«Того, хто занурений у Бога, води спокус, хвилі сумнівів і море смерті не зможуть затопити», — владика Богдан Дзюрах

9 серпня 2020

У Дев’яту неділю по Зісланні Святого Духа владика Богдан Дзюрах пояснює євангельський уривок про чудесне ходіння Ісуса Христа і апостола Петра по воді. Зокрема, владика стверджує, що ключем до його розуміння є молитва Ісуса Христа на самоті. Саме завдяки молитві й ми сьогодні можемо знайти спокій серед розбурханого моря життя.

«Того, хто занурений у Бога, води спокус, хвилі сумнівів і море смерті не зможуть затопити», — владика Богдан Дзюрах

Роздумуючи над нинішнім Євангелієм, у голові виринуло запитання: чи Ісус вмів плавати? Провів дитячі і юнацькі роки в Назареті, у місті, віддаленому від Галилейського моря, далеко від ріки Йордан, знаний, як тесля… А Петро? Проживав у Капернаумі, в домі буквально над Галилейським морем, а на додаток був за професією рибалкою… То ж перше припущення щодо вміння давати собі раду у воді, з людської перспективи, мабуть, буде не на користь Ісуса, адже Петро мав кращі задатки під цим оглядом. Проте, сьогодні в Євангелії бачимо, як Ісус не просто плаває у морі, він ходить по воді…

Ісус — Син Божий

Проте Його ходіння по воді не є виявом якихось надзвичайних людські здібностей і вміння, — саме цього домагався Петро від Ісуса — могти творити щось надзвичайне, будучи людиною, обмеженою і слабкою. Ісус ходінням по воді виявляє свою природу Сина Божого, Бога, що панує над створінням, і Законодавця, якому підкоряються закони природи. Апостоли наприкінці нинішньої події визнають це, припадаючи Йому до ніг і виголошуючи: «Ти істинно — Син Божий!».

Море як символ супротивних для людини сил, зла

Очевидно, це чудо, тобто знак, даний від Бога, щоб навчити Петра і нас із вами глибшої правди, правди про нашу віру. Тому ця подія має глибше, духовне значення і відноситься не так до сфери природної стихії, як до сфери людського духа, наших відносин з Богом. Слід пригадати, що море у біблійному значенні означає супротивні для людини сили, зло, темряву гріха, дослівно — смерть. Тому в Одкровенні Йоана Богослова сказано, що наприкінці віків «моря більше не буде», тобто Бог переможе остаточно усе зло, яке панує у світі і постійно загрожує людині і її спасінню: «Побачив я небо нове і землю нову; бо перше небо і перша земля минули, і моря вже немає» (Одкр. 21, 1). А далі ще точніше описує цю нову дійсність, цей новий світ, започаткований Богом серед людей: «Почув я від престола голос великий, що говорив: „От, житло Бога з людьми, і він житиме з ними, вони ж народом його будуть, і сам Бог буде з ними, і витре кожну сльозу з очей їхніх; і смерти не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло“. І сказав той, хто сидить на престолі: „От, нове творю все“» (Одкр. 21, 3–5).

Води святого Хрещення дарують нове життя людині

Господь своїм приходом творить все нове, дає нове життя людині і усьому людству. Це нове життя розпочинається у водах Святого Хрещення. Про цю нову дійсність, започатковану Святим Хрещенням, св. Павло говорить в Посланні до Коринтян: «Тому коли хтось у Христі, той — нове створіння. Старе минуло, настало нове» (2 Кор. 5, 17). (Зауважте, знову йде мова про те, що старе минуло, нове настало!). Саме благодать отого нового життя, життя Божого, яке ми отримали у Святому Хрещенні, дає нам, віруючим людям, силу крокувати розбурханими водами життя і не бути поглинутими ними. Нам слід лише постійно чувати, щоб ця благодать нового життя у нас не слабнула, не гасла, не пропадала. Бо ми, подібно до Петра, раз можемо триматися на воді, а навіть ходити по ній, а за хвилину сумніви, страхи і хвилі спокуси поглинають нас і затоплюють. Де маємо черпати силу, щоб підтримувати у собі оте нове Боже життя?

Молитва — ключ до розуміння події ходіння Ісуса по воді

Один з біблістів, коментуючи нинішнє Євангеліє, написав, що тлом цієї євангельської події є молитва Ісуса на самоті. Я не до кінця погоджуюся з таким трактуванням. Бо молитва в даному випадку не є тлом, але радше ключем до зрозуміння нинішньої події, її осердям, суттю. Бо саме молитва Ісуса на самоті є першопричиною усіх наступних кроків Ісуса, в тому числі — Його ходіння розбурханими хвилями Галилейського моря. Так само, як після молитви в Йордані небо розкрилося і Дух Святий у вигляді голуба зійшов на Ісуса, а голос Отця Небесного промовив: «Ти — Син мій улюблений, у тобі моє уподобання» (Лк. 3, 22–23; Мр. 1, 11); і під час молитви на горі Тавор на очах апостолів Ісус преобразився і виявив красу своєї Божої природи (Лк. 9, 29–35); і в молитві Ісус переходив море страстей і хресної смерті задля нашого спасіння, кличучи до Бога: «Отче, у Твої руки віддаю духа мого!» (Лк. 23, 46).

Так само ключем і непорушною основою нашого християнського буття має бути живий зв’язок із Богом, яким слід плекати і поглиблювати безнастанною молитвою. В молитві, в розмові сам-на-сам з нашим Отцем Небесним, ми потверджуємо нашу найглибшу і справжню ідентичність синів і дочок Небесного Отця. Того, хто занурений у Бога, води спокус, хвилі сумнівів і море смерті не зможуть затопити. Хто занурений у Божу любов, над ним темні сили гріха і смерті більше не можуть панувати. Бо любов сильніша від усіх загроз, страхів і від самої смерті. Про це говорить автор Пісні пісень: «Водам великим любови не вгасити, ані рікам її не затопити» (Пп. 8, 7).

Молитва заспокоює розбурхане море житейських клопотів

Натомість без молитви, без живого зв’язку з Богом дуже небезпечно виходити в розбурхане море житейських клопотів, спокус і журб. Вже після перших несміливих кроків, якщо ми будемо в стані їх взагалі зробити, море проблем, спокус і підступів диявола почне нас поглинати. І ми тоді, подібно до Петра, кричимо до Господа, йдемо до священника, до церкви, даємо «на молитву» — ми так і кажемо «давати на молитву»! Але ідеться не лише про те, щоб хтось за нас молився, хоч це, очевидно, дуже важливо і потрібно. Якщо хтось молиться за нас, то ми отримуємо більше сили. Тому Господь казав Петрові, що Він молився за нього, щоб його віра не змаліла (див. Лк. 22, 32). Мабуть, і на горі у нинішній самотній молитві Ісуса велике місце займали учні, які боролися із супротивними силами, і особисто Петро, їхній провідник. Ісус також в Оливному городі просив, щоб учні молилися разом з Ним, щоб підтримати Його у переході через глибокі води страждання і смерті. Але зауважмо: Ісус просить молитися із Ним і за Нього, але не замість Нього! Ми, в першу чергу, мусимо самі молитися до Бога, щоб молитва інших нас ще більше покріпила і щоб ми були здатні прийняти благодать Божу, яку для нас і з нами вимолюють наші рідні і брати у вірі.

Як виглядає моя молитва сьогодні?

То ж сьогодні, будучи свідомими отих супротивних вітрів і отого розбурханого моря, серед якого знаходиться човен нашого земного життя, — особистого, родинного, національного, — спитаймо себе, як виглядає мій стосунок з Богом? Як виглядає моя молитва? Чи вона є щирою, сердечною і повною довіри розмовою дитини зі своїм Небесним Отцем, чи радше механічним проказуванням певних формул, щоб виконати обов’язок, заспокоїти власну совість чи отримати якусь матеріальну дочасну вигоду? Чи моя молитва є виразом і простором живого і життєдайного зв’язку із Богом?

Просімо про ласку щирої правдивої молитви, яка буде відновлювати в нас пам’ять про наше дитинство Боже, що його ми удостоїлися у Христі Ісусі, і силою якого ми зможемо самі крокувати розбурханими водами цього земного життя і колись щасливо перейдемо крізь море смерті до вічного дому нашого Отця небесного, до житла Бога із його улюбленими і спасенними дітьми (пор. Одкр. 21, 3). Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ