СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиУГКЦ в Естонії та Фінляндії: Церква як серце України
Українська Греко-Католицька Церква Матері Божої Троєручиці розташована у стародавній частині Таллінна у середньовічній будівлі.
У цієї споруди багате минуле. Тут було приватне житло скандинавських купців і каплиця. А радянська влада свого часу облаштувала склад міністерства внутрішніх справ. І лише у 90-их ця будівля по-новому зажила.
Парафіянка Ніна Охріменко пригадує:
«Ми цю церкву практично заново відбудували і 2000-му році вона була освячена».
Опікується парафією протоієрей Роман Кіх, адміністратор парафії Богородиці Троєручиці УГКЦ у Таллінні:
«Ми з дружиною прийняли були спільне рішення, що потрібно відгукнутися на запрошення Церкви і приїхати сюди, аби послужити для наших українців, які перебувають поза межами рідної батьківщини».
Сама Естонія справила на священника позитивне враження. Але найголовніше — люди, які в різний період приїхали сюди, але хочуть зберегти свою культуру і не забути, хто вони є.
Таллінн дуже популярний серед туристів. І багато хто гуляючи містом заходить до греко-католицького храму.
Пані Ніна каже, що найбільше відвідувачів вражають наші ікони, які видаються для них дуже яскравими.
Сходи до підвалу вважаються однією з родзинок храму і туристичною принадою. Вони з’являються посеред церкви завдяки рухомій підлозі. Кілька обертів дерев’яного колеса і туристи — у захопленні.
Пан Орест Боднар, родом з Львівщини. У 1983 році приїхав сюди на постійне місце проживання:
«Якщо хтось з українців скаже, що він не сумує за Україною, то він просто обманює себе і людей. Я так вихований, що де б я не був, першим ділом шукаю українську церкву».
Левова частка українців приїхали сюди ще за радянських часів. Чимало це репресовані або нащадки репресованих.
Пані Марія Луник:
«Я вже живу в Таллінні більше 60 років, — ділиться пані Марія Луник. — Приїхала сюди з Сибіру, з Іркутська. Ми там були як спецпереселенці, „пособники українсько-німецьких націоналістів“. Я там вийшла заміж за естонця, народилися діти. Потім ми приїхали сюди».
За все життя пані Марія всього кілька разів бувала в Україні, але про батьківщину ніколи не забувала.
«Мені весь час сниться наша хата, наше подвір’я. З малку я ходила до церкви… Ми вишивали хоругви до храму», — пригадує парафіянка.
Тепер вишивки пані Марії прикрашають українську церкву в Таллінні.
«Ми дуже задоволені, — каже вона, — що тут є українська Служба Божа. Священник знає свою справу. А ми повинні це підтримувати. Своє є своє. Рідною мовою».
Сьогодні в Естонії мешкає майже 26 тисяч українців. Це третя за численністю етнічна група в державі.
Отець Роман розповідає, що Естонія для українців є дуже добрий приятель. Естонці та уряд стараються всіляко сприяти українцям.
Проте свідомий українець ходить не тільки до церкви, а й відстоює інтереси України.
Пані Лідія Лаане починаючи з серпня 2014 року проводить кожного четверга пікет проти російської агресії в Україні біля російського посольства.
«Ми там стоїмо як штик, незалежно від того, яка погода чи настрій».
Участь у пікеті також беруть естонські парламентарі та активісти.
«Ми це робимо для того, щоби в Україні знали, що вони не одні в цій боротьбі проти російської агресії», — стверджує пані Марія.
Саме війна на Донбасі привела пані Лідію, яка народилася і виросла у Кривому Розі, до Української Греко-Католицької Церкви.
«Тут люди з усіх куточків України. Тут наш священник, до якого ми звертаємося з усіма нашими болями. Ми тут можемо бути самі собою. Тут знаходиться серце України», — каже парафіянка Марія.
Дружню підтримку українці відчувають і на церковному рівні.
Єпископ Філіпп Журдан, апостольський адміністратор Естонії, запевняє:
«Ми — вселенська Церква і ми як одна сім’я».
На всю Естонію отець Роман — єдиний священник УГКЦ.
«Найближчі мої сусіди, — каже він, — це один отець у Ризі і один у Стокгольмі. У середньому за місяць отець наїжджає 1300 кілометрів, щоби відвідати парафіян».
Священник служить у Таллінні та в Тарту.
Володимир і Вероніка Поляки кажуть, що як знайшли тут свою церкву, то все стало на своє місце.
«Молитва, розмова з Богом дає баланс у житті», — каже Вероніка.
Також тут діє катехитична суботня школа.
Культурне та духовне життя українців у Тарту обертається навколо церкви. І завдяки доброзичливій атмосфері до парафії долучаються також українці, які ніколи до цього не ходили до церкви.
В отця Романа є ще один обов’язок — щомісячна мандрівка поромом до Гельсінкі (Фінляндія), де його теж чекає українська громада.
За розповідями священника, українська громада у Фінляндії провадить надзвичайно просвітницьку діяльність. Вони організовують показ український фільмів, діє Пласт.
Наталя Терамае, журналіст, організатор Українських кіноднів у Гельсінкі відзначає, що діти емігрантів дуже легко можуть втратити зв’язок з батьківщиною своїх батьків.
«Тому важливо, — каже вона, — коли є місце, де тебе можуть підтримати духовно. І Церква є саме тою інституцією, яка здатна це забезпечити».
Надія Максим’юк, керівник осередку Пласту у Фінляндії переконує:
«Церква є тим стержнем, який найбільше згуртовує українську громаду. Важливо не тільки зберігати свою національну ідентичність, а й також прививати дітям християнські цінності, любов до Бога і до України».
Проте о. Роман запевняє, що життя у спільноті — це не тільки храм і молитва в храмі. Це завжди є момент живої комунікації та спілкування.
«Кожного літа проводимо дитячі табори, — розповідає отець, — робимо також виїзні дитячі зустрічі: спільні походи в музеї, ватра, під час якої можемо поспілкуватися і поспівати пісень. Для цього з’їжджаються українці з усієї Естонії. Для мене дуже важливо, аби було саме це братерське спілкування, яке було б об’єднане навколо любові до Бога. А відтак любові до всіх ближніх».
За матеріалами Департаменту інформації УГКЦПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
