СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«У розвитку Церкви нам слід відстежувати знаки часу, шукати, як говорити зі світом», — Мирослав Маринович
10-річчя перебування на престолі Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава — це вагомий період життя всієї Церкви, зокрема, реалізації стратегії «Жива парафія — зустріч з Живим Христом». Це час оцінювати пройдений шлях і дивитися у майбутнє. Про це та інше в «Добрій розмові» з Тарасом Бабенчуком розповів Мирослав Маринович, релігієзнавець, публіцист, один із засновників правозахисної групи УГГ, нині — проректор УКУ.
За цих 10 років УГКЦ зробила значні кроки в розбудові своїх структур в Україні і світі: це і створення нових митрополій, єпархій та екзархатів, і висвячення нових єпископів, і реалізація програм різних напрямків і рівнів. Про що свідчить така активна діяльність Церкви в цьому напрямку?
«Як мирянин, скажу: якщо Блаженніший Любомир відновив структури Церкви, то Блаженніший Святослав зробив наступний крок, відобразивши нову реальність, у якій живе Церква. І це було дуже важливим, особливо для структур УГКЦ у діаспорі. Під час моїх поїздок до Італії я досвідчив, якою великою була там потреба структур нашої Церкви (Апостольський екзархат УГКЦ з осідком у Римі засновано у 2019 році — Ред.), якими напруженими були ці моменти… Тому — велика вдячність Блаженнішому і Синоду за те, що так подбали про це», — зазначає п. Мирослав Маринович.
Програма 10-річнної стратегії розвитку УГКЦ «Жива парафія» фактично виконана. Попереду — нове десятиріччя і напрацювання нової стратегії. Якою могла б бути магістральна лінія цієї стратегії?
«Я б очікував від Блаженнішого і Синоду програми з умовною назвою „УГКЦ у мінливому світі“, — каже пан Мирослав. — Наша Церква утвердилася у можливостях, отриманих у 1991 році після виходу з підпілля — ми відновили наше церковне життя, традиції, служіння, і це чудово. Але ситуація у світі стрімко змінюється. Ми можемо побачити ці зміни на прикладі Католицької Церкви у Польщі, де вона мала велику суспільну вагу — і, несподівано, такі бунти… У чому причина?»
Мирослав Маринович підкреслює: питання змін, зокрема, і в церковній сфері, — глобальне.
«Тому нам слід відстежувати знаки часу. Я міг би порівняти те, що нам потрібно, зі станом Католицької Церкви до Другого Ватиканського Собору у 1963–1965 роках, і після нього. До Собору Церква захищалася від світу, який нападав на неї, критикував її — вона відмежовувалася, замикалася в собі і постійно програвала. Але Другий Ватиканський Собор знайшов спільну мову з тим новим світом — і Церква знову почала здобувати авторитет, знову утвердилася. Приблизно такий ефект потрібен нам і в Україні: ми утвердили і розбудували структури, а тепер нам потрібно думати про нашу Церкву у цьому мінливому світі», — вважає релігієзнавець.
«Багато залежатиме від того, як швидко ми зможемо відчитати ці нові знаки часу. Не зможемо — будемо мати те саме, що має зараз Римо-Католицька Церква, будемо страждати, дорікати світові… Але час оновлення рано чи пізно настане — до цього нас закликає Євангеліє, яке за своєю сутністю є оновленням Церкви… Якщо наші старі звички і традиції не були оперті на Євангеліє, вони відпадуть самі по собі. Тому так важливо весь час перевіряти себе — чи розпізнаємо ми ті знаки часу», — наголошує проректор УКУ.
За матеріалами Департаменту інформації УГКЦПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
