«Цьогорічний Великий піст буде вимагати наново обдумати наше ставлення до основних життєвих справ», — владика УГКЦ у Польщі

ПОСЛАННЯ

єпископів Перемишльсько-Варшавської митрополії УГКЦ

на початок Великого посту 2022 року

Всесвітлішим, Всечеснішим та Високопреподобним Отцям,
Преподобним Монахам і Монахиням,
Дорогим у Христі Сестрам і Братам!

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі Сестри та Брати!

У понеділок, 7 березня, будемо розпочинати цьогорічний Великий піст. Без сумніву, ми всі свідомі, що цей піст не буде такий, як кожного іншого року, тобто обмежений до великопосних богослужень, більшої стриманості від їжі та забави, збагачений частішою молитвою, поклонами, великодньою сповіддю і Святим Причастям та позначений великопосними реколекціями. Не буде це також піст подібний до того, який ми досвідчували протягом двох минулих років, позначених пандемією та протиепідеміологічними обмеженнями. На жаль, цьогорічний піст буде проходити у воєнних реаліях. Такого Великого посту більшість з нас ще не переживала.

Дякувати Богу, війна, викликана військовою агресією з боку Росії, яка вже другий тиждень ведеться на українській землі, не переступила українського-польсько кордону, але, все ж таки, вона є вже у нас та поміж нами. Вона приходить в місце нашого проживання разом з воєнними біженцями, які змушені рятувати своє життя втечею з рідних хат, залишаючи на місці доробок цілого свого життя. Її приносять до наших хат медіа, які дуже реалістично та зблизька показують цілу трагедію та гидоту війни. Хоча ця війна географічно проходить досить далеко від нас, все ж таки, ми чуємо на собі її віддих. Нею просякла наша пам’ять та наші переживання і емоції.

Тому ми свідомі, що цьогорічний Великий піст не вистачить пережити, додержуючись приписаних Церквою обрядів, молитов та аскетичних практик. Цьогорічний Великий піст буде вимагати наново обдумати наше ставлення до основних життєвих справ. Це нам сьогодні допомагає усвідомити війна, яка ведеться на українській землі.

Ми переконуємось, що насправді у людському житті немає нічого певного. На незалежну державу, на світ, в якому живемо та в якому досі ми почувались щасливими і безпечними, може несподівано напасти ворог та спробувати нам його відібрати, знищити, а нас самих зробити втікачами. Те, що нам вдалось надбати своєю працею, стає безвартісним вантажем, особливо тоді, коли потрібно рятувати життя. Зрештою, також і саме життя, яким людина тішиться та яке планує прожити довго і щасливо, можна у воєнних обставинах в одну мить втратити. Людське життя перетворюється тоді на ще одну цифру у щоденних статистиках. Ми бачили це в часі пандемії, коли кожного дня подавалися числа осіб, які померли внаслідок зараження коронавірусом. Бачимо це також і тепер, коли подається кількість загиблих осіб внаслідок обстрілів, бомбардувань та воєнних дій. Лиш інколи, коли гинуть славні люди, подаються їхні імені і прізвища. Всіх інших додається лише до загального числа загиблих.

У часі війни спостерігаємо також свою безпорадність. Досі людині могло видаватись, що вона є всемогутнім володарем цілого світу, що все тільки від неї залежить. Буває, що наростає в нас переконання, що навіть Бог перестає бути нам потрібним, бо ми готові вважати себе самих майже всемогутніми. У важких часах раптово доходить до нашої свідомості, що насправді від нас нічого не залежить. Ми залежні повністю від інших людей, від громадського транспорту, від державних служб, від світла, від води і газу в трубах, від мобільного телефону і комп’ютера, а навіть від ворогів, які нападають на нашу землю та встановлюють свої права. Супроти цього всього стаємо безсильними. Такі картини, на жаль, з’являються тепер перед нашими очима. Головно, коли йдеться про людей, які стараються втекти від жахіття війни та знайти захист поза межами рідної України. Інші стараються вирватися із території воєнних дій або бодай знайти захист перед ворожим артилерійським обстрілом. На жаль, не всі мають щастя і можливість пережити обстріли чи знайти охорону перед воєнною загрозою.

Дорогі у Христі Сестри і Брати!

У таких реаліях прийдеться нам переживати цьогорічний Великий піст. Пам’ятаймо однак, що не можемо піддаватись песимістичним думкам та не можемо бути тільки пасивними глядачами воєнних реалій. Щоб зберегти свою людську та християнську гідність, ми зобов’язані заангажуватися та відстоювати правду, давати про неї свідчення та не залишатись байдужими на людське горе, якого зазнають наші брати і сестри по крові. Мабуть, кожний з нас відчуває потребу включитись якимось способом в акцію несення допомоги потребуючим. Одні, виконуючи Христові слова про практичну любов до ближнього, приймають у свій дім втікачів із зони війни. Інші купують, збирають та возять дари, яких потребують втікачі. Ще інші забирають їх від кордону та везуть до різних міст Польщі згідно з призначенням. Ще інші шукають для них місця праці, допомагають знайти місце в школі чи садочку для їхніх дітей. У Польщі, але також в інших країнах, спостерігаємо дуже велику громадську заангажованість та готовність ділитись всім з потребуючими. Справді, радіє серце, коли таке бачимо. Пам’ятаймо тільки, щоб ця готовість служити іншим залишилась у нас не тільки на час Великого посту. Нехай буде вона нашою тривалою прикметою також тоді, коли в Україні перестануть гриміти гармати. Як хтось сказав, доброчинність — це не спринт, а тільки марафон. Тому у часі цьогорічного Великого посту спробуймо ще більше навчитись любити іншу людину.

Наша безсильність, якої досвідчуємо у конфронтації з війною та її наслідками, повинна допомогти нам також віднайти Бога у нашому житті. У нашому житті багато залежить від нас самих, багато від інших людей, але не все, бо ж передовсім ми всі та наша доля знаходяться у Божих руках. Здається, що ми як людство, навіть як християни, дещо про це забули. Тепер власне є шанс собі про це пригадати. Життя в нових реаліях, спричинених попередньою еміграцією до Польщі, пандемія та її загрози, дещо віддалили нас від Бога, від Церкви та взагалі від християнського життя. Тепер, у зв’язку з воєнною загрозою, може, дещо частіше звертаємось у молитві до Бога, але чи ми вже досягли бодай нормальності у цій ділянці? Тому не забуваймо постити та молитись: за Україну, яка кровоточить від війни, за її народ, вимушений втікати з рідних міст і сіл, за тих, хто захищає свою Батьківщину перед нападом чужинців, за Церкву, за Блаженнішого Святослава та владик, які залишились в Україні разом з духовенством, за цілий наш народ, за людство і за нас самих. Потрібно молитись за мир, але передовсім за перемогу, яка цей мир гарантуватиме.

В одному з останніх своїх звернень Патріарх Святослав просив також всіх нас молитись у наміренні Росії, тобто у наміренні країни-агресора. У теперішніх обставинах це дуже важка вимога. Адже не дуже складаються нам руки до молитви за ворога, який бомбить міста України та вбиває невинних людей. Однак, за словами Глави нашої Церкви, потрібно молитись за навернення Росії, її влади та народу, бо щойно тоді разом з перемогою може настати у світі справжній мир.

Усвідомлення нашої безсильності та крихкості існування повинно також привести всіх нас до Святого Таїнства Покаяння, тобто до Святої Сповіді. І не повинна бути це тільки т. зв. великопосна чи Великодня сповідь, яка має характер річного виконання наказу, а не виникає з внутрішньої потреби. Цьогорічний Великий піст повинен нам усвідомити, що ми завжди повинні бути з’єднані з Богом так, щоб в кожній хвилині ми були готові до смерті. Від початку війни в Україні як серед мирян, так і серед військових, загинули тисячі людей, які ще півтора тижня тому мали свої плани та сподівання на майбутнє. Сьогодні їх вже немає поміж нами. Для них несподівано настав кінець світу. Не знаємо, чи всі вони були належно приготовані на зустріч з Найвищим Суддею. Пам’ятаймо, що для кожного з нас також може в кожній хвилині закінчитись світ, і то не тільки з причини війни. Використаймо час Великого посту, щоб навчитись жити так, щоб в кожній хвилині бути готовими станути на суді перед нашим Спасителем.

Дорогі у Христі Сестри і Брати!

Кожний шукає сьогодні способу включитись у діло допомоги Україні та її страждаючому від війни народові. Пам’ятаймо, що це наш обов’язок. Однак, наші практичні можливості є і будуть різні, в залежності від різних обставин. Всі, однак, можемо підтримувати Україну, її владу, її захисників та цілий народ, своєю молитвою. Тому використаймо час Чотиридесятниці на молитву та піст у цих наміреннях. Буде багато можливостей включитись у моління, які будуть проводитись в наших церквах. Хто не зможе фізично прийти до храму, нехай користає з трансляцій онлайн. Пробуйте так організувати розпорядок свого дня, щоб знайшовся в ньому час на особисту та спільну родинну молитву. Візьміть в руки Святе Письмо, щоб молитись Божим Словом та відчитати Його волю супроти нас особисто та цілого нашого народу.

Благословляємо всіх вас на те, щоб час Великого посту вдалось провести у ще більшому молитовному з’єднанні з Богом та щоб був це час збільшеної вразливості наших сердець щодо потребуючих. Благословляємо вас на готовість виконувати діла милосердя та на те, щоб вдалось всім пережити Великий піст, поєднавшись з Богом та ближнім. Зі щирого серця благословляємо також на те, щоб разом з Христовим Воскресінням Україна та ми всі досягли перемоги над війною, ворогом, злобою, гріхом та смертю.

Благословення Господнє на Вас!

† Євген Попович,
архиєпископ і митрополит Перемисько-Варшавський

† Володимир Р. Ющак, ЧСВВ,
єпископ Вроцлавсько-Кошалінський

† Аркадій Трохановський,
єпископ Ольштинсько-Ґданський