СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Спасіння є завжди Божим даром, але відкриття на нього є наслідком віри і постійної молитви», — владика Ярослав Приріз
20 жовтня 2024 року владика Ярослав Приріз, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич. Під час проповіді архиєрей застановився над значенням діалогу Ісуса Христа та жінки-хананейки, яка просила про зцілення для власної дочки.
З цієї проповіді владики Ярослава Приріза ви дізнаєтеся:
- якою була територія Тиру і Сидону у період діяльності Ісуса Христа і хто її населяв?
- де відбувається зустріч Ісуса Христа та жінки-хананейки?
- чому реакція Ісуса Христа на прохання жінки видається дивною і запізнілою?
- яким чином віра жінки-хананейки та її історія стали визначальними для розвитку християнства?
- через що сьогодні визначається приналежність до Божого народу?
- який урок віри нам сьогодні подає жінка-хананейка?
Тир і Сидон — ворожі для Ізраїлю народи
Сьогоднішня євангельська благовість говорить нам, що Христос направився в сторони Тиру та Сидону. Він йде в напрямку до краю, де проживали погани, щоб дати початок проповіді Євангелія всьому світу, а не лише вибраному народу.
Тир і Сидон — найбільші торгівельні фінікійські міста, які знаходились на березі Середземного моря. Сидон був батьківщиною Єзавелі (пор. 1 Цар 16, 31), й ми знаємо як її страхітливу діяльність змальовує автор Першої книги Царів. У цих землях й трохи далі на північ жили ханаанеї — древні народи, які колись населяли Обіцяну землю, а пізніше були вигнані на північ в Фінікію. Римський історик І ст. Йосиф Флавій пише, що фінікійці завжди ворогували з ізраїльтянами, а найбільше мешканці Тиру. Отже, як бачимо, жінка належала до народу, який був для Ізраїля ворожим.
Вихід двох світів назустріч
По-богословськи можемо сказати, що ці міста представляють царство зла, несвободи, неспасіння — це один світ. І бачимо другий світ — світ віри — представлений Ісусом і Його учнями. Також бачимо жінку-ханаанянку (євангелист Марко вказує на її походження: сирофінікійка (пор. Мк 7, 24)), яка залишає світ поганства, виходить і йде в напрямку світу віри. І цей світ віри в Ісусі Христі теж немовби розриває минулий ексклюзивізм, тобто певну закритість у собі як наслідок зосередження на боговибраності Ізраїля і виходить назустріч оцьому поганському світу. Не говориться, що Ісус прийшов у котресь з тих міст, говориться тільки, що вийшов з території Ізраїля (пор. Мт. 15, 21). Жінка також вийшла з тих міст (пор. Мт. 15, 22). Отже, вони зустрічаються десь на півдорозі між територією Ізраїля і поганською територією. Обидвоє виходять… Це не просто констатація факту, оцей вихід — це щось більше: Бог, який виходить до людини, на територію її упадку, але й людина повинна вийти зі свого гріховного становища назустріч Богові.
Жан Жермен Друіс, Ісус Христос зустрічається з жінкою-хананейкою, 1784-1786 роки
Прохання хананейки, народжене з любові
Ханаанейка називає Христа Господом і сином Давида. Так звертаються до Ісуса в Євангелії від Матея люди віри: це учні (за винятком Юди. Мт. 26, 25; пор. з Мт. 26, 22), сотник, два сліпці. Ісуса Христа часто називали «Сином Давида» (пор. Мт. 1, 1) і від цього месіанського імені сам Христос ніколи не відмовлявся, хоча воно й неповністю відкривало таємницю Його Особи. Виконуючи обітниці, дані Давидові, Ісус проголошує, що він вищий від Давида: Він його Господь (пор. Мт. 22, 42–45). Він — Бог, який прийшов пасти і рятувати свій народ. Ханаанейка ще, мабуть, цього до кінця не усвідомлювала, але напевно чула про Ісуса, про чуда, які Він чинив у Галилеї.
Вона звертається До Ісуса через страждання дочки. Нещастя дитини стало нещастям матері: «Змилуйся надо мною…», материнська любов спонукала її звернутися до чужоземця; ця любов спонукала її бути наполегливою навіть тоді коли зустріла мочання. Рушійною силою в серці цієї жінки була любов, і немає нічого сильнішого і ближчого до Бога як любов.
Чому Христос не відразу реагує?
Чому Ісус на перший погляд виглядає нечутливим? На ці й подібні запитання існують різні біблійні пояснення. Христос не відзивається до ханаанянки не тому, що не хоче їй допомогти, але для того, щоб виявити й укріпити її віру. Вона чула про Нього як про чоловіка, який оздоровляє людей, і прийшла до нього як до цілителя. Але Ісус хоче, щоб вона побачила в Ньому щось більше, ніж досконалу людину. Він бажає, щоб вона побачила в Ньому Бога.
У цьому мовчанні є також наука для учнів, Ісус спонукає учнів переосмислити їхнє ставлення до інших народів. Позаяк євреї негативно ставилися до поган та через їх аморальне життя називали їх псами, то Ісус відповідаючи жінці на повторне благання про допомогу іронічно стверджує те, що відображало спосіб думання учнів: «Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам». Учні просять Ісуса за неї не із співчуття, але щоб жінка отримала те, що благає і залишила їх в спокої. Але Христос її не відсилає, у Нього була інша мета Його мовчання. Часом і нам здається, що просимо, з глибини душі взиваємо, а Бог ніби не чує. Насправді Бог чує, але оця мовчанка Бога має на меті поглибити нашу віру.
Хананейка своєю вірою руйнує бар’єри релігійного сприйняття
Ханаанейка не відвертається після Христової відмови, але ще більш наполегливо благає про допомогу і тим самим виявляє свою непохитну віру в те, що Ісус може їй допомогти. Слова Ісуса приводять нас до здивування, але ханаанейку — ні. Раввіністична традиція вживала до поган термін «пес». Можливо, і тому цей термін з’являється в тексті сьогоднішнього Євангелія, хоча в дуже лагідній формі — «щенята». Євангельський текст залишається записаним в раввіністичній традиції єврейського світу, бо Христос зауважував: «Я посланий лише до загиблих овець дому Iзраїля». Євангелист Марко ці слова передає так: «Дай спершу, щоб діти наїлись; не личить бо взяти хліб у дітей, та й кинути щенятам» — наголошує на першочерговості Ізраїля як вибраного народу. У Матея, натомість, є цілковита закритість. Жінка приймає те, що не належить до вибраного народу, кажучи: «Так, Господи». Вона готова згодитися тільки на крихти. У розповіді про чудо помноження хлібів говориться, що зібрали кусків дванадцять повних кошів (пор. Йо. 6, 13). Жінка інтуїтивно відчуває, що на бенкеті Царства хліба всім буде удосталь. Це знає і Господь, але Він є послушний планам Небесного Отця, який визначив певний час. Інтуїція жінки підказує, що цей час уже наближається і так виявляється її віра.
А як же вибраність ізраїльського народу?
Сьогоднішнє Євангеліє піднімає також тему вибрання ізраїльського народу і покликання до спасіння всіх людей. Ізраїльський народ — це вибраний Богом народ. В Ісусі Христі цим народом стає Церква, яка складається з багатьох народів. Це питання було особливо актуальне для ранньої Церкви: на яких умовах погани беруть участь у новому народі Божому, зібраному довкола Ісуса? Чи вони повинні для спасіння переймати усі приписи старозавітнього Ізраїля, чи віра в Христа дозволяє переступити цей крок Божої педагогії і відразу брати участь у спасінні Христа Господа?
Первісна Церква мала багато труднощів із тими, які хотіли спасіння, бажали спасіння, змагалися за спасіння, але за походженням не були ізраїльтянами. Однак вона усвідомлювала, що чудо оздоровлення дочки жінки-ханаанейки є не просто жестом зі сторони Господа, але має й інше, глибше значення, яке торкалося євангельської місійної діяльності Ісуса, що проливала на неї нове світло. У цьому чуді оздоровлення Христос дав взірець всезагальної місії Церкви і Свою відкритість на всі народи.
Віллен ван Оордт, Ісус Христос і жінка-хананейка, близько 1650 рік
Приналежність до Божого народу через віру
Дорогі брати і сестри, сьогоднішня євангельська розповідь розкриває нам багато аспектів релігійного життя, найважливішим серед яких є віра і спасіння людини. «Без вiри неможливо подобатися Богу» (Євр. 11, 6). Віра — джерело благодатного життя, вірою пізнається істина, віра уздоровлює, вона проганяє страх, вірою ми спасаємося. Віра — це не тільки знання молитов чи катехизму. Віра — це насамперед синівська довіра нашому Небесному Отцеві, надія на Нього, пам’ять про Нього в усіх наших ділах, сумнівах та успіхах, це вірність Йому в моменти скрути та важких випробуваннях. Це настійливість у молитві, як у цієї жінки-ханаанейки. Віра — це милосердя і співчуття до наших ближніх, коли в них ми покликані бачимо Христа. Віра пізнається у ділах, нашим життям ми свідчимо про Того, в Кого ми віруємо. Саме наші вчинки свідчать про те, чи ми можемо іменуватись християнами. Тому-то віру жінки-ханаанейки Христос ставить у приклад навіть для апостолів — «О жiнко, велика твоя вiра! Хай тобi буде, як бажаєш» (Мт. 15, 28).
Спасіння, яке приносить Христос, призначене для всіх людей, воно пророковане пророком Ісаєю, (пор. Іс. 56, 3–5) й є історичною місією Ісуса Христа. Отож, критерій приналежності до Божого люду не знаходяться в площині расовій чи культурній, а знаходиться в площині здатності пізнання Бога і Його спасіння. Таким чином, жінка-ханаанейка стає взірцем християнина, який молиться Богові з довір’ям і впевненістю, що його віра не підведе, оскільки вона оперта на довіру до великої Божої любові. Таким чином, спасіння є завжди Божим даром, але відкриття на нього є наслідком віри і постійної молитви людини.
Шлях віри попри труднощі
Євангелія сьогоднішньої неділі показує нам шлях віри, який повинен бути продовженим навіть тоді, коли втрачена надія. Шлях віри повинен долати нездоланні перешкоди, шлях віри відкидає своє вивищення, приймає смирення, шукаючи користі ближньому. Так виплекана віра, що підкріплюється неустанною молитвою, є завжди ефективною і актуальною та приносить спасіння людині. Тож нехай ця євангельська розповідь спонукає нас задуматись над нами самими, над нашою вірою, над нашим молитовним та богослужбовим життям та свідченням.
Сьогодні також і ми молимось до нашого Спасителя, як ця ханаанейка за наше воїнство, за справедливий мир. Ми бачимо, що ворог нашого народу мобілізує всі свої ресурси: земні, людські, військові, проти нашого народу. Але ми уповаємо не на людські сили, але на Божу поміч, на Божу благодать. І віримо, що той, хто довіряє Божому провидінню, хто намагається жити в Божій любові і захищає у ній свій народ і свою Батьківщину є непереможний. Ми молимося сьогодні за справедливий мир в Україні, за наших захисників, волонтерів, за людей доброї волі які солідарні з нами в протистоянні агресору, щоб Божа любов усіх нас кріпила, щоб наша надія не маліла. А наша віра в перемогу принесла свої плоди. Як каже апостол і євангелист Йоан: «І ось та перемога, яка перемогла світ — віра наша» (пор. 1 Йо. 5, 4–5). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь!
† Ярослав Приріз,
єпископ Самбірсько-Дрогобицької єпархії
20 жовтня 2024 року Божого,
м. Дрогобич
