Владика Богдан Дзюрах: Боже милосердя — лікувальна купіль

11 травня 2020

Повернення до «нормальності» слід було б починати саме від відновлення духовного життя, яке лежить в основі кожного здорового суспільства. Бо деморалізоване суспільство ніяк не можна вважати здоровим! У такому суспільстві тяжко жити і неможливо залишитися повністю здоровим. Бо вірус безбожництва і гріха загрожує здоров’ю людини і всього народу не менше, ніж матеріальні віруси і смертоносні пандемії. І наш народ вже мав подібний і болючий досвід…

Владика Богдан Дзюрах: Боже милосердя — лікувальна купіль

Слухаючи сьогоднішнє Євангеліє, ми стали свідками дивної переміни. Бо ось той, хто 38 років лежав прикутий до ложа немочі, встає на рівні ноги; він вже не має потреби, щоб хтось його заніс до купелі, бо купіль наблизилася до нього. Він скаржиться, що не має людини, яка б йому допомогла, аж тут сам Бог у людській постаті навідався до нього, приносячи спасіння, зцілення, здоров’я. Господь Ісус торкається його душі і підносить з паралічу усе його тіло. Вже не потрібно зворушуватися водам купелі Витесда, бо ось на вид людської недолі зворушується Боже Серце і виливає на нещасних і знедолених води цілющого милосердя.

Божу любов не можуть зупинити жодні перешкоди

Так, вічна любов Божого Серця огортає всю людину. Її також не можуть зупинити жодні перешкоди: ані фізична відстань, — чи як сьогодні прийнято казати, соціальна дистанція; ані егоїзм людей, що думають виключно про власний порятунок, хоча б і коштом ближнього; ані цивільні закони чи навіть релігійні приписи. Ісус оздоровляє людину у суботній день, підкреслюючи тим самим відвічну правду, що субота існує для людини, а не навпаки. То ж, коли йдеться про життя людини, припис суботи не повинен стати перешкодою для здійснення добра, для порятунку.

Ісус прагне, щоб людина була здоровою тілесно і душевно, тому й виявляє свою любов у такий дещо незвичний, а для декого — навіть провокаційний спосіб. Так, часом можна, а навіть треба оминути певні релігійні приписи задля здоров’я цілої людини. Так сталося і в наші дні, коли церковні предстоятелі, керуючись турботою про безпеку і здоров’я своїх духовних дітей, перед лицем загрози пандемії просили залишатись вдома, дотримуватись санітарних норм, молитися за посередництвом сучасних засобів комунікації. З вдячністю Богові ми стверджуємо, що, здається, найгіршого з можливих сценаріїв, як на тепер, вдалося оминути.

Боже Слово провадить нас до храму

Втім, Боже Слово провадить нас слідом за оздоровленим до… храму. Бо каже нинішнє Євангеліє, що Ісус віднайшов його у храмі. У цьому теж проявляється здорова реакція віруючої вповні здорової людини. Бо вияв повного людського здоров’я — це поклоніння живому Богові. Бо людина, яка прагне бути здоровою тілесно і душевно, тобто здоровою у повноті, обов’язково скеровуватиме свої думки і кроки до храму, назустріч Богові.

Це розуміли навіть давні римляни, коли казали: «Треба молитися, щоб в здоровому тілі був здоровий дух». Комуністи свого часу вирішили проігнорувати першу частину цього давнього і перевіреного людським досвідом рецепту повного здоров’я і залишили з нього недолуге пропагандистське гасло: «В здоровому тілі здоровий дух». Позбавлене своєї духовної основи це гасло стало ще однією ширмою для богоборчого кривавого режиму, який нещадно нищив мільйони людських душ і людських тіл. Жахіття цього божевільного терору ще й досі не «оцінені» належним чином судом історії і людства, а його уроки, здається, теж ще не засвоєні, як треба.

Про тіло слід подбати, а душу можна мовчки закопати у могилі ігнорування і забуття?

Чому так кажу? Бо як інакше пояснити те, що навіть християнські батьки нерідко виправдовують відсутність своїх дітей в неділю на катехизації тим, що, мовляв, мусіли відвести їх на танцювальний гурток чи спортивні заняття? Хіба у цьому не чути відгомін радянського безбожного менталітету, турботи виключно про тіло, або передовсім про тіло, не раз навіть коштом вічної загибелі власної душі і душ своїх найближчих?

Або як інакше розуміти те, що державна влада, плануючи довгоочікуваний вихід з карантину, сором’язливо, проте, мабуть, цілком свідомо ігнорує духовні потреби віруючих громадян, не пропонуючи ніяких змін в своїх дотеперішніх розпорядженнях і постановах стосовно публічних богослужень? Чи тут не стають явними пріоритети, притаманні нашим можновладцям, коли на привілейованому місці в них — великий бізнес; відтак — під тиском громадськості — вводяться послаблення для приватних підприємців, — і добре, бо більшість з них на межі виживання; про харч для тіла надалі дбатимуть крамниці і супермаркети (мабуть кожен з вас минулого тижня принаймні раз був у крамниці і знає, що густота відвідувачів там незрівнянно більша, ніж у пересічному храмі в цю неділю); про наш естетичний вигляд дбатимуть салони краси і перукарні; знайшлося місце навіть для розваг, бо ось на радість вболівальникам відновлюється чемпіонат України з футболу. У цьому списку не знайшлося місця тільки для одного — для людської душі! Так, наче б ще за життя хотіли відділити людську душу від смертного тіла українських громадян. Про тіло слід подбати, а душу можна мовчки закопати у могилі ігнорування і забуття. Благо, саме релігійне середовище, стигматизоване деякими упередженими ЗМІ, не надто поспішає нагадувати про свої Богом дані не привілеї, а права, які до того ж гарантує Конституція!

Повернення до «нормальності» слід було б починати саме від відновлення духовного життя

А втім, все мало б бути з точністю до навпаки: повернення до «нормальності» слід було б починати саме від відновлення духовного життя, яке лежить в основі кожного здорового суспільства. Бо деморалізоване суспільство ніяк не можна вважати здоровим! У такому суспільстві тяжко жити і неможливо залишитися повністю здоровим. Бо вірус безбожництва і гріха загрожує здоров’ю людини і всього народу не менше, ніж матеріальні віруси і смертоносні пандемії. І наш народ вже мав подібний і болючий досвід…

Тому й попереджає Спаситель того, хто був врятований від тілесної недуги: «Оце ти одужав — не гріши ж більше, аби що гірше тобі не сталося». Однобічне піклування про здоров’я тіла без чуйності над станом людської душі рано чи пізно неминуче призведе до чогось значно гіршого, — про це не варто забувати!

Таїнство Сповіді як купіль милосердя через зустріч із Воскреслим Христом

Ієрархи українських Церков з почуттям відповідальності робили все, щоб врятувати і захистити тілесне здоров’я нашого народу. Проте, з не меншим болем ми усвідомлювали, як в той же час наражається на небезпеку здоров’я людських душ, обмежених у своєму Богом даному праві черпати із джерел Божої ласки, світла, благодаті. Скільки ж то людей цього року перед Великоднем бажали почути у Таїнстві примирення слова: «Іди у мирі і більше не гріши!» і не почули, … принаймні поки що. Говорю «поки що», бо ось надходить час повернення до храму і перше місце, де має відбутися наша зустріч з Христом Воскреслим — це лікувальна купіль милосердя, де на нас чекає Божий Ангел, Посланець Христа, священник, смиренний свідок зворушення нашої душі, якої доторкнеться Божа благодать, злікує, заспокоїть наші душі, і ми після виснажливих тижнів непевності, тривоги і страху нарешті встанемо на рівні ноги, розправимо рамена, відітхнемо на повні груди і будемо ходити Божими дорогами, дорогами Христових заповідей, бо це — наше найголовніше завдання, покликання на цьому світі.

А відтак — і це буде остаточний знак нашого повного одужання (так би мовити — контрольний тест), коли ми будемо здатні, як той розслаблений із нинішнього Євангелія, оповідати іншим людям про величні діла, які Господь вчинив у нашому житті у цьому часі. Молімося, щоб ми були оздоровлені душевно і тілесно, не наражалися на рецидиви далекого і близького минулого, але щоб в радості і мирі свідчили про Боже милосердя і любов до нас Христа Воскреслого. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ