СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Великого бажайте»: блаженніший Любомир Гузар про патріарха Йосифа Сліпого
13 березня 2012 року, у ювілейний рік Йосифа Сліпого Національний університет «Львівська політехніка», Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою зініціювали зустріч студентів, викладачів університету та громадськості Львова з послідовником і однодумцем патріарха Йосифа Сліпого блаженнішим Любомиром Гузаром.
Діяльність цієї людини була многогранна, та блаженніший Любомир вирішив звернути увагу присутніх на три моменти в житті патріарха Йосифа Сліпого.
«Перший момент — це його служіння науці. Блаженніший Йосиф Сліпий був Богом обдарована людина, мав талант, здібність до наукової праці. Він один з дуже небагатьох богословів, яких цитують письменники. Великим завданням у житті він вважав, щоб не лише самому працювати науково, але, щоби виховати багато-багато людей, які будуть уміти науково працювати, які будуть любити науку. І велику частину свого життя він посвятив тому, щоби розвивати виховання майбутніх богословів, чи науковців в галузі богословських наук. Перша половина його життя присвячена, власне, цій праці, як ректора семінарії, ректора академії, вихователя багатьох поколінь священиків, які перейшли через львівську семінарію. Дуже важливим в житті Патріарха Йосипа Сліпого було дбати про виховання науковців. І це він наприкінці свого життя, коли повернувся із заслання до Риму старався продовжувати, засновуючи Український католицький університет, який ще тоді був у колисці.
Другий момент його життя, на який я хотів би звернути свою увагу, це душпастирська праця Йосифа Сліпого. Може, це вам звучатиме дивно, бо до 1944 року він займався майже виключно науковою працею, вихованням науковців, а не душпастирів. Та після повернення його душпастирська праця була дуже обмежена, хоча була дуже дійсна. Він був діючим митрополитом всього 5 місяців від 1 листопада 44 року до 11 квітня 45 року, коли його арештовують. 18 років він був у тюрмах і — це був час його душпастирської праці. Ми часто думаємо що душпастирська праця це, коли священик працює на парафії, править, проповідує. Блаженніший Йосиф, будучи далеко від рідного краю, час до часу писав пастирські послання до вірних, але це була обмежена діяльність, бо було важко і писати, і висилати їх. Його душпастирська праця полягала в тому, що він терпів за свій нарід. Терпіти за свій нарід — це також важлива форма душпастирства. Ісус Христос нам спасіння подає через свою смерть на хресті і воскресіння. Патріарх Йосиф 18 років терпів і це його терпіння, і багатьох інших, таких як він, у ті часи, в яких збирався великий духовний скарб, завдяки якому наша Церква пережила переслідування і завдяки якому ми сьогодні можемо мріяти про відродження і подальший розвиток. Він терпів — і цим він служив.
А третій елемент, який хочу згадати, це тоді, коли він повернувся після заслання у 1963 році і аж до часів смерті у 1984 році, коли він дуже багато часу і зусилля присвятив тому, щоб дати нашій Церкві відчуття єдності. Наша Греко-католицька церква з різних причин існує не тільки на території України, а також в інших частинах світу, вона глобальна в різних частинах земної кулі. І дуже важливим для збереження ідентичності, тої єдності, є те, коли кожен член церкви думає про всіх інших і старається ту єдність здійснювати практично у щоденному житті. Це для збереження духовних вартостей, для збереження віри, для збереження справжньому служіння Богові і ближнім дуже важливо.
Постать Йосифа Сліпого завжди пов’язували із зусиллями, щоби нашій Церкві було надано патріархальний устрій. Патріархальний устрій — це захід, щоб цю єдність зберегти, зробити дійсною, можливою для всецерковного служіння. І Блаженніший Патріарх Йосиф Сліпий останні 20 років свого життя присвятив цьому — утвердити і зберегти єдність нашої Церкви, єдність людей, які мають ту саму релігійну ідентичність, які є синами свого народу і своєї Церкви.
Ці три аспекти його життя — це матерія для застанови, щоб кожен і з нас міг подумати, що він і як він може послужити своєму народові і своїй Церкві».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
