе любить, Він віддав своє життя, щоб тебе спасти…» І цей вогонь може запалити все життя людини. Я маю кілька особистих свідчень цього, між ними є горіючими Духом Святим два священники. І це вони прилюдно визнають!

Також на Божественній Літургії, після освячення Дарів, ми просимо, щоб Святий Дух зійшов на нас, і на освячені дари, що перед нами», на те, щоб ми були одним тілом і однією кров’ю з Ісусом Христом, і завдяки тому Духові, ми стали євхаристійними, ламали своє тіло і проливали свою кров, ділилися своїм хлібом, служили один одному, були чуйними на потреби інших, навіть робили чуда.

Отож, керигма веде до євхаристійного способу життя, що проявляється у вдячності, щедрості, привітності, гостинності, шляхетності, солідарності, щирості, довірі, милосерді, радості, прощенні, надії, а передусім — любові; полягає у здатності, на зразок Ісуса Христа, дати своє тіло поламати і свою кров пролляти, та разом з Христом умерти і воскреснути. Такий стиль життя наближає до нас Боже Царство.

Папа Франциск каже, що благовістування відповідає на палке прагнення безконечного, яке є в серці кожної людини. Центральність керигми вимагає наголосу на деяких характерних рисах: вона має виражати спасительну Божу любов, яка випереджує моральний і релігійний обов’язок з нашого боку; не сміє нав’язувати правду, натомість має закликати до свободи; покликана бути позначена радістю, заохотою, життєдайністю і гармонійною цілістю… Це вимагає від євангелізатора деяких настанов, які допомагають краще прийняти звістку: близькість, відкритість до діалогу, терпеливість, сердечне прийняття, яке не засуджує (пор. РЄ 165).

Керигма та катехизація

В катехизацїі основну роль має перша звістка — «керигма, яка має займати центральне місце в євангелізаційній діяльності й у всякому вимірі церковного оновлення».

Перша керигма, яка веде до прийняття віри в Ісуса Христа і до навернення — це лише початок християнського життя. Після неї йде катехиза і прогрес християнського життя, що йде через зречення і несення хреста та через темні ночі. Проголошення керигми, ще не є повнотою проповіді, проте це його серце — душа, таїнство присутності особи Ісуса, померлого і воскреслого. Цей дух супроводить і освітлює всі види християнської проповіді, як підказує Папа Франциск: «Вся християнська формація — це насамперед заглиблення в керигму, яка набуває дедалі яскравіших і чіткіших рис, ніколи не перестає освітлювати завдання катехизації та дозволяє належно зрозуміти значення будь-якої теми, що розривається у катехизації» (РЄ 165).

З уст катехита постійно звучить перша новина: «Ісус Христос любить тебе, Він віддав своє життя заради твого спасіння, Він живий і тепер Він з тобою кожного дня, щоб тебе просвічувати, щоб тобі дати силу, щоб тебе визволити». Це вогонь Святого Духа під видом різних мов спонукає нас вірити в Ісуса Христа, який через свою смерть і воскресіння об’являє і розповідає нам про безмежну любов Отця.

Не слід думати, що в катехизації можна замінити керигму формацією, яку можна би вважати більш «ґрунтовною». Немає нічого ґрунтовнішого, глибшого, достовірнішого й мудрішого від цієї первісної вістки (Пор РЄ 164–165).

Ми запрошені в усіх важливих моментах християнського життя проголошувати Ісуса Господом. Можливо найсприятливіший момент — це похорон, бо перед обличчям смерті людина себе запитує про сенс свого життя, має найбільш чутливе серце, зосереджується на справді важливих речах.

Катехизм «Христос — Наша Пасха» (54) навчає, що катехиза — це тлумачення християнського вчення, яке служить приготуванню оглашенних до Хрещення, воцерковленню вірних та поглибленню їхньої віри (містагогія). Приклади апостольської катехизи знаходимо зокрема в Першому посланні апостола Павла до Корінтян, де апостол відповідає на питання віруючих та з’ясовує зв’язок між вірою і щоденним життям. Метою катехизи — основного діяння Церкви — є навчати й виховувати у вірі християнина та провадити його до сопричастя з Ісусом Христом та церковною спільнотою. Катехиза має систематичний характер і висвітлює християнське розуміння особистого та суспільного життя віруючих людей у світлі вчення Христа та Церкви.

Особиста зустріч з Ісусом Христом

Папа Венедикт ХVІ наголошував на тому, що Христос — це не персонаж, про якого можна говорити чи дискутувати, а особа, з якою можна говорити, якій можна відкрити своє серце.

Папа Франциск закликає кожного християнина, хоч би де він перебував і в якій ситуації не знаходився, відновити саме сьогодні свою особисту зустріч з Ісусом Христом чи, принаймні, дозволити, щоб Він сам прийшов нам назустріч, закликати шукати його щодня без упину. Ніхто не має підстав думати, що це запрошення його не стосується, адже «нікого не оминає радість, яка приходить від Господа» (РЄ 3).

Визнаю, що мені особисто не було легко дійти до особистої зустрічі з особою Ісуса Христа. Вдалось в ту ніч, коли вважав, що вона буде моєю останньою, отож, з’єднався з Ісусом у його страсній ході, зокрема відчув найінтимніше єднання у моменті його бичування, співчуваючи з його стражданнями, запитуючи у себе: «Господи, чому тебе так б’ють, в чому ти завинив? …» Відчув абсолютну солідарність з Ісусом і також з тими людьми, що переходили це саме випробування.

Керигматична проповідь

Хто зуміє пережити зустріч з особою Ісуса Христа, з живим Богом, зможе передати цей досвід також іншим людям, які йому довірені Богом.

На тему керигматичної та євангелізаційної проповіді Папа Франциск присвятив третій розділ Апостольського Повчання «Радість Євангелія», від параграфів 110 по 175. Вселенський Архиєрей пише, що «євангелізатори з Духом — це євангелізатори, які без страху відчиняються для дії Святого Духа. У день П’ятидесятниці під дією Святого Духа апостоли вийшли із своєї замкнутості й стали проповідниками Божих чудес, які кожний слухач слухав рідною мовою.

Окрім того, Святий Дух дає силу проголошувати новизну Євангелія відважно (parresia), голосно, завжди і всюди, навіть у несприятливих обставинах. Закличмо його сьогодні, добре озброєні молитвою, без якої будь-які дії можуть виявитися безплідними, а проповідування бездушним. Ісус хоче мати євангелізаторів, які проголошують Добру Новину не тільки словами, а передовсім своїм життям, преображеним присутністю Божою» (РЄ 259). «Жодна мотивація не допоможе, якщо в серцях не запалає вогонь Святого Духа. Отож, євангелізація з духом — це євангелізація із Святим Духом: душею євангелізуючої Церкви (РЄ 261).

Проповідь стає керигматичною по мірі особистої зустрічі з особою Ісуса Христа, під світлом Духа Святого. З моєї практики проповідування, завжди прошу, щоб не я, а Дух Святий говорив через мене. Я приготовляюся до кожної проповіді, по можливості пишу ввесь текст, але завжди даю простір для Святого Духа і часто під таким подихом Духа відходжу від того, що раніше написав. Інколи, часу не вистачає на підготовку, але Дух Святий доповняє те, що тобі бракує.

Особиста зустрічі з Ісусом запрошує проповідника до подвійного слухання, адже «проповідь — це діалог Бога з народом» (137).

По-перше, проповідник покликаний слухати, вивчати, молитись і роздумувати над Словом Божим, яке має проповідувати.

Папа Франциск пише, що «приготування до проповідування є дуже важливою справою, яка вимагає довгих студій, молитви, рефлексії та душпастирської креативності… Насмілююсь просити — продовжує Папа, — щоб кожного тижня присвячувати гомілії достатньо індивідуального і спільнотного часу, навіть коштом часу, забраного в інших важливих праць. Довіра до Святого Духа, який діє в проповідуванні, не тільки пасивна, а й активна і креативна. Це зумовлює необхідність пожертвувати собою (див. Рим. 12, 1), усіма своїми здібностями, щоб стати інструментом, яким Бог зможе користуватися. Проповідник, який не готується до проповіді, не є „духовним“; є нечесним і безвідповідальним щодо дарів, які отримав (145).

По-друге, слухати та відчувати проблеми людей, своєї церковної спільноти, суспільства та світу загалом.

Під час пандемії Ковіду мені прийшлося, на основі почутого Божого Слова, давати відповіді на проблеми, які переживають люди з приводу пошесті, а зараз треба давати відповіді на питання і проблеми, які переживають люди під час війни в Україні. В тому мені дуже допомагає слухання сповідей людей. Хто зустрічається з живим Богом, той зможе передати цей досвід іншим людям, які йому довірені.

Це подвійне слухання необхідне для проповіді. Дехто радить мати в одній руці Святе Писання, а другій журнал або книжку. До речі, Папа Франциск, 5-го серпня цього року, написав лист про «роль літератури у формації священників, і загалом для всіх, під назвою „Дійти до серця людини“ („Accedere al cuore dell’uomo“).

Підсумок

Цією доповіддю я зробив ще одну спробу, аби допомогти кожному із нас краще зрозуміти, що таке керигма, та бути здатним втілити систематичне керигматичне благовіствування в житті парафій та громад нашого екзархату в Італії. Для того, щоб бути добрими проповідниками Доброї Новини про Ісуса, тобто здібними до керигматичного благовістування, нам потрібно цю доповідь подискутувати під час нашої зустрічі та у днях реколекцій; крім цього, вартувало б подати свої зауваження чи спостереження, які зможуть духовно збагатити присутніх, послужити на користь нашій пастирській діяльності і приготуванню душпастирської програми на поточний пасторальний рік.

† Діонісій Ляхович, ЧСВВ,