СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиУ Коломиї молитовно відзначили 31-шу річницю виведення військ з Афганістану
Минає тридцять один рік з того часу, як закінчилась злочинна війна в Афганістані. Воїни-інтернаціоналісти та їхні сім’ї досі не можуть втамувати біль від втрати побратимів і близьких.
Щороку, 15 лютого, коломийська громада та члени Спілки ветеранів Афганістану біля меморіального комплексу на вулиці Січових Стрільців проводять мітинг-панахиду. Молитву за упокій душ полеглих синів Коломийщини очолив правлячий архиєрей Коломийської єпархії УГКЦ владика Василій Івасюк та єпископ Коломийський і Косівський ПЦУ владика Юліан Гатала спільно з духовенством.
Вшановуючи пам’ять загиблих у війні, під час хвилини мовчання, пролунало три постріли. Таким салютуванням військовослужбовці окремої 10-ї гірсько-штурмової бригади віддали честь афганцям. Опісля, відбулось покладання квітів до меморіалу.
Звертаючись до присутніх владика Василій сказав: «Війна — це не тільки бої, героїзм і подвиг. Це важкі людські страждання, нелюдські випробування, це смерть багатьох людей. Війна — це горе не однієї людини, а всього народу. Афганська війна — ще одна сумна сторінка нашої історії, яка несла смерть, каліцтво, одягнула в жалобу тисячі материнських сердець. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями, але найвищою нагородою було — повернутися живим».
У свою чергу голова Коломийської міськрайонної організації ветеранів Афганістану Йосип Тодорів подякував всім, хто підтримує Спілку, піклуючись про ветеранів. Також чоловік зауважив, що саме у день великого християнського свята Стрітення Господнього відбулося виведення радянських військ з Афганістану і зустріч наших воїнів на рідній землі.
«Видно Бог так дав, щоб всі, хто вижив, у цей день зустрілися зі своїми родинами», — наголосив Йосип Петрович.
До присутніх також звернувся голова Коломийської районної державної адміністрації Любомир Глушков та заступник міського голови Володимир Бойцан.
Завершився поминальний захід спільним виконанням гімну України.
СЛОВО
Афганістан — це героїзм крізь біль і сум
«Нам ще болить за мертвих, а хто вижив —
Про біль ще скажуть правду, хай гірку.
Й здригнуться телевежі щонайвищі,
Й солдат підніметься в терновому вінку…»
Вступ. Афганська війна Радянського Союзу тривала з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року, тобто 3340 днів. Сьогодні минає 31 рік із офіційного дня виведення військ СРСР з Афганістану.
І). «Чужа війна, чужа країна. Залиті кров’ю ордени. Осиротілая родина. До Бога, звернені мольби» (Ганна Станіславська). Рішення ввести радянські війська до Афганістану було прийнято 12 грудня 1979 року секретною ухвалою ЦК КПРС, щоб запобігти загрозі іноземного військового втручання. Обмежений контингент радянських військ опинився безпосередньо втягнутим у громадянську війну, що розгоралася в Афганістані. Введення радянських військ йшло по трьох напрямах: Кушка—Шинданд—Кандагар, Термез—Кундуз—Кабул, Хорог—Файзабад.
ІІ). »Ти — вічний біль, Афганістан, Ти — наш неспокій». Війна — це не тільки бої, героїзм і подвиг. Це важкі людські страждання, нелюдські випробування, це смерть багатьох людей. Війна — це горе не однієї людини, а всього народу. Афганська війна — ще одна сумна сторінка нашої історії, яка несла смерть, каліцтво, одягнула в жалобу тисячі материнських сердець. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями, але найвищою нагородою було — повернутися живим.
Саме 15 лютого 1989 року з Афганістану були виведені радянські війська, які протягом десяти років брали участь у війні на території цієї країни. Афганська війна тривала вдвічі довше, ніж Друга світова. Її ніхто не оголошував. У війни безжальні очі і жорстока арифметика, бовона забрала життя 14 427 чоловік. Радянсько-афганську війну пройшло більше 160 000 українців. З них 2 378 загинули. Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4 687 повернулися додому інвалідами. Із 72 осіб, удостоєних за роки «афганської» війни звання Герой Радянського Союзу, є 11 українців.
ІІІ). Афганістан — це героїзм крізь біль і сум. Війна не гарантує людям спокою і завжди несе зі собою фізичне насилля і смерть. Нинішній день відкриває мирним людям страхіття війни. Деколи вода з калюжі при температурі + 50º Цельсія була смачнішою за цукор. Солдат мріє найскоріше повернутися додому і забути всі жахіття.
Пам’ять ніколи не зітре з доброї душі усіх побратимів афганських доріг. Один поет написав: «Згадайте тих солдат, котрі впали на каміння Афганістану. Голови схиліть в скорботі вічній За тих, кого убив Афганістан, Чиї він душі зранив і скалічив. О, Україно! Ніжно пригорни усіх живих синів своїх, як мати, щоб ми уже не бачили війни». Воїни інтернаціоналісти зі своїм досвідом першими стали на захист України, коли Росія у 2014 році напала на нашу Батьківщину.
Висновки. «Хто вистояв, у тій війні. Для нас Ви, істині герої, як ті, що спочивають у землі» (Ганна Станіславська). Цінуйте дружбу, цінуйте життя, любіть свою землю, не бійтеся труднощів.
Виховуйте в юних громадян незалежної України повагу і шану до воїнів інтернаціоналістів та матерів, сини яких загинули на чужій землі. І доки є пам’ять в людей і живуть матері, доти й сини, що спіткнулись об кулі в Афганістані, живуть в їхніх серцях. Моліться щоденно за мир і спокій в Україні і бажаємо всім воїнам інтернаціоналістам міцного здоров’я та Божої благодаті.
Благословення Господнє на вас!
† Василь Івасюк,
єпарх Коломийський
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
