СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Спільний Хрест нашого народу єднає нас потребою більше віддатися Божій волі», — владика Тарас Сеньків у Хрестопоклінну неділю
Війна навчає зовсім по-іншому дивитися на життя. Вона спонукає людину запитувати про вищі цінності та вникати у найвищі таємниці. Раптом день життя набуває зовсім іншої, значно більшої ваги. Часто все, що потрібно людині, поміщається в одній валізі, чи навіть в одній долоні. Коли летять бомби, мама хапає за руку дитину і біжить у бомбосховище. І це є хрестом нашого сьогодення. Але в цьому хресті є очищення. Про це мовив владика Тарас Сеньків, єпарх Стрийський, під час проповіді до вірних у Хрестопоклінну неділю, 27 березня 2022 року.
Слова сьогоднішнього Євангелія «Хто хоче йти за мною, нехай зречеться себе, візьме хрест свій та йде за мною. Бо хто хоче зберегти свою душу, той погубить її, а хто погубить душу свою заради мене, заради мене та Євангелія, той збереже її».
Жертвувати своє життя заради інших
«Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе». Йти за Христом — це особистий свобідний вибір, без огляду на будь-яку життєву ситуацію. Тому «зректися себе» — означає з чистою вірою жертвувати Богу свою свобідну волю, свій розум, своє життя. Людська душа може бути оповита сутінками. Випробування і страждання — це найпевніше мірило її цілковитої відданості. Відданість — це теж любов. Чим більшою є наша відданість, тим більша наша любов до Бога, до людей, свого народу. Якщо справді любимо людей, то повинні бути готовими стати на їхнє місце, взяти на себе їх гріхи і відкупити їхні провини нашою покутою та самопосвятою. Блаженний священномученик о. Омелян Ковч пожертвував собою в концтаборі задля вічного спасіння інших. Це велика ознака сили Божого Духа, що діє в людині. Ми повинні бути живою жертвою, бо це потрібно людям. Але наше повсякденне життя складається теж з багатьох маленьких ознак Божої благодаті. Той, хто робить щось для іншого, завжди жертвує частинкою свого життя з вірою, що Бог у вічності винагородить за все. Наскільки вміємо дарувати себе для ближніх? Наскільки можемо стати Євхаристією, як Ісус, для багатьох?
Так, Господи, без твоєї благодаті не можемо навіть вимовити: «Боже… тебе душа моя прагне». Але моя душа тебе прагне, нехай навіть недосконало… Ця істина наповнює надією, що ти покажеш правильний шлях і остаточно переможеш, насамперед в мені…
Війна навчає зовсім по-іншому дивитися на життя
«Візьме хрест свій та йде за Мною». Хрестом називаємо усе, що спричинює нам біль: тілесний, духовний. Але хрестом, який робить нас співучасниками хреста Спасителя, є лише той, який за кожних обставин приймаємо добровільно. Чи з безвихідності, чи з примусу, але приймаємо добровільно, як особисте покликання Христа. Приймаємо з абсолютною довірою і смиренням. Тоді хрест не є кінцем, але початком досягнення цілі, яку Христос висловив на хресті: «Отче, у твої руки віддаю свого духа».
Війна навчає зовсім по-іншому дивитися на життя. Вона спонукає людину запитувати про вищі цінності та вникати у найвищі таємниці. Раптом день життя набуває зовсім іншої, значно більшої ваги. Часто все, що потрібно людині, поміщається в одній валізі, чи навіть в одній долоні. Коли летять бомби, мама хапає за руку дитину і біжить у бомбосховище. І це є хрестом нашого сьогодення. Але в цьому хресті є очищення.
Починаємо чіткіше бачити та оцінювати дар життя. Те, що так багато років вважалося нормою, сьогодні проживається як дійсно великі скарби. Вже не боїмося коронавірусу. Марка автомобіля, ціна будинку — все це втрачає своє значення. Наче позбуємося права власності, але від цього не боляче. Кожен має лише те, що вміщається у його долоні, і у серці. А одночасно потребуємо шукати чогось вищого, відкритися благороднішим та глибшим прагненням. У кромішній пітьмі навколо себе шукаємо більше світла. Чому? Тому, що ми сотворені, щоб любити і бути любленими. Так крок за кроком відкриваємося на Творця всього сущого. Розпочинаємо шукати і знаходити Бога в усьому. Початок процесу очищення запущено! Ми про такий хрест не просили, але він несподівано став нашим і містить безліч благодатей. Це завітало до нас спасіння. Воно вже тут, на порозі нашого життя і серця.
А тепер лиш потрібно зробити правильний вибір. Заради очищення. Тепер лиш треба у всьому довіритись Розп’ятому. Заради більшої свободи. Тепер лиш треба розпізнавати і приймати правильні рішення. Заради любові. Спільний Хрест нашого народу нас єднає потребою більше віддатися Божій волі, довіритись йому у потребах наших ближніх.
Втратити життя заради Христа
«Хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її». Хто б не хотів врятувати своє життя? Зрештою, життя — це фундаментальна цінність, на яку переносяться усі інші. Те, що відокремлює від життя, перестає бути цінністю. Проте, є речі важливіші за просто людське життя. Христос обіцяє вічне життя не всім, хто вмирає, а тим, хто вмирає за нього. Бо Христос — це реальність, яка перевищує історичну особистість, містична реальність, яка охоплює все добро, усі чесноти. Він — правда, справедливість, любов, свобода. А тому, кожен, хто живе і вмирає задля правди, справедливості, любові, задля свободи та іншої справжньої чесноти, той живе і вмирає за Христа.
Прослава належить тим, хто загинув в обороні Батьківщини, за правду, за свободу. Пам’ять про них є фундаментом майбутнього. Тому християнство завжди захищає ідеали, але не ідеалізм. Християнин вмирає за істину, але він твердо вірить, що після його смерті буде жити не лише ідеал, а й він сам. Для нас Христос є істиною та ідеалом, але він також є життям, і прийшов щоб усі, хто з ним, мали життя в достатку. Тому сьогодні, у Хрестопоклонну неділю Великого Посту, ми подумки з власних хрестів, звернімося з довірою до розп’ятого на своєму хресті Спасителя: «Згадай нас, Господи». Амінь.
єпарх Стрийський
Фото: Aris Messinis
