Святий папа Іван Павло ІІ та Україна. Спогади та думки Глави УГКЦ з нагоди 100-річчя від дня народження святого

18 травня 2020

18 травня католицький світ відзначає 100-ліття з дня народження святого папи Івана Павла ІІ. Народжений у 1920 році, обраний Єпископом Рима у 1978 році, помер у 2005 році і канонізований у 2014 році. Польське видавництво «М» підготувало окреме видання, до якого увійшли спогади різних видатних постатей про святого папу Івана Павла ІІ. Про роль святого папи в особистому житті та для України розповів Блаженніший Святослав, Глава і Отець УГКЦ, в розмові з Александрою Запоточною. Публікуємо переклад інтерв’ю українською.

Святий папа Іван Павло ІІ та Україна. Спогади та думки Глави УГКЦ з нагоди 100-річчя від дня народження святого

Ваше Блаженство, під час понтифікату Івана Павла ІІ ви навчалися в «Анджелікумі» (Папському університеті святого Томи Аквінського у Римі. — Перекл.), де вчився і Кароль Войтила. Які спогади залишилися у вашому серці з тих часів?

Дійсно, спогади, які стосуються особистості Івана Павла ІІ, пов’язані з періодом мого навчання у Папському університеті святого Томи Аквінського у Римі. Щороку під час Адвенту папа служив Літургії для студентів і виголошував проповіді-повчання на теми, які цікавили молодь. Порушував питання мудрості, віри, культури, науки, християнського трактування життя. Я пригадую таку ситуацію: Святіший Отець заходить на зустріч, а польська група вигукує: «Ми любимо Святішого Отця!» Іван Павло ІІ зупиняється і відповідає: «Тобі, дівчинко, лише так здається…» Я тоді подумав: святий серед нас… Він дійсно вмів оцінити кожну реакцію людей, живучи у глибокому пізнанні Бога.


Коли моє навчання добігало кінця, понад усе я прагнув ще до повернення в Україну зустрітися з ним особисто. Подолавши багато труднощів, я отримав квиток на загальну папську аудієнцію, зайнявши одне з перших місць. Коли я, нарешті, наблизився до папи, то промовив: «Святіший Отче, я завершую своє навчання в „Анджелікумі“ з морального богослов’я, повертаюся до України, прошу про благословення на час моєї місії на Батьківщині». Він глянув на мене і запитав: «Ти зі Львова чи з Києва?» «Я зі Львова», — відповідаю. «Але мусиш їхати до Києва, — продовжив Папа, — у тебе там буде багато роботи»… Ці слова здивували мене, я був тоді молодим священником, повертався до своєї єпархії, додому. Лише через кілька років я зрозумів, що його слова були пророчими. Я б ніколи не подумав, що очолю Церкву, осідок якої повернеться до Києва; стану митрополитом Київським і дійсно матиму багато роботи. І це сьогоднішня моя місія. Щоразу я згадую ці слова Папи…

Як український народ пережив смерть Івана Павла ІІ?

Спершу я коротко нагадаю ті вчинки, які Іван Павло ІІ здійснив для України. Це покаже, що означав для нас відхід цього папи… Коли в Радянському Союзі ми почули, що Кароля Войтилу, єпископа Кракова, обрано папою, то ми зрозуміли, що наближається крах комунізму. Ми збагнули, що гнобителі не всемогутні. Ця звістка була для нас сонячним променем у царстві темряви. Ми пережили величезний страх під час замаху на Святішого Отця, але він став героєм об’явлення у Фатімі, у якому також фігурувала Росія, ми — християни-католики Радянського Союзу. Це було запорукою, що ми ніколи не будемо покинутими, що Господь не забув про нас… Мушу зазначити, що це відродження нашої Церкви підтверджує спеціальну місію Івана Павла ІІ, якою було знищення залізної завіси. Завдяки цьому наша Церква воскресла, вийшла з підпілля.

Торік ми згадували зустріч Івана Павла ІІ з Михайлом Горбачовим, історичний момент, 1 грудня 1989 року; реєстрацію католицьких спільнот, себто легалізацію нашої Церкви, яка в ореолі слави вийшла з катакомб. Той самий комуністичний режим, який ліквідував нашу Церкву у 1946 році, тепер підтвердив, що цю Церкву не ліквідовано, що вона далі існує. Власне Іван Павло ІІ своєю мужністю захищав права католиків у Радянському Союзі, був нашим оборонцем і визволителем, забезпечив можливість легалізації нашої присутності. Того, що це означало, я думаю, не зрозумів і сам Горбачов. Легалізація означала кінець авторитарної влади, це був не просто перехід перебудови на новий рівень, це був крах Радянського Союзу як тоталітарної держави. Наслідки цієї події швидко далися взнаки — вже через рік Україна проголосила Незалежність. У березні 1991 року Блаженніший Мирослав Іван Любачівський, предстоятель нашої Церкви в екзилі, повернувся до України. У серпні парламент проголосив незалежність України. Зрештою, всенародний референдум підтвердив, що народ прагне створити суверенну державу. Радянський Союз розвалився, тюрма народів розпалася на наших очах…

Другий важливий момент — це візит Івана Павла ІІ до України у 2001 році. Наші вірні, які зазнали переслідувань, завжди боялися, що комунізм повернеться. Люди роздумували, чи ця гадюка вже здохла, чи ще нападе, але старші жінки казали: «Якщо папа торкнеться нашої землі, комунізм вже не вернеться». Уявіть собі емоції цих людей, коли він приїхав і поцілував українську землю. Люди стояли по коліна у болоті, щоб його побачити, щоб пережити беатифікацію мучеників комунізму, яка була підтвердженням воскресіння Церкви, і той, хто таке пережив, може порівняти це з днем, коли апостоли побачили тіло воскреслого Христа. Мушу визнати, що це був дивовижний момент. Перед Іваном Павлом ІІ мій попередник, Блаженніший Любомир Гузар, публічно попросив прощення і проголосив що ми прощаємо у свою чергу наших кривдників. Я був свідком цього, бо, як проректор семінарії, відповідав за організацію події. Папа почув прохання про прощення за все зло, яке народ України завдав своїм сусідам. Це було одкровенням сили християнського прощення.

Наступна подія, якої, можливо, досі добре не усвідомлюють, відбулася у 2005 році, коли зі Львова до Києва перенесено осідок Глави УГКЦ. Церква повернулася до своєї колиски, звідки її вигнали. Львів був лише прихистком для Київського митрополита і коли Україна стала суверенною державою, Іван Павло ІІ підтримав це повернення. Пророцтво Івана Павла ІІ, яке я почув під час тієї зустрічі, здійснилося: «Мусиш їхати до Києва, у тебе там буде багато роботи».

Тож смерть Івана Павла ІІ була для нас моментом, коли ми дійсно відчули себе сиротами. Ми втратили когось, хто був фундаментальною постаттю в історії воскресіння нашої Церкви. Повідомлення про смерть Івана Павла ІІ застало мене у дорозі до Риму. Коли я побачив цей натовп людей з дітьми, які день і ніч стояли у черзі, щоб попрощатися з Іваном Павлом ІІ… Дякую Богу, що і я міг разом з ними вшанувати його перед похованням у базиліці Святого Петра. Як Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви, я брав участь у його беатифікації і канонізації. Це був глибокий релігійний досвід. Коли на Сході України розпочався конфлікт, я молився до нього. Досі невідомо, чому не було нападу. Сьогодні я знаю, що це було справжнє диво.

11 жовтня 2017 рокуви проголосили Івана Павла ІІ покровителем «святої справи польсько-українського примирення». Що це означає?

Усю справу примирення України з Польщею ми можемо сьогодні реконструювати завдяки джерелам, а також завдяки свідченням кардинала Станіслава Дзівіша чи мого попередника, Блаженнішого Любомира Гузара. Це питання примирення завжди було в серці Івана Павла ІІ. Святіший Отець сам пояснював, що його місія була покликана загоїти рани Європи після Другої світової війни, бо кожен народ багато страждав, а неможливо думати про відбудову континенту, про спільноту, про відновлення християнського коріння без загоєння ран. Папа розумів, що цей рух примирення, який розпочався на Заході, має завершитися на Сході. Папа мав досвід примирення між Польщею і Німеччиною, яке розпочалося з ініціативи обох єпископатів. Кароль Войтила, вже будучи архиєпископом Кракова, відчув подих Святого Духа. Нагадаймо, що ініціатором примирення з німецького боку був Йозеф Ратцінгер. Іван Павло ІІ знав, що польсько-українське примирення теж є вкладом у загоєння ран у Європі. Щоб забезпечити мир і повагу між народами, континент має пройти через процес примирення і папа був ініціатором польсько-українських зустрічей на підтримку цього процесу. Недавно ми виявили невідомі документи із зустрічі Івана Павла ІІ з польськими єпископами на Ясній горі під час його першого візиту до Польщі у 1979 році. У ході зустрічі Папа згадав про нас, про Греко-Католицьку церкву в Україні, а також про зустрічі з моїми попередниками. Відразу після обрання папою Кароль Войтила зустрівся з кардиналом Йосифом Сліпим і розмовляв з ним про підготовку до великої річниці Хрещення Русі-України. Під час зустрічі на Ясній горі Іван Павло ІІ говорив, що ми заслуговуємо на повагу, оскільки заплатили велику ціну за свою вірність Апостольському Престолу. Тож процес примирення пройшов через визнання страждань Греко-Католицької Церкви та її самоствердження.

Нашу історичну пам’ять обтяжено Волинською трагедією, масовими депортаціями. Це глибокі рани, які ми мусимо вилікувати християнським прощенням. Іван Павло ІІ під час своїх відвідин Перемишля і Львова завжди говорив про примирення, про взаємне прощення. Прощення не є сентиментом, це ліки. Святіший Отець назвав це «бальзамом», який може зцілити найбільш чутливі та болючі рани у нашій пам’яті, щоб її зцілити. За його словами, ми маємо визнати заподіяні страждання і попросити пробачення за заподіяне зло. Це святий процес і для єпископів Польщі й України вірність цій ініціативі папи є обов’язком. Тепер ми знову переживаємо складний період стосунків між Польщею й Україною. Пробуджується національний гонор, який нагадує крайній націоналізм. Він дивиться на сусіда як на ціль для атаки, і бачить лише його минулі гріхи. Тому під час поїздки до Кракова Святіший Отець Франциск говорив про історичну пам’ять, говорив, що є два види цієї пам’яті — позитивна і негативна. Друга завжди пам’ятає найгірші речі, а перша шукає в історії нагоди співпраці і поваги, які можуть визначати напрямки для побудови спільного майбутнього. На жаль, ми не можемо змінити минулого, але можемо створити краще майбутнє. Ми, українські і польські єпископи, зрозуміли, що потребуємо тут святого заступництва перед Господом, адже самі ми нічого не вдіємо з аргументами людей, бо завжди знайдеться хтось, хто буде інструменталізувати історію, приплітати ідеологію, творити національні міфи, щоб підкреслити національний гонор. Тож потрібна нам святість, щоб допомогти проаналізувати історію очима віри, і це те, що ми не зможемо здійснити лише людськими силами. Тут потрібна дія Святого Духа…

Ваша спеціалізація в галузі богослов’я це моральне богослов’я. Іван Павло ІІ проповідував любов і відповідальність…

Богослов’я тіла Івана Павла ІІ і його навчання, що стосується подружжя і сім’ї, — це великий скарб не лише з точки зору доктрини, але і як душпастирський метод, адже тут йдеться не лише про суху науку, теорію, а про спосіб життя. Питання свободи і відповідальності перебувають сьогодні у центрі душпастирського служіння Церкви. Сучасна людина має навчитися бути вільною, а це означає — бути відповідальною. Коли хтось не є вільним, то він не може любити, адже любов є найвищим проявом свободи. Церква має допомогти своїм дітям любити, бо сьогодні слово «любов» руйнують. Любов — це дарування себе іншому. Бажаючи добра іншій особі, ми готові принести жертву. Любов не є сентиментом чи чимось, що має дати зиск.

Книжка «Любов і відповідальність», яку, між іншим, ви прислали мені в Україну, бо складно було знайти польську версію, була для мене справжнім підручником. Визнаю — було складно її прочитати, але у цій книзі містяться золоті правила, які під час вивчення теми, а пізніше на практиці — я запровадив як інструмент для роботи з парами, що готуються до подружнього життя. Сьогодні наша культура починає наново відкривати людське тіло. Проте ми живемо в епоху кібернетики тіла, яке стає машиною, а людина не трактує його з точки зору повноти існування людської особи. Тіло стає машиною, його можна обміняти, позичити, винайняти чи трактувати як інструмент для заробляння грошей — і це моральна пошесть нашого часу. У богослов’ї тіла, яку проповідував Іван Павло ІІ, людина має знайти особистий вимір, який переживається через людську тілесність. Тіло є таїнством присутності в особі. Бути людиною — це мати одухотворене тіло і втілену душу. Якщо ми розділимо душу і тіло, це призведе до смерті людини. Тому тепер богослов’я тіла, бачення любові і відповідальності Івана Павла ІІ — це неймовірний скарб мудрості, щоб допомогти сучасній людині любити.

Видавництво «M» — Краків

Переклад з польської Секретаріату Глави УГКЦ в Римі
За матеріалами Департаменту інформації УГКЦ
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae