Владика Богдан Дзюрах: «Батьківський дім і материнське серце ніколи нас не покидають»
Апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччина та країнах Скандинавії владика Богдан Дзюрах продовжує цикл роздумів про Хрест Господній. У цьому роздумі єпископ застановляється над моментом розмови Матері і Сина, який висить на хресті.
«Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, — а його ж любив він, — мовить до матері: „Жінко, ось син твій.“ А тоді й до учня мовить: „Ось матір твоя.“ І від тієї хвилі учень узяв її до себе» (Йо. 19, 26–27).
Святий отець Піо сказав одного разу: «Оцих двоє ніколи на світі тебе не покидають: око Бога, яке завжди тебе бачить, і серце мами, яке завжди йде за тобою». Наша відома пісня запевняє, що «за тобою завжди будуть мандрувати очі материнські і білява хата»… У нинішньому історичному контексті, коли наш народ іде своєю хресною ходою, багато воїнів-захисників та їхніх рідних і батьків знають не з розповідей, а з власного досвіду, що то означає: зболілим серцем і очима, повними сліз, мандрувати за власним сином, батьком, братом чи сестрою… Ми хочемо бути поруч, хочемо пригорнути їх до свого серця, щоб дати їм відчути нашу близькість, вдячність і любов…
І в нашому теперішньому досвіді, і у словах святого отця Піо присутні той самий мотив, та сама думка: батьківський дім і материнське серце ніколи нас не покидають. Богородиця до страстей Христових востаннє згадується в Євангеліях в Галилеї, коли намагається наблизитися до Ісуса, щоб поспілкуватися з Ним. Тоді Ісус неначе відмежувався від своєї матері, а радше перевів розповідь на інший рівень розуміння материнства і спорідненості — на духовний рівень: «„Хто моя мати та брати мої?“ І, поглянувши навкруги на тих, які сиділи довкола нього, каже: „Ось моя мати та мої брати. Бо хто чинить волю Божу, той — мені брат, сестра і мати“» (Мр. 3, 33–35).
І ось на Голгофі Ісус ще раз підносить погляд на свою Матір і на свого улюбленого учня і встановлює новий зв’язок між Нею і Йоаном — духовне материнство і синівство. Саме тому, мабуть, не називає Марію «Матір’ю», а звертається до неї словом «Жінко», проводячи паралель між нею і Євою, яка на початку створіння названа «жінкою» і «матір’ю усіх живих». Тепер же Богородиця має довершити своє покликання бути другою «Євою», через яку має бути направлена провина першої. Богородиця, яка без болю народила Сина Божого, тепер у болях Голгофи духовно народжує Божих дітей, новонароджену Христову Церкву, яка народжується з пробитого боку Спасителя. Тому Ісус і до Івана звертається не по імені, не називає його учнем, а просто каже, сповіщає йому, що відтепер він стане сином Богородиці, духовним сином цієї жінки, яка уособлює собою Церкву: «Ось син твій!», «Ось матір твоя!»…
«І від тієї хвилі учень взяв її до себе», — завершує Йоан розповідь про цей свій унікальний духовний досвід, в якому покликана брати участь кожна улюблена дитина Божа, кожен Христовий учень і Христова учениця.
Стоячи під хрестом історичної долі нашого народу, ми відчуваємо, що ми не самі. Тут поруч з нами — Його і наша Матір. Вона співстраждає, Вона підтримує, Вона заступається і молиться за нас. Із Нею ми повернемося з нашої Голгофи і дочекаємося — обов’язково, неминуче! — світанку воскресіння!
† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії