Владика Богдан Дзюрах: «Віддайте кесареві, що кесареве, а Богові — що Боже» (Мр. 12, 17)

8 лютого 2022

У черговому духовному роздумі 7 лютого 2022 року владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії, замислюється над значення виразу «Віддайте кесареві, що кесареве, а Богові — що Боже» (Мр. 12, 17).

Владика Богдан Дзюрах: «Віддайте кесареві, що кесареве, а Богові — що Боже» (Мр. 12, 17)

«Учителю, … чи личить давати данину кесареві, чи ні? — Він же, знавши їхнє лукавство, сказав їм: „Чого мене спокушаєте? Принесіть мені динарій, щоб я бачив.“ Вони й принесли. І каже їм: „Чий це образ і напис?“ — „Кесарів“, — ті йому відповідають. Тоді Ісус промовив до них: „Віддайте кесареві, що кесареве, а Богові — що Боже“» (Мр. 12, 17).

Іродіяни були прихильниками династії Ірода і загал суспільства вважав їх друзями поганського Риму та кесаря. Вони, зі свого боку, ворогували з фарисеями — націоналістами та релігійними авторитетами народу. Проте, у нападках на Ісуса виявляли дивовижну однозгідність. В історії подібне трапляється часто, коли на щодень протиборчі політичні і суспільні табори з однаковою затятістю поборюють релігію… Своїм підступним запитанням вони намагалися вивести Ісуса на слизьке поле політичних спекуляцій. Проте, Ісус непохитно залишається у духовній, релігійній площині. Він прагне також, щоб ці політичні, релігійні та громадські діячі вчилися дивитися на суспільно-політичні явища з Божої перспективи, бо тільки така перспектива є правдивою і корисною для народу.

Висланці фарисеїв і іродіян бачать на податковому динарії образ кесаря. Ісус, дивлячись на людину, бачить у ній образ Божий. Тож кажучи, щоб віддати кесареві те, що кесареве, а Богові — що Боже, наш Господь опосередковано пригадує людині про її відвічну приналежність до Творця і що у цій приналежності людина віднаходить не лише підставу і сенс свого буття, але й своє вічне покликання і призначення.

Віруючі люди не бояться цієї приналежності, навпаки — в ній вони вбачають джерело істинної свободи, щастя і повноти життя. Тому остаточно нас не бентежить навіть вислів «раб Божий», бо ми його розуміємо не як поневолення чи підпорядкування Богові, але як повну і цілковиту участь у житті Бога, Який є самою Добротою, Правдою, Любов’ю. Тому ми на літургійний заклик: «… самі себе, і один одного і все життя наше Христу Богові віддаймо!», відповідаємо в молитві: «Тобі, Господи!», визнаючи тим самим, що бажаємо повністю і беззастережно завжди належати до Бога — тут, на землі, і у вічності.

Ісус приходить, щоб відновити не лише збурений лад у стосунках між Богом і людиною, але також щоб наповнити правдивим змістом суспільно-політичний устрій. Навчаючи про те, щоб віддавати Богові те, що Боже, та шукати перш за все Божого Царства і його справедливості, наш Господь запевняє, що «все решта додасться». Іншими словами, якщо люди і у особистому, і у суспільному та політичному житті поставлять на перше місце права і заповіді Божі, все решта, включно з політичною свободою, додасться їм. Бо, як зауважує один з моїх улюблених духовних авторів, «політика має служити Божественному, а не Божественне політиці» (Ф. Дж. Шін).

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії