СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Світ гине від браку любові»: митрополит Андрей Шептицький у період війни
Сьогодні, 1 листопада 2023 року, минає 79 років від дня відходу до вічності Праведного митрополита Андрея Шептицького.
Війна — це божевілля та суцільне руйнування. Війна — це завжди пошук точок опори та підтримки. Водночас це відкриття того, що є найбільш цінне та важливе. Ми ніколи не любили так хвилююче, як у період цієї війни; ми ніколи не жертвували так охоче, як тепер; ми ніколи не цінували своїх рідних, свій народ, свою Батьківщину настільки сильно, як сьогодні. Адже незважаючи на свою руйнівну та загрозливу силу, війна не здатна знищити те, що заховане у глибині люблячого серця. Ба більше, сила зброї відступає перед силою чистої любові.
Митрополит Андрей Шептицький був провідником Української Греко-Католицької Церкви та українського народу у буремний період першої половини XX століття. Це період двох світових воєн, Голодомору, постійних переслідувань та намагань знищити людяне у нелюдських лабетах насильства та агресії. Розуміючи свою відповідальність, митрополит не полишав довірений його опіці народ, постійно підтримуючи його життєдайним словом Христової науки. Словом, яке проникало у темряву схованок й укриттів, крізь тюремні замки і ґрати, у глибини скорботи і плачу, у воєнні окопи та бліндажі, на передову фронту та передову боротьби за людську гідність. Митрополит завжди залишався поруч із найбільш стражденними, відкинутими, полоненими, ув’язненими, голодними та забутими. Таким близьким через своє слово залишається і зараз у нашому жорстокому воєнному лихолітті.
1. Люби попри все.
Світ гине від браку любові. Світ гине з браку любови, гине з людської ненависти! Не переставаймо ж благати Всевишнього про обильні, теплі дощі його святої благодати з неба.
2. Довіряй навіть у найбільш тривожних моментах життя.
Під час війни особливо важливо довіряти Богові. Воєнні часи приносять нам неодно терпіння і неодну спокусу. Йде лиш про це, щоб з Божою благодаттю тривати при Божому законі і сильно надіятися на Всевишнього, що його пресвята ласка оберне на наше добро всі терпіння, які нам зіслав. Досвіди принимаємо з Божих рук; нічого не діється без волі Небесного Отця, Бог, добрий Батько, змилосердиться над нами, простить наші гріхи і дасть діждатися благословенного часу миру.
3. Люби свій народ і Батьківщину.
Наш християнський патріотизм — у тому одному, що свій нарід, нарід український, любимо християнською любов’ю більше від інших народів та готові для нього віддати працю цілого життя й саме життя. Той християнський патріотизм не може перешкоджувати нам в обніманні християнською любов’ю ближнього…
4. Люби без краплі жодної ненависті.
Християнство, Дорогі, це любов, так як Євангеліє — це наука любови. А що Ваша любов до Батьківщини готова на всякі жертви, то це також прикмета глибока і дійсно християнська. Однак маю щось і проти Вас, бо Ви, і це природна недостача Вашого віку, в жертві йдете часом так далеко, що Ви не лише себе готові посвятити, але й готові посвятити чуже добро і загальнонаціональні цінності. А це вже не є прикмета, а пересада, що може знищити до самої суті ту прикмету, з якою лучитися. Чуже добро і чуже щастя повинно бути святе не лише для християнина, але й для людини, як такої. І нарушувати це добро невільно нікому. Бо найкраща ціль не освячує лихих засобів.
5. Не зневіряйся та плекай терпеливість.
Легше часом кров пролити в однiй хвилi ентузіазму, нiж довгi роки з трудом виконувати обов’язки, зносити спеку дня i жар сонця, злобу людей i ненависть ворогiв, брак довiр’я своїх i недостачу помочi вiд найближчих; i серед такої працi аж до кiнця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврiв перед перемогою, анi винагороди перед заслугою.
6. Люби Україну в українцях.
Дуже часто самі українці стають ворогами для України. Не треба Україні інших ворогів, коли самі українці українцям ворогами, що себе взаємно ненавидять і навіть не стидаються вже тої ненависти… Як довго у національних справах більше пам’ятати будуть українці на власне індивідуальне добро, так довго загальна справа не буде могти успішно розвиватися. Бо тої загальної справи просто не буде, бо не буде її в свідомості і в совісті людей.
7. Будь причиною для єдності, а не розколу.
Спільне добро чинить із людей одне тіло, а якраз те спільне добро є основою всякої любови. Почуття й свідомість цього спільного добра, яке лучить людей, веде людину до зрозуміння, що загальне добро — то її власне добро, а ближні її — то наче вона сама! І тому тією самою любов’ю, якою людина сама себе любить, мусить вона любити й ціле людство.
8. Розпочинай зміни із себе.
Україна лише сама себе зможе змінити. Ключ до перетворення України знаходиться в ній самій. Нам важко змінити зовнішні обставини, проте в нашій волі змінити себе.
9. Виховуй через ідеали.
Виховання, яке даємо, повинно робити героїв, бодай так, щоби деякі з вихованих церквою молодих ставали великими християнами. Можна і треба плекати різні великі ідеали, ідеал наукової праці, ідеал витривалої послідовної й ідейної праці для родини й для народу, як хто хоче стати учителем молоді, виховником, провідником громади тощо. Але кожному з молодих треба, безумовно, ідеалу бути добрим, а то і досконалим, великим християнином. До певної міри мусить молодь розуміти, що від того залежить успіх у досягненні всіх інших ідеалів (Із декрету «Про виховання молоді» Львів, 1942 року).
10. Піклуйся насамперед про своїх дітей.
Від першої ж хвилини, як тільки людина приходить на цей світ, треба їй, як тій маленькій рослині, сонця й роси згори та доброї землі здолу… А тим сонцем дитини є любов і дбайливість батьків, які піклуються про неї, тремтять над її колискою та й випрошують для неї Божої ласки з неба. А тією росою для дитини є ті перші науки й перші враження, які вона пізнає. То перше слово неньки, перша наука батька, перший приклад батьків, який дитина зрозуміє.
11. Молися про настання миру.
Молимося за загальний мир для людства, бо те жахливе нещастя, яким для людства є теперішня війна показує нам кожної днини, якою потребою для людей є мир. А коли молимося про мир для людства, то значно більше треба нам молитися про мир серед нашого народу, про мир внутрішній, про припинення ненависти, роздорів, ворожнечі й — зі сльозами це говорю — кровопролиття.
12. Живи вже тут і зараз воскресною радістю.
Як ясне сонце на небі буває часом заслонене темними хмарами, так і слава та радість християнського життя буває заслонена хрестом-терпінням. А ті хмари бувають часом такі темні, що й праведники забувають про те, що є поза заслоною. (…) Часом заслона хреста і терпіння така прозора, що поза нею блищить і світить слава воскресения і з-поза знаку смерти і терпіння даються чути акорди переможної пісні.
Іван Вихор,Фото: Narodowe Archiwum Cyfrowe
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
