«Від хрещення до світла»: митрополит Євген Попович про шлях Ісуса і покликання християнина»

17 січня 2026

У неділю після Богоявлення, 11 січня 2026 року, у соборі Святого Івана Хрестителя в Перемишлі була виголошена проповідь архиєпископа і митрополита Перемишльсько-Варшавського Євгена Поповича. У своєму слові архиєрей зосередив увагу на події хрещення Ісуса Христа, Його перебуванні на пустині, боротьбі зі спокусами та початку проголошення Божого Царства, наголошуючи на актуальності Євангелія для духовного життя сучасної людини.

«Від хрещення до світла»: митрополит Євген Попович про шлях Ісуса і покликання християнина»

З цієї проповіді митрополита Євгена Поповича ви довідаєтеся:

чому Ісус після хрещення відходить на пустиню?
яке значення мають молитва та піст у пустині у підготовці Ісуса Христа до Його місії?
яким чином диявол намагається відвести Ісуса від проголошення Божого Царства?
чому спокуси Ісуса Христа залишаються актуальними для людей сьогодні?
чому Ісус був відкинений у Назареті, і що цей епізод відкриває про ставлення людей до Божого посланництва?
чому Ісус розпочинає свою місію в Капернаумі та серед тих, кого вважали «поганами»?
що таке Царство Боже згідно з навчанням Івана Хрестителя та Ісуса Христа?

I. Пустиня як простір випробування і утвердження місії

Після хрещення, Ісус іде на пустиню, де перебуває сорок днів і ночей на молитві та пості. Питання, чому зразу піст та усамітнення? В часі хрещення Він почув голос Отця Небесного, Ти єси мій Син улюблений, в Тобі моє вподобання, та Дух Святий зійшов на Нього у виді голуба. Як говорить євангеліст Лука, Ісус мав тоді тридцять років життя, отже вживаючи наших мірок можемо сказати, що був саме вповні дозрілою людиною, щоб прийняти та усвідомити собі свою місію. Однак для осмислення свого покликання, Ісус подається на пустиню, щоб в тиші свого серця, «по-людськи», збагнути покликання та завдання, яке перед ним ставить Отець Небесний. Після сорока днів, Ісус виснажений тілом рушає в дорогу, щоб голосити людям прихід Божого Царства, та на дорозі Його місії стає вічний ворог людини — диявол, який, так як в минулому збаламутив прародичів, бажає сьогодні звести Ісуса з дороги проповідування Божого Царства. Диявол використовує слабість людської натури та пробує показати інший вимір царства земського, мовляв, навіщо цей труд, коли все можеш мати, очевидно коли мені даси першість у житті.

Диявол трикратно пробує відвести Ісуса від своєї місії, подаючи альтернативний спосіб на життя. Знаючи, що Ісус відчуває голод тіла, підступає до Нього і говорить; «Коли ти Син Божий, скажи оцьому каменеві, щоб став хлібом. Ісус відповів, писано, не самим лише хлібом житиме людина» (Матей 4, 3–4). Опісля диявол запровадив Ісуса у Єрусалим і поставив на наріжнику храму і сказав; «Коли ти Син Божий, кинься звідсіль додолу, писано бо: Він ангелам своїм велітиме про тебе, щоб тебе зберігали. Але Ісус озвавсь до нього і сказав, не спокушуватимеш Господа Бога Твого» (Матей 4, 5–7). По тому, в одну мить, диявол показує Ісусові усі царства світу і говорить; «Я дам тобі всю владу й славу їхню, бо вона мені передана, тож коли ти поклонишся перед мною, вся твоя буде. Ісус відповів; писано, Ти будеш поклонятися Господеві, Богові твоєму, і Йому єдиному служити» (Матей 4, 8–10).

Сцена спокушування Божого Сина є дуже сугестивною й також сьогодні промовляє до нас, учнів Ісуса Христа, які є покликані голосити проповідь Євангелія, але на жаль часто, на нашій життєвій дорозі стає той самий спокусник й відвертає нас від Ісуса Христа та Його Євангелія. Хитрість диявола проявляється у спокусі «легкого хліба», влади й людської слави; факторів, які також сьогодні багатьох зводять, та є причиною їх життєвої трагедії. Бо так званий «легкий хліб», неоднократно приводить людину на дорогу безчестя та кривди іншої людини. Марна слава і бажання влади є причиною появи між нами всякого роду «ватажків та диктаторів», які на крові й нещасті інших людей та цілих народів будують свою марну славу.

В одній з проповідей присвячених хрещенню Ісуса Христа покійний папа Франциск пропонує нашій увазі пильно придивитися до того, що сам Ісус робить на пустині. Ісус ведений Духом Святим перебуває на молитві в єдності зі своїм Отцем Небесним. І я також можу перебувати на моїй молитві в єдності з Ісусом — ведений також Духом Святи, скаже папа. До чого це потрібне? Тоді я стану сильний Божим Духом і примани цього світу та спокуси диявола не зведуть мене, позаяк спокуси не звели Ісуса, що їх зазнавав на пустині.

II. Відкинений своїми — світло для народів

Після хрещення та побуту на пустині, Ісус подається у свій рідний край Галілею, іде до міста свого походження Назарету, щоб там серед своїх почати голосити правду про прихід Божого Царства. Ісус входить до синагоги, бере книгу та читає фрагмент пророцтва Ісаї де написано: «Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий» (Лука 4, 16–19). І коли Ісус закінчив читати, всі присутні в синагозі остовпіли та питали себе; чи він не є сином Йосифа? Для них, було недоречним, що цей, який жив та виростав між ними, явився довго очікуваним Месією, і всі вставши в синагозі рушили й вивели Його геть за місто на край гори, щоб скинути його додолу. Та Ісус, пройшовши серед них, пішов далі, до чужих, бо свої Його не прийняли.

Після, повної тривоги та непривітної зустрічі у Назареті, Ісус подається у Капернаум, місто походження апостола Петра й там зупиняється та звідси починає свою місію. Капернаум лежало на межі Галілеї та краю Завулона та Нафталі, двох поколінь Ізраїля, які в наслідок різних історичних обставин втратили чистоту культу єдиного Бога. Тому через своїх були називані також поганами. Не прийнятий своїми, Ісус іде там, де народ сидів у темряві й проповідує Добру Новину, щоб тим що сиділи в країні й тіні смерти, зійшло світло (Матей 4,15–16).

Проповідь Доброї Новини Ісус порівнює до світла, якого мотив та символіку у Святому Письмі бачимо багато разів. Вже в Книзі Буття, де описаний є творчий акт Бога чуємо; «І сказав Бог; нехай буде світло і настало світло» (Буття 1, 3). Апостол і євангеліст Іван скаже нам про того самого Бога таке; «А ось та звістка, що ми від нього чули й звітуємо вам: Бог — світло, й ніякої у ньому темряви немає» (1 Івана 1, 5). А Іван Хреститель, якого бачили ми над водами Йордану свідчив; «Справжнє то було світло те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ» (Іван 1, 9). Вкінці, також чуємо слова самого Ісуса Христа, який про себе каже: «Я — світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто в мене вірує, не перебував у темряві» (Іван 12, 46). Тому у «символі віри», яке проголошуємо на кожній Службі Божій, визнаємо, що «віримо в Ісуса Христа, Сина Божого, єдинородного, від Отця родженого перед усіма віками; світло від світла, Бога істинного від Бога істинного», а в обряді хрещення, нам подають запалену свічку, символ вічного світла, щоб ми, ведені світлом віри Христової, у нашому житті ходили слідами заповідей Христових.

Сьогоднішні переживання тайни Богоявлення та хрищення, мають нас усіх наново занурити у світлі віри Хритсової, щоб ми, які через свій гріх надалі перебуваємо у темряві та тіні смерти, побачили «світло правдиве», яке входить в наше життя з прокламацією Божого Царства самим Ісусом Христом.

III. Царство Боже як життя у світлі й справедливості

Що це таке, оте Царство Боже? Не раз ставимо собі це запитання та шукаємо відповідь. Царство Боже, то наш вихід з темряви й тіні смерти та вхід у Боже світло і життя в Христі Ісусі. «Бо від Його повноти прийняли всі ми — благодать за благодать» (Йоан 1, 16).

Всі хто приходив до Івана хреститися, питав його; «Що нам робити?». Іван відповідав просто; хто має дві одежі, нехай дасть тому хто не має, хто має харч, нехай так само робить. Іван вчив нас, щоб нікому кривди не чинити й фальшиво не доносити, тобто, Іван підіймає тему, яка відтак буде стояти в центрі навчання Ісуса, турбота за праведність і справедливість та добро всіх людей.

Але те, що голосив Іван Хреститель, було щойно першим кроком основної ідеї проголошення Царства Божого. Його сповнення бачимо в нагірній проповіді, де Ісус проголошує вісім блаженств, які від цієї хвилини мають визначати дорогу світла тих, хто прийняв хрещення з води й Духа Святого. Блаженства замикає обітниця Ісуса дана тим, хто піде Його дорогою, щоб, окрім страждань і негараздів, боротьби зі спокусами світу цього, ми раділи й веселилися, бо нагорода наша велика на небі, тобто в Царстві Отця, Сина й Духа Святого. Амінь.

† Євген Попович,
архиєпископ і митрополит Перемишльсько-Варшавський