Владика Богдан Дзюрах: «А де є Бог? Чому Він не приходить нам на поміч?»

27 грудня 2020

«Людям слід було б питатися не: «Де є Бог, коли мені є важко?», а радше «Де був я/де була я, коли мені було добре, а Бог хотів мене побачити, зустрітися зі мною, запрошував до спілкування?». Бо якщо Бога випросити зі свого життя в хвилинах спокою і радості, то годі буде його віднайти у хвилинах смутку і тривоги, — не тому, що Він нас покидає, а тому, що ми віддалилися від Нього». Про це мовив преосвященний владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, у XXIX Неділю по Зісланні Святого Духа та Неділю святих Праотців.

Владика Богдан Дзюрах: «А де є Бог? Чому Він не приходить нам на поміч?»

А де є Бог? Чому Він не приходить нам на поміч?

Нерідко в ситуаціях загрози, небезпеки, проблем і труднощів людина питається: «А де є Бог? Чому Він не приходить нам на поміч? Чи Він про нас забув? Чи Він взагалі існує, якщо дозволяє на страждання Своїх дітей?». Людина, загалом, схильна шукати винних у своїх нещастях десь поза собою, а першим адресатом її претензій і докорів стає, як правило, Господь. Втім, людям слід було б питатися не: «Де є Бог, коли мені є важко?», а радше «Де був я/де була я, коли мені було добре, а Бог хотів мене побачити, зустрітися зі мною, запрошував до спілкування?». Бо якщо Бога випросити зі свого життя в хвилинах спокою і радості, то годі буде його віднайти у хвилинах смутку і тривоги, — не тому, що Він нас покидає, а тому, що ми віддалилися від Нього.

Бо людина часто, коли їй добре, цілком не вважає за потрібне пригадувати собі про існування Бога. Недаремно існує відоме українське прислів’я «Як тривога, то до Бога; по тривозі, то й по Бозі». То ж, якщо ми хочемо досвідчити присутність і дію Бога у трудних хвилинах, нам слід подбати про те, щоб не розлучатися із Ним тоді, коли нам є добре. Як каже святий Псальмоспівець: «Господь — передо мною завжди; тому що він у мене по правиці, не захитаюсь. Тим то й радується моє серце, і душа моя весела, і тіло моє спочине безпечно. Бо не покинеш душі моєї в Шеолі і не даси твоєму побожному уздріти зітління. Ти мені стежку життя покажеш, повноту радощів, що в тебе; блаженство по твоїй правиці вічне» (Пс. 16, 8–11). Якщо Бог є у мене «по правиці», якщо я впущу Бога до свого цілого життя, а не просто буду використовувати Його як автомобіль швидкої медичної допомоги, про який згадують лише тоді, коли, як кажуть, «припече», — то буду крокувати життям безпечно, не заблукаю і не зійду на манівці, бо Він триматиме мене за руку, а після смерті посадить мене «по своїй правиці», тобто дасть мені участь у повноті Свого життя.

Ян Люкен, Запрошення на великий бенкетЯн Люкен, Запрошення на великий бенкет

Відхід від Бога завжди починається від серця…

Таким чином, глибина наших відносин з Богом не пізнається за нашою поведінкою в кризових ситуаціях, а тоді, коли нам ведеться добре. Особливо пам’ятаймо про небезпеку, яку для наших відносин з Богом несуть, зокрема, матеріальні блага, які, щоправда, самі по собі добрі (тому ми і називаємо їх «благами»), проте, можуть стати перешкодою для нашої зустрічі із Богом, коли ми їх поставимо на перше місце у житті, згідно зі словами старозавітного пророка: «Коли ж їх нагодовано й вони стали ситі, наситилися, — серце їхнє загорділо, тому мене й забули» (Ос. 13, 6). Відхід від Бога завжди починається від серця, а вже потім проявляється назовні: людина перестає молитися, ходити до церкви, рахуватися із Божою волею…

Притча про запрошених на бенкет

Саме на це звертає нам увагу і нинішнє Євангеліє. Запрошені мали певний стосунок з Господарем, інакше б він їх не запросив на вечерю, щоб розділити з ними свою радістю, повноту свого життя. Проте, вони вирішили відкинути запрошення, проігнорувати голос Приятеля, котрий їх кликав. Чому? — Бо почувалися самодостатніми, їхнє «рухоме і нерухоме майно» — воли, поля, — їхній домашній затишок — молода дружина — заслонили їм собою Бога, люблячого Друга і Добродія. Вони вважали, що того, що вони мають, їм цілком вистачає, щоб почуватися щасливими. Будучи у списку запрошених, вони, зі свого боку, викреслили свого Добродія з власного життя. При цьому роблять це підкреслено чемно, «дипломатично», фразою «прошу тебе, вибач мені». Але, насправді, за цим виправданням криється чіткий посил: «Ти мені не потрібен. Мені добре і без Тебе. Я сам собі даю не зле раду у цьому житті. Що Ти мені можеш додати до цього, що в мене вже я, що я здобув собі власними ресурсами і власними руками?»


«Дипломатично» викреслити Бога з власного життя

Як багато людей на цьому світі живе саме в такій поставі: «дипломатично» викресливши Бога з власного життя! Як казав одного разу Папа-емерит Венедикт XVI, великим гріхом сучасної людини є жити так, неначе б Бог не існував. До речі, ми всі, зауважує Папа, живемо в реальній небезпеці саме такої поведінки: забувати про Бога, нехтувати Ним і Його законами, ігнорувати Його слово і Його волю, не дякувати за отримані добродійства. Зауважте: якщо хтось публічно згадує про Бога у нашому українському контексті, відразу лунають голоси «дипломатичного» спротиву, мовляв «нехай Церква не пхається до політики», бо ж у нас «Церква відділена від держави, а школа — від Церкви», іншими словами, ані в державі, ані в школі нам Бога не потрібно, а те, що в Конституції ще згадане Його ім’я, то при першій нагоді ми можемо це «виправити», — досвід голосування «так як треба», «за помахом руки» у нас великий…

До чого приведе така постава? Можна не сумніватися — приведе до дуже сумного і трагічного кінця, вже тут, на цьому світі, і колись у вічності. Тоді слова, що їх сказав Господар наприкінці нинішнього Євангелія, звучатимуть вже не як пересторога, а як вирок: «Кажу бо вам: Ніхто з отих запрошених не покуштує моєї вечері» (Лк 14, 24).


З нами Бог! А ми?

Чуваймо і молімося, щоб для нас, тут присутніх, ці слова ніколи не стали Божим вердиктом, засудом, а радше щоб залишилися Божою дієвою пересторогою, прислухавшись до якої, ми будемо щораз то більше допускати Бога до нашого життя, не забуваючи про Нього особливо тоді, коли до нас навідається комфорт і вигода, добробут і безпека. Саме тоді починаймо найбільше переживати за стан наших відносин з Богом!

Дорогі Брати і Сестри у Христі! Різдвяної ночі ми на Великому Повечір’ї будемо співати урочисту пісню: «З нами Бог!». Просімо сьогодні про ласку, щоб і ми були з Богом, щоб і ми могли сказати разом з Псальмопівцем: «Господь — передо мною завжди; тому що він у мене по правиці, я не захитаюсь», навпаки, — я твердо вірю, що Він переведе мене безпечно стежкою цього життя, а після смерті допустить до повноти радощів по своїй правиці у Царстві Божому. Амінь.

Аудіозапис проповіді преосвященного владики Богдана Дзюраха на Неділю Праотців

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae